Класифікація протиепілептичних засобів

1. Протиепілептичні засоби, які застосовуються при епілептичному статусі – тривало протікаючі судомні приступи великі епілептичні приступи (сиба-зон, клоназепам).

2. Протиепілептичні засоби, які застосовуються при психомоторних при-ступах  (гексамідин, хлоракон, фенобарбітал, карбамазепін, клоназепам). 3. Протиепілептичні засоби, які використовуються для попередження малих приступів епілепсії   (триметин,  етосуксимід, клоназепам).

Вимоги до протиепілептичних засобів.

Протиепілептичні засоби повинні:

1. Володіти високою активністю і тривалістю дії;

2. Добре всмоктуватись у шлунково-кишковому тракті;

3. Ефективні при різних формах епілепсії;

4. Малотоксичними і з великою широтою терапевтичної дії.

При епілептичному статусі (тривалі і великі судомні приступи) ефективні діазепам і клоназепам. Крім того застосовують фенобарбітал, дифенін.

Фенобарбітал – похідний барбітурової кислоти (наявність фенільного радикалу в молекулі його, наділяє останній протисудомною активністю), ефективність фенобарбіталу при епілепсії пов’язана з пригніченням впливу на збудливість нейронів епілептогенного осередку, на розповсюдження нервових імпульсів. Слід враховувати, що до фенобарбіталу розвивається лікарська залежність і тому рецепти виписуються на бланках Ф № 3.

Дифенін сприяє активному виведенню із нервових клітин іонів натрію, що знижує збудливість нейронів і запобігає їх активації при надходженні до них імпульсів із епілептогенного осередку

При психомоторних припадках застосовують гексамідин, хлоракон, дифе-нін, фенобарбітал.

Клоназепам активний при всіх формах епілепсії, проявляє транквілізуючу, релаксуючу, анксіолітичну і протисудомну дію, має мінімальні побічні ефекти.

Гексамідин за хімічною будовою подібний до фенобарбіталу, але менш активний. Може викликати атаксію, висипи на шкірі.

Хлоракон має виражену протиепілептичну дію. Пригнічує передачу імпульсів з пірамідних і сегментарних спинальних шляхів на мотонейрони спинного мозку.

Карбамазепін (тегретол, фінлепсин) за хімічною будовою належить до похідних дибензаміну. Пригнічує активність Na +, К–Атфази, знижує підвищений рівень цАМФ, що лежить в основі механізму протиепілептичної дії. Перевагою цього препарату є те, що протиепілептичний ефект розвивається одночасно з позитивною психотропною дією. Застосовують при великих епілептичних приступах.

Побічні ефекти – тривале застосування карбамазепіну може призвести до диспепсичних розладів, головного болю, сонливості, порушення акомодації і пригнічення психомоторних реакцій.

Натрію вальпроат (конвулекс) використовують при міоклонічній епілепсії. Ефективний при великих і малих припадках. Сприяє накопиченню у тканині мозку ГАМК.

Карбамазепін та вальпроати малотоксичні, і при їх застосуванні не порушуються пізнавальні функції і поведінка.

Триметин – похідний оксазолідину, пригнічує полісинаптичні рефлекси спинного мозку, знижує лабільність нейронів, застосовують для попередження малих припадків епілепсії.

Етосуксимід за показаннями і застосуванням подібний до триметину, але менше токсичний. Застосовують при малих припадках.

При малих епілептичних приступах застосовують також бензодіазепіни (клоназепам), та препарати вальпроєвої кислоти (натрію вальпроат, депаркін).

Ламотриджин – протиепілептична дія здійснюється за рахунок пригнічення потенціалзалежних натрієвих каналів і вивільнення збуджуючої глутамінової кислоти.

                     ПРОТИПАРКІНСОНІЧНІ ЗАСОБИ

Хвороба Паркінсона та синдром паркінсонізму – це хронічне прогресуюче нейродегенеративне захворювання нервової системи, яке проявляється ха-рактерними руховими розладами – акінезією, тремором, м’язовою ригідні-стю.

Згідно сучасній класифікації виділяють первинний (ідіопатичний) паркінсо-нізм або хворобу Паркінсона, симптоматичний паркінсонізм та паркінсоно-подібний синдром.

Лікарські речовини, які послаблюють ригідність м’язів і тремтіння рук, голо-ви, зменшують надмірне слиновиділення і виявляють лікувальну дію при хворобі Паркінсона та інших гіперкінезах.

Класифікація протипаркінсонічних засобів.

1. Лікарські речовини, які активують дофамінергічний вплив:

а) Попередники дофаміну (леводопа);

б) Засоби, які підвищують концентрацію дофаміну у синаптичній щілині (мідантан);

в) Засоби, які стимулюють дофамінові рецептори (бромокриптин, лізирид, каберголін);

г) Інгібітори МАО (депреніл, селегінін).

д) Інгібітори КОМТ – периферичні (ентакапон) та центральні (толкапон).

2. Засоби, які пригнічують холінергічний вплив – алкалоїди беладонни (ат -ропін ), скополії (скополамін) та синтетичні сполуки – циклодол, тригекси -фенідин, бензтропін, біперидин.

Самостійні групи протипаркінсонічних засобів складають інгібітори допа-де-карбоксилази і різні засоби, які послаблюють прояви симптомів даного за-хворювання, а саме – м’язові релаксанти, антидепресанти та інші засоби, які не належать до специфічних препаратів.

Більшість протипаркінсонічних засобів належать до антихолінергічних ре-човин, які зменшують чутливість органів і тканин до ацетилхоліну.

Алкалоїди беладонни з давніх часів застосовують для лікування хвороби Паркінсона, пар-кінсонізму та інших нейродегенеративних захворювань. Холінолітична дія, тобто здат-ність зменшувати чутливість органів і тканин до ацетилхоліну є характерною фармаколо-гічною особливістю цих алкалоїдів. Препарати алкалоїдів беладонни володіють більш вираженою дією на периферичні холінорецептори і в меншій мірі – на центральні. Тому терапевтична ефективність цих препаратів при паркінсонізмі відносно невелика, крім того, вони викликають різні побічні ефекти.

Велику групу лікарських речовин для лікування хвороби Паркінсона складають речовини, які взаємодіють з дофамінергічною системою мозку. Вони підвищують активність дофамінергічної системи або посилюють дію дофаміну, пригнічуючи процес його інактивації шляхом гальмування його зворотного захвату пресинаптичними нервовими закінченнями.

Основним препаратом, що компенсує зниження вмісту дофаміну при хворобі Паркінсона, є леводопа.

Леводопа - найбільш ефективний засіб для лікування хвороби Паркінсона і симптоматичного паркінсонізму. Дія леводопи розвивається повільно і максимального ефекту можна досягти приблизно через 30 днів від початку лікування. Препарат призначають після їди. Лікування проводять тривало.

Побічні ефекти – нудота, втрата апетиту, ортостатична гіпотензія, серцеві аритмії, психічні розлади.

Для зменшення побічних ефектів комбінують з карбідопою. Комбінований препарат леводопи з карбідопою – синемет. Комбінація леводопи з бенсеризадом – мадопар. Така комбінація підвищує кількість леводопи, що надходить у ЦНС.

Не можна комбінувати леводопу з інгібіторами моноаміноксидази (може розвинутись гіпертензія).

Мідантан сприяє вивільненню дофаміну із нейронів і пригнічує його нейрональний захват.

Циклодол є центральним холіноблокатором. Пригнічує стимулюючий вплив холінергічної іннервації на базальні ганглії завдяки пригніченню центральних холінорецепторів. Застосовують циклодол при хворобі Паркінсона, паркінсонізмі та інших порушеннях екстрапірамідної системи.

До нової генерації протипаркінсонічних засобів належать інгібітори КОМТ – ферменту, який бере участь у розпаді дофаміну. Інгібітори КОМТ центральної (тасмар) та периферичної (ентакапон) дії доцільно включати в комплексну патогенетичну терапію на всіх етапах хвороби Паркінсона

 

 

 

Початок

 

Засоби для наркозу Засоби для наркозу – лікарські речовини, що пригнічують функціональну активність центральної нервової системи, спричинюють тимчасову втрату больової та інших видів чутливості з одночасною втратою свідомості й розслаблення скелетної мускулатури. Наркозні засоби викликають тимчасовий зворотний функціональний параліч ЦНС. Лікарські речовини, що викликають наркоз, використовуються для загального знеболення і проведення хірургічних втручань на органах і системах організму людини. Засоби для наркозу неоднаково діють на різні відділи ЦНС, а саме: спочатку послаблюється функція кори великих півкуль і підкірки, потім – спинного мозку в останню чергу під впливом великих (токсичних) доз пригнічуються функції довгастого мозку, де знаходяться життєво важливі центри (дихальний, судиноруховий). Механізм дії наркозних засобів – порушення (блокування) синаптичних (міжнейронних) передач збудження в різних відділах ЦНС. Електрофізіологічними дослідженнями встановлено, що засоби для наркозу гальмують передачу нервових імпульсів у неспецифічній аферентній системі стовбура мозку (ретикулярна формація). Засоби для наркозу поділяються на: 1) засоби для інгаляційного наркозу (рідкі або газоподібні речовини, які вводяться через дихальні шляхи); 2) засоби для неінгаляційного наркозу, які вводяться внутрішньовенно, підшкірно, внутрішньом’язово, ректально. Засоби для інгаляційного наркозу (ефір для наркозу, закис азоту, фторотан, метоксифлуран). Ефір для наркозу в порівняно з іншими засобами, має високу наркотичну дію порівняно, мало токсичний. Проте керувати глибиною наркозу важче, ніж наркозом іншими інгаляційними засобами. За глибиною наркозу розрізняють 4 стадії: аналгезія, збудження, наркозний сон і пробудження. Перша стадія – аналгезія (приглушення) триває до 3 хвилин, характеризується втратою больової чутливості при збереженні свідомості. Аналгезія достатня для короткочасних оперативних втручань (розтин флегмони, абсцесу). Друга стадія – збудження, характеризується втратою свідомості і контролю функцій вищих центрів. Рефлекторна діяльність посилюється, тонус м’язів підвищується, посилюється рухове і мовне збудження. Третя стадія – хірургічного (наркозного) сну. В цій стадії є чотири рівні хірургічного наркозу: 3 1 – поверхневий наркоз; 3 2 – легкий наркоз; 3 3 – глибокий наркоз; 3 4 – надглибокий наркоз при цьому хворі втрачають свідомість, реакція на больові подразники відсутня, зіниці звужені, дихання стає поверхневим, якщо не припинити дачу наркозної речовини, то людина може померти внаслідок зупинки дихання. Четверта стадія – пробудження, розвиваються ті самі ознаки, що й при засипанні, але в зворотному порядку. При передозуванні можлива агональна стадія. Ефір для наркозу посилює секрецію травних залоз у період введення в наркоз; підвищує вміст глюкози в крові за рахунок розщеплення глікогену в печінці. Збільшується виділення адреналіну і норадреналіну. Подразнюючи слизові оболонки ротової порожнини і дихальних шляхів, посилює виділення секреції, викликає спазм голосових зв’язок і кашель. Фторотан відрізняється від інших інгаляційних речовин тим, що не горить і не утворює вибухових сумішей з киснем, закисом азоту. Наркоз розвивається швидко, не викликає блювання і подразнення слизових оболонок, незначно пригнічує дихання. При застосування фторотану можлива гіпотензія, підвищення чутливості міокарда до адреналіну, внаслідок чого можливі аритмії. Засоби для неінгаляційного наркозу (ректальний ефірно-олійний) вперше запропонував у 1847 р. видатний хірург М.І.Пирогов. М.П.Кравков у 1903 р. випробував спочатку на тваринах, а потім разом з С.П.Федоровим запровадив у хірургічну практику внутрішньовенне введення гедоналу. Наркоз при якому використовується кілька способів введення засобів для наркозу (інгаляційні та неінгаляційні засоби) називається комбінованим наркозом. Недоліком неінгаляційного наркозу є те, що регулювати глибину такого наркозу важче. Для неінгаляційного наркозу використовують гексенал, тіопентал натрію, натрію оксибутират і ін. Гексенал. Наркоз при введенні гексеналу розвивається швидко без стадії збудження, тривалість дії до 30 хвилин. Використовують свіжо приготовлені розчини 1 – 2%. Вводять внутрішньовенно крапельно. Гексеналовий наркоз не можна вводити при захворюваннях печінки цукровому діабеті, сепсисі, бронхіальній астмі тому, що біотрансформація його відбувається у печінці а це може призвести до отруєння. Тіопентал-натрій вводять внутрішньовенно крапельно, як і гексенал. Діє подібно до гексеналу. Натрію оксибутират пригнічує проведення збудження по моно - і полісинаптичних шляхах спинного мозку, викликає деполяризацію центральних закінчень аферентних нервових волокон, підвищує стійкість організму до гіпоксії. Виявляє також заспокійливу дію, викликає сон. Застосовують переважно для вводного і базисного наркозу. При введенні великої кількості натрію оксибутирату можлива гіпокаліемія. Для профілактики гіпокаліемії застосовують розчин калію хлориду. Пропанідид (сомбревін) – препарат короткочасної дії. Наркоз настає через 30 – 40 секунд і триває до 5 хвилин. Застосовують при тонзило- і аденектомії, вправленні вивихів. Побічні ефекти: тахікардія, підвищення артеріального тиску, гіперемія і болючість по ходу вен в які його вводили. Предіон (віадрил) – наркотична активність недостатня, тому його використовують для вводного наркозу. Ефект розвивається через 5 – 15 хвилин і триває до 30 хвилин. Кетамін (кеталар, каліпсол) – хірургічний наркоз не розвивається. Ефект розвивається через 30 – 60 секунд і триває до 10 хвилин при внутрішньовенному введенні. При внутрішньом’язовому введенні ефект розвивається через 2 – 6 хвилин і триває до 30 хвилин. Скелетні м’язи під дією кетаміну не розслаблюються. Застосовують для вводного наркозу. Побічні ефекти – підвищення артеріального тиску, гіперсалівація. Сомбревін (пропанідид) наркоз настає швидко через 30 – 40 секунд без стадії збудження. Тривалість до 3 хвилини. Швидко гідролізується холінестеразою плазми крові.

Початок