Мета та вихідний рівень знань

Загальна мета.

Оцінювати показники азотистого обміну та зміни вмісту азотовмісних небілкових компонентів крові

Конкретні цілі:

1. Аналізувати біохімічний склад крові та пояснювати діагностичну роль небілкових азотовмісних сполук (залишковий азот) та небілкових азотовмісних компонентів крові – кінцевих продуктів катаболізму гему в нормі та за умов патології.

 

Вихідний рівень знань-вмінь: знати структуру, метаболізм, локалізацію, норми компонентів залишкового азоту крові. Знати будову молекули гемоглобіну.

Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами

Навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.

Зміст і послідовність дій	Вказівки до навчальних дій
1. Практичне вивчення визначення вмісту залишкового азоту крові.	1.1. Визначення залишкового азоту крові.
2. Небілкові азотисті органічні сполуки плазми крові.	2.1. Норма залишкового азоту в сироватці крові. Клінічне значення його визначення. 2.2. Склад залишкового азоту. Походження, норми та клінічне значення визначення: сечовини, аміаку, сечової кислоти, креатину, креатиніну, індикану, амінокислот, білірубіну. 2.3. Вкажіть причини ретенційної та продукційної азотемії, їх зв'язок з окремими формами патології органів і систем. 2.4. Які особливості складу залишкового азоту характерні для різних видів азотемії?
3. Катаболізм гемоглобіну.	3.1. Схема катаболізму гемоглобіну та гему. 3.2. Будова жовчних пігментів. Норми вмісту в сироватці крові, сечі, калі. 3.3. Клінічне значення визначення жовчних пігментів.

 

Практичні навики.

Оцінювати показники азотистого обміну та зміни вмісту азотовмісних небілкових компонентів крові.

 

Алгоритм лабораторної роботи.

 Визначення залишкового азоту крові за Раппопортом-Ейхгорном.

 Принцип методу: після осадження білків крові на азотисті сполуки центрифугата діють лужним розчином гіпоброміту, залишок якого визначають йодометрично. Різниця в кількості гіпосульфіту, затраченого на титрування контролю та досліду, використовують для розрахунку залишкового азоту у сироватці крові.

 

Хід роботи:

ДОСЛІД У центрифужну пробірку вносимо1 мл води, 1 мл сироватки крові, 4 мл осаджувача, перемішуємо та через 10 хвилин центрифугуємо 5-10 хвилин. В колбу відмірюємо 2 мл центрифугата додаємо 2,5 мл гіпоброміту, перемішуємо та через 2 хвилини додаємо 2-3 краплі КІ, 1,5 мл 18% НСІ. Титруємо гіпосульфітом до слабожовтого кольору. Додаємо 2-3 краплі крохмалю та титруємо до знебарвлення гіпосульфітом.

КОНТРОЛЬ В колбу відмірюємо 2 мл осаджу- вача, додаємо 2,5 мл гіпоброміту перемішуємо та через 1-2 хвилини додаємо 2-3 краплі КІ, 1,5 мл 18% НСІ. Титруємо гіпосульфітом до слабожовтого кольору. Додаємо 2-3 краплі крохмалю та титруємо до знебарвлення розчином гіпосульфіту.

Розрахунок залишкового азоту (RN):

Різниця у кількості мл гіпосульфіту використаного та титрування контрольної (К) і дослідної (Д) проб помножують на коефіцієнт (30).

RN = (К – Д) · 30 = залишковий азот, мг%

мг% · 0,7139= залишковий азот, ммоль/л

Норма залишкового азоту крові: 14,3 – 28,6 ммоль/л

Тема 14. Біохімія печінки. Патобіохімія жовтяниць.

Актуальність теми: визначається важливим значенням печінки в обміні білків, жирів, вуглеводів, біологічно активних речовин, гормонів, пігментів, а також детоксикації різних речовин.

Знання біохімії печінки необхідні для розуміння патогенезу різних форм її патології і порушень інших систем і органів: нервової, серцево-судинної та нирок, а також для обґрунтування профілактичних та лікувальних заходів при печінкової недостатності.

Визначення вмісту білірубіну в сироватці крові важливо для оцінки функції печінки та диференційної діагностики жовтяниць (гемолітичної, паренхіматозної, механічної, генетично детерминованих).

Мета та вихідний рівень знань.

Загальна мета.

Вміти використовувати знання з біохімії печінки при вивченні основ її патології та вміти визначати вміст білірубіну в сироватці крові для оцінки пігментоутворюючої функції печінки та жовчовиділення.

 Конкретні цілі:

1. Трактувати біохімічні закономірності функції печінки: вуглеводної, ліпідрегулюючої, білок-синтезуючої, сечовиноутворювальної, пігментної, жовчоутворювальної.

2. Аналізувати диференційні зміни біохімічних показників крові та сечі (вільний та кон’югований білірубін) з метою оцінки патобіохімії жовтяниць.

3. Пояснювати роль печінки в забезпеченні нормоглікемії (синтез і катаболізм глікогену, глюконеогенез) та патологічні зміни – гіпо-, гіперглікемія, глюкозурія.

4. Пояснювати біохімічні основи розвитку недостатності функції печінки за умов хімічного, біологічного та радіаційного ураження.

5. Вміти кількісно визначати білірубін (прямий, загальний) у сироватці крові по Ієндрашику.

 

Вихідний рівень знань-вмінь: уміти застосовувати знання про будову та функції печінки, вміти писати формулу гема.

Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами