Тема 2. Концепція вигід і витрат в проектному аналізі, цінність грошей в часі

Одним з основних завдань проектного аналізу є встановлення цінності проекту, яка визначається як різниця між позитивними (вигодами В) та негативними результатами (затратами 3):

Цінність проекту = Вигоди - Затрати.

Тобто потрібно оцінити всі результати проекту і встановити, чи перевищують вигоди від нього затрати на його здійснення. Аналіз вигід і затрат є базою прийняття проектних рішень, оскільки дозволяє відповісти на такі запитання:

• яким є бажаний результат проекту?

• хто несе витрати за проектом?

• хто скористається позитивними результатами проекту?

• коли та яким чином виявляться позитивні результати про­екту?

• як потрібно порівнювати і підсумовувати вигоди і затрати різного типу, щоб визначити остаточну цінність проекту?

• яким чином співвідносяться позитивні результати даного проекту з результатами інших альтернативних проектів?

Визначення затрат і вигід слід провадити у розрізі кожного року проекту. Для відображення вигід і затрат у грошовому вимі­рі необхідно:

1. Встановлення якісного складу вигід і затрат, які виникають у результаті матеріальних впливів проекту.

2. Вимірювання у грошових одиницях зазначених вигід і затрат.

3. Визначення реальних і майбутніх грошових показників, які характеризують вигоди і затрати проекту.

4. Порівняння потоків вигід і затрат на основі критеріїв, при­йнятих для даного проекту.

У проектному аналізі розрізняють явні і неявні вигоди і затрати.

Явними називають матеріальні вигоди (затрати, обумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких, як правило, очевидна, що дозво­ляє досить легко визначити їх фінансове значення. Зазвичай явні затрати і вигоди використовують для розрахунків фінансового аналізу проекту, оскільки вони базуються на оцінці вигід і затрат з урахуванням ринкових цін.

До неявних вигід (затрат) належать побічні вигоди (затрати), які супроводжують проект. Вони пов'язані, як правило, з економінними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неявні вигоди (затрати) обов'язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його привабливість оцінюється з позицій суспільства в цілому. Для оцінки вигід і затрат з точки зору економічного аналізу бажано використовувати альтернативну вартість ресурсів і продукції.

Одним з ключових положень проектного аналізу, особливо у сфері економічного аналізу, є поняття альтернативної вартості. Альтернативна вартість виникає при наявності обмеженості ресурсів на об'єкт чи діяльність, що є цінними для когось. Якщо такої обмеженості немає, тоді всі потреби суспільства у будь-який період можуть бути задоволені. У такому разі відсутня по­треба обирати між окремими варіантами, координувати процеси визначення пріоритетних потреб та вибору тих з них, що вима­гають першочергового задоволення.

Альтернативна вартість — це втрачена виго­да від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування.

Явні вигоди від проекту виникають або від збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продук­ції, або від можливості підвищення ціни на продукцію, що виро­бляється. Це матеріально відчутні вигоди, тому їх кількісна оцін­ка майже не викликає складнощів.

При здійсненні проектного аналізу досить часто окремі затра­ти мають більш важливе значення, ніж усі інші. Певні з них вже за своїм походженням вимагають більш пильного ставлення ана­літиків. З цією метою розглянемо деякі витрати та їх класифіка­ційні ознаки, що допоможуть під час оцінки проектів прийняти єдино вірне рішення.

Найбільш поширеними класифікаційними ознаками витрат є такі:

• можливість відображення у бухгалтерській звітності (бухга­лтерські та економічні);

• ступінь динамічності витрат залежно від збільшення чи зме­ншення обсягів виробництва (постійні, змінні);

• період здійснення затрат (довгострокові, короткострокові);

• спосіб віднесення затрат на одиницю продукції (середні, граничні);

• походження витрат (експлуатаційні, фінансові);

• ступінь покриття реальної вартості;

• можливість розподілу.

Життєвий цикл проектів досить тривалий, тому виникає проблема зіставлення вигід і затрат, що виникають у певному періоді. Концепція оцінки грошей у часі ґрунтується на тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норм прибутку на ринку грошей. Нормою прибутку часто виступає позичковий процент, тобто сума доходу від використання грошей на ринку капіталів. У процесі порівняння вартості коштів застосовують два поняття: майбутня вартість коштів (future value — FV) та теперішня вартість коштів (present value — PV).

Майбутня вартість (FV) являє собою суму інвестованих у теперішній момент коштів, в яку вони мають перетворитися че­рез певний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента.

Під ставкою процента розуміють вимір часової вартості грошей, суму процента на інвестиції, яка може бути отримана за даний період часу.

Процес переходу від теперішньої вартості (PV) до майбутньої (FV) називається компаундуванням.

Компаундування (нарахування) — операція, що дозволяє визначити величину остаточної майбутньої вартості за допомо­гою складних процентів.

Рівняння для розрахунку майбутньої вартості шляхом компа­ундування має такий вигляд:  

FV=PV(l + i)ⁿ,

де FV — майбутня вартість;

PV — теперішня вартість;

і — ставка процента у поточному або реальному виразах;

n — кількість ро­ків або строк служби проекту;

(1 + і)ⁿ — коефіцієнт (фактор) майбутньої вартості для і та п.

Процес дисконтування являє собою операцію, протилежну компаундуванню (нарощуванню складних процентів) при обумо­вленому кінцевому розмірі коштів.

Дисконтування — процес визначення теперішньої вартості потоку готівки шляхом коригування майбутніх грошових надход­жень за допомогою коефіцієнта дисконтування.

Величина процентної ставки відображає вартість капіталу для Інвестора, наприклад рівень дохідності за облігаціями державної позики. Оскільки цінність грошей у реальному виразі може зни­жуватися протягом часу через інфляцію, у проектному аналізі ви­користовують такі дві ставки:

• реальна процентна ставка (r) — ставка доходу на капітал без урахування iнфляції. У разі використання реальної ставки процента необхідно проводити розрахунок грошових потоків у постійних цінах, тобто нейтралізувати вплив інфляції;

• номінальна (теперішня) процентна ставка (і) — ставка доходу з позицій інвестора на приватному ринку, яка включає інфляцію (t) і тому визначається підсумовуванням реальної став­ки процента та величини темпу інфляції:

i = r + t,

де r — реальна процентна ставка (дохідність інвестицій);

t - темп інфляції.

Якщо інфляція має значні темпи, то розрахунок номінальної процентної ставки здійснюється за формулою складних процен­тів:

 ,

де   — інфляційна премія.

Інфляційна премія — це премія за інфляційне очікування яку iнвестори додають до реального, вільного від ризиків рівня доходу (норми прибутку).

Величина реальної ставки визначається за рівнянням: