Центральна і периферична, вегетативна та соматична НС

Мислення і мозок

Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж.Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.

Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст. Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати. За вченням І.Павлова, мислення ".нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж.Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н.Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.

Вчені-психологи, зокрема Дж.Брунер та А.Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі. Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.

Експериментальне дослідження природи асоціацій здійснив німецький психолог Г.Еббінгаус. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину, природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому розкриваємо їх суть, особливості:

Роса, немов розсипаний алмаз,

Дрижить на кожнім листі,

Трава - як ізмарагд, галуззя - як топаз,

В казковому намисті.

 Асоціації за контрастом допомагають нам визначити відмінності, протилежні якості, які підкреслюють специфіку певного об'єкта,

На двоє створено богом вино:

Розумним на радість, на згубу дурному;

Багатство - на двоє теж дано воно:

На добро милосердним, на згубу скупому.

 

Ми встановлюємо зв'язки між предметами за їх суміжністю в часі та просторі:

Повіє вітер по долині.

Встануть сердеги працювать,

Корови підуть по діброві,

Дівчата вийдуть воду брать.

Отже, у психології асоціації є суб'єктивним образом існуючих поза свідомістю людини зв'язків між явищами і предметами об'єктивно реального світу.

 

 

Новий етап розвитку знань про будову функції головного мозку у 19ст.

В.О. Бец (1834 - 1894) перший описав у п'ятому шарі кори півкуль головного мозку великі пірамідальні клітини кори великого мозку, які в науці носять його ім'я. Він також перший визначив морфологічно рухову зону мозку та різницю клітинної будови різних ділянок кори великого мозку. Його справедливо вважають засновником науки про архітектоніку кори головного мозку. Саме В.О. Бец створив передумови для вивчення локалізації вищих нервових центрів.

Бехтерєв (понад 600 наукових праць). Він відкрив нові провідні шляхи мозку, з'ясував роль окремих нервових центрів, відкрив ряд нових нервових центрів.Бехтерєв є одним з засновників анатомо-фізіологічного напряму в невропатології і психіатрії. Розробив об'єктивні методи вивчення нервово-психічного розвитку дітей. Зробив першу спробу об'єктивно вивчити вплив колективу на психіку і поведінку людини.Один з основоположників нейрохірургії і експериментальної психології в СРСР.

Сепп описал в 1937 г. четверохолмный рефлекс и его изменения, а в период Второй мировой войны изучал проблемы военной медицины, в том числе воздушную контузию, каузалгию, травмы периферической нервной системы. Известен работами по мозговому кровообращению, эпилепсии, нейротравматологии, патофизиологии и гистологии нервной системы. Основной труд Евгения Константиновича, посвященный филогенезу нервной системы, «История развития нервной системы позвоночных от бесчерепных до человека» был впервые издан в 1949 году. В последние годы жизни Сепп переработал и дополнил книгу, вышедшую в 1959 году вторым, посмертным, изданием.

Центральна і периферична, вегетативна та соматична НС.

Структурним і функціональним елементом нервової системи є нейрон, має дендрити, тіло і аксон. Нервова система хребетних тварин і людини поділяється на центральну нервову систему, що включає головний і спинний мозок, і периферичну, в яку входять нервові волокна і вузли, які лежать поза центральною нервовою системою. По деяким особливостям будови і функції нервову систему поділяють також на соматичну і вегетативну нервову систему, остання в свою чергу поділяється на симпатичну і парасимпатичну.
Центральна нервова система (ЦНС) — система органів, побудована з нервових клітин, яка координує функціонування та взаємозв'язок всіх інших органів та систем органів організму. Центральна нервова система може бути вузлового та трубчастого типів.

Загалом ЦНС поділяється на такі сім частин: півкулі мозку (ліва та права), проміжний мозок, середній мозок, мозочок, довгастий мозок, спинний мозок; при цьому перші шість частин об'єднуються під назвою головного мозку. Через всі ці структури проходить система порожнин, заповнених мозковою рідиною, або ліквором — мозкових шлуночків. Ці шлуночки походять від суцільного просвіту, що в ході ембріонального розвитку утворюється при змиканні первинною нервової пластинки в нервову трубку.

Довгастий мозок, міст та середній мозок разом називаються стовбуром головного мозку та оточують 4-й мозковий шлуночок (довгастий мозок та міст) та мозковий водогін (середній мозок). Проміжний мозок та півкулі разом називаються переднім мозком і включають в себе третій та бокові (лівий та правий) шлуночки відповідно. До 4-го шлуночку головного мозку приєднаний заповнений такою самою рідиною спинномозковий канал, що йде по всій довжині спинного мозку.

Периферична нервова система — частина нервової системи представлена нервами, що з'єднують ЦНС із сенсорними органами, рецепторами та афекторами (м'язами та залозами) та об'єднує їх у взаємодії. Перифери́чна нерво́ва систе́ма (ПНС) складається зі всіх інших нервів і нейронів, які не лежать в межах центральної нервової системи (ЦНС). Переважна більшість нервів (які фактично є аксонами нейронів) належить ПНС.

Периферична нервова система у людини включає у себе 31 пару спинно-мозкових нервів і 12 пар черепних нервів, що прямують від спинного та головного мозку до периферії.^[1]

Периферична нервова система поділяється на соматичну нервову систему і автономну нервову систему.

В свою чергу автономна НС поділяється на Симпатичну НС і Парасимпатичну НС. Симпатична НС і Парасимпатична НС - взаємопов"язані між собою і є "антагоністами" за механізмом впливу: Перша стимулює роботу органів - інша гальмує.

 

Соматична нервова система - частина нервової системи, що іннервує м'язи тіла; забезпечує сенсорні і моторні функції організму. Разом з вегетативною нервовою системою формують периферичну нервову систему.

Соматична система грає подвійну роль:

• Збирає інформацію від органів відчуттів і направляє її в ЦНС
• Передає сигнали від ЦНС скелетним м‘язам у відповідь на одержану інформацію, чим обумовлює рух.

У хребетних тварин до соматичних відносять поперечно-посмуговані м'язи скелета. Їх іннервують мотонейрони передніх рогів спинного мозку і деяких моторних ядер стовбурової частини головного мозку. Координована діяльність цих мотонейронів забезпечується прямими або опосередкованими (через інтернейрони) синаптичними впливами, що приходять від мотонейронів, сенсорних, або чутливих, нейронів, які отримують інформацію з м'язів та сухожиль (див. Пропріорецептори), а також з вищих моторних центрів розташованих на різних рівнях головного мозку (див. Пірамідна система, Екстрапірамідна система).

Ділення нервової системи на соматичну і вісцеральну (нутрощеву, вегетативну нервову систему), введене англійським фізіологом В. Х. Гаськеллом, вельми умовно.

Функції соматичної нервової системи:

• Сприймае зовнішні подразнення
• Забезпечує сенсорні і моторні функції
• Збирає інформацію від органів чуття і передає до центральної нервової системи
• Від ЦНС передає сигнали скелетним м'язам

Автоно́мна (вегетативна) нерво́ва систе́ма — у ссавців частина нервової системи, яка керує мимовільними діями гладких м'язів (стравоходу, кровоносних судин), серця і залоз. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу — сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку.

Звичайно вегетативна нервова система поділяється на два підрозділи: симпатичну та парасимпатичну системи. Третя, ентерична, система, що іннервує травні органи та здебільшого незалежна від центральної нервової системи, також іноді вважається частиною автономної нервової системи.

Симпатична система відповідає на стрес, збільшуючи серцебиття, кров'яний тиск, цілком готуючи тіло до дій. Парасимпатична система важливіша, коли тіло перебуває у стані спокою. Вона сповільнює серцебиття, знижує кров'яний тиск, стимулює травну систему.

Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи. Парасимпатичний відділ не іннервує посмуговані м’язи, гладкі м’язи матки, більшість кровоносних судин, сечоводи, потові залози, волосяні фолікули шкіри, селезінку, надниркові залози та гіпофіз.

Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів йдуть у складі чутливих волокон, які є спільними для вегетативної та соматичної нервових систем. Вищий контроль та регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, відбувається за рахунок кори півкуль великого мозку.

Соматична та вегетативна нервові системи відрізняються не лише за функцією, а й за будовою, а саме: соматичні рухові волокна виходять із спинного мозку сегментарно, а вегетативні волокна виходять лише з певних центрів: мезенцефалічного, бульбарного (парасимпатичні ядра черепних нервів у ромбоподібній ямці), які об’єд­нані в краніальний відділ; тораколюмбального (бічні роги протягом сегментів від CVIII до LII-III), сакрального (бічні роги протягом сегментів SII-IV).

Тораколюмбальний відділ належить до симпатичного відділу, а краніальний і сакральний – до парасимпатичного.

Соматичні нервові волокна мають добре помітну м’якотну оболонку, а у вегетативних вона відсутня.

Тіла клітин соматичних нейронів знаходяться у передніх рогах спинного мозку, а їхні відростки (аксони), не перериваючись, досягають скелетних м’язів. Нервові відростки вегетативних нейронів перериваються у вегетативних вузлах. Отже, тут є передвузлові (прегангліонарні) і післявузлові (постгангліонарні) волокна.

Найпростіша рефлекторна дуга соматичної нервової системи складається з двох нейронів, а вегетативної – з трьох (є вставний нейрон); її еферентна ланка складається не з одного, а з двох нейронів.