2020-10-12
204
До теми 1. Поняття, предмет, метод та система екологічного права. Джерела екологічного права та екологічні правовідносини.
Екологічне право – галузь права, що регулює збереження та оздоровлення навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів.
Екологічне право як галузь права – це сукупність установлених державою правових норм і правовідносин, спрямованих на охорону навколишнього середовища та природних комплексів, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки людини та її оточення.
Предмет екологічнго права – це врегульовані нормами права суспільні відносини щодо охорони навколишнього середовища, збереження, відтворення та раціонального використання природних ресурсіфв (екосистем) і забезпечення екологічної безпеки населення.
Функції екологічного права – це основні напрямки впливу еколого-правових норм на волю і поводження суб'єктів екологічних відносин. Виділяються загальправові та спеціальні (галузеві) функції екологічного права. До загальноправових функцій екологічного права відносяться: регулятивна, виховна, превентивна, охоронна. До спеціальних (галузевих) функціям екологічного права відносяться: природоохоронна й антропоохронна.
Принципи екологічного права – це основні системообразующие ідеї, закріплені в загальправовій і екологічній доктринах держави, інших основних джерелах і нормах екологічного законодавства, спрямовані на досягнення цілей екологічної політики держави і такі, які втілюються в реалізацію екологічних відносин.
Метод екологічного права – сукупність способів, прийомів і засобів впливу на суспільні відносини в області природокористування, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, екологічних прав і свобод громадян.
Система екологічного права – будова екологічного права, поділеного на інститути за логікою вивчення курсу екологічного права. Складається з загальної частини (загальне екологічне право), особливої частини (природоресурсове право, природоохоронне право та право про екологічну безпеку) та спеціальної частини (міжнародне екологічне право).
Джерела екологічного права - це нормативно-правові документи, що містять загальнообов'язкові еколого-правові вимоги, норми і правила, що регулюють екологічні суспільні відносини і розраховані на багаторазове застосування. Джерела екологічного права мають загальні ознаки, властиві джерелам будь-яких галузей права. Разом з тим еколого-правові джерела мають визначені тільки їм властиві ознаки: мета правового регулювання, сфера дії джерел екологічного права, тісний зв'язок норм екологічного права з нормами технічного характеру.
Екологічні правовідносини – це урегульовані нормами екологічного права суспільні відносини, учасники яких є носіями взаємних суб'єктивних прав і обов'язків. Це індивідуалізовані відносини між окремими особами, пов'язаними між собою правами й обов'язками, що визначають забезпечені законом межі можливої і необхідної поведінки.
До теми 2. Об’єкти та суб’єкти екологічного права. Право власності на природні ресурси.
Об'єкти екологічного права – навколишнє природне середовище і його елементи: земля, надра, води, ліси, атмосферне повітря, тваринний світ, природно-територіальні комплекси і т.д. Найбільш розповсюдженими є виділення як об'єктів правової охорони природних об'єктів, природних ресурсів і природних комплексів, а також екологічних прав і свобод громадян.
Природні об'єкти, які підлягають охороні, приводяться в самому екологічному законодавстві. Так, згідно ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають:
- навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів;
- природні ресурси, як включені в господарський оборот, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс і інша рослинність, тваринний світ), ландшафти й інші природні комплекси;
- особливій державній охороні підлягають території й об'єкти природно-заповідного фонду й інші території й об'єкти, визначені законодавством.
Ресурс у буквальному значенні джерело споживання. У вузькому змісті, як цей термін вживається в екологічному законодавстві, під ресурсом розуміють джерело економічного споживання. У широкому змісті природні ресурси – це джерело споживання людиною і суспільством природи для задоволення екологічних, економічних, культурних, эстетических, духовних і інших потреб, правової охорони природних об'єктів і навколишнього природного середовища.
Природні комплекси мають місце, коли на одній території самостійно функціонують кілька природних об'єктів і природних ресурсів.Самим великим природним комплексом є все природне середовище з усіма його екологічними властивостями і природними ресурсами.
Права людини і громадянина виступають як своєрідні об'єкти екологічного законодавства. Так, основними екологічними правами громадян є право на життя, право на охорону здоров'я, право на здорове і безпечне навколишнє середовище. Права людини на користування природними об'єктами і їхніми ресурсами, наприклад, пересуватися по землі, користуватися водними й озеленювальними об'єктами для відпочинку й оздоровлення, атмосферним повітрям для того, щоб дихати і на здорове середовище існування є такими ж природними і невідчужуваними правами людини, як і право на життя, на здоров'я, на репродуктивну функцію і т.д. Вони невід'ємно властиві людині і не залежать від держави і його органів. Деякі політичні й економічні права громадян також мають екологічний зміст, наприклад, право на вільний доступ до екологічної інформації, право на створення екологічних суспільних формувань.
Екологічна правоздатність – це здатність мати екологічні права і приймати на себе екологічні обов'язки.
Екологічна дієздатність – це здатність своїми діями здобувати екологічні права і виконувати відповідні обов'язки. Ці поняття офіційно закріплені в цивільному законодавстві і відсутні в екологічних законодавчих актах.
Екологічна правосуб'єктність являє собою здатність бути учасником екологічних суспільних відносин.
Суб'єктами екологічного права відповідно до діючого законодавства визнаються український народ, держава і його органи в особі органів влади і управління загальної і спеціальної компетенції, самоврядні утворення в особі органів місцевого самоврядування, територіальні об'єднання громадян, громадські організації й об'єднання екологічного профілю. А також усі природопользователи в особі громадян держави, іноземних громадян і осіб без громадянства, юридичних осіб, оформлених як організації, установ і підприємств, у т.ч. недержавних і інших учасників екологічних і ресурсовых суспільних відносин.
Право власності на природні ресурси в об'єктивному змісті являє собою сукупність або систему правових норм, що закріплюють, регламентуючі й охраняющих відносини власності на природні ресурси в державі.
Право власності на природні ресурси в суб'єктивному змісті являє собою систему правових норм, що регулюють відносини по володінню, користуванню і розпорядженню природними об'єктами і їхніми ресурсами, що належать власникові і використовувані їм для задоволення своїх матеріальних потреб і реалізації інших інтересів.
Загальне поняття права власності на природні об'єкти. Право власності (як право присвоєння природних ресурсів) – це система правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на природні об'єкти і регулюють відносини по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами, що належать власникові і використовувані їм для задоволення своїх матеріальних потреб і реалізації інших немайнових інтересів.
Право власності на землю. Це право є найбільш урегульовано законодавством, але разом з тим, навіть з огляду на прийняття нового Земельного кодексу України, залишається самим актуальним і проблематичним. У відповідності зі ст.14 Конституції України «земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави Земельний кодекс указує, що власність на землю має наступні форми: державну, колективн і приватну. Розпоряджаються землею Ради, що у межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування і вилучають них.
Право власності на надра. Ст. 4 Кодексу України про надра говорить, що «надра є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування». Гірське законодавство зберігає винятковий характер народної власності на надра землі і йому не відомі інші форми власності на надра, що можуть надаватися для витягу їхнього корисних копалин тільки на основі права користування. Український народ як суб'єкт права власності на надра, відповідно до зазначеної норми, може здійснювати свої правомочності через Верховну Раду України, Верховну Раду Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження за розпорядженням надрами законодавством України можуть надаватися органам державної виконавчої влади.
Право власності на водні об'єкти. Ст. 6 Водного Кодексу України передбачає, що «води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження за розпорядженням водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.» Об'єктами права власності по водному законіє усі води (водні об'єкти) на території України, що складають її водний фонд.
Право власності на лісові об'єкти. Ліси є національним багатством країни і по своєму призначенню і місцю розташування виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), эстетические, виховні й інші функції, а також має обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному облікові й охороні. Згідно ст. 6 Лісового Кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, що може делегувати відповідним Радам свої повноваження за розпорядженням лісами.
Охорона права власності на природні ресурси забезпечується діяльністю органівдержавної виконавчої влади,здійснюється в адміністративному порядку й адміністративно-правових засобах і виникає з моменту прийняття правових норм, що породжують відносини власності, і припиняється разом зі скасуванням охоронних правових норм. Окремі положення про охорону права власності прописані в ст. 5 цього Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»: так державній охороні і регулюванню використання підлягають природні ресурси, як включені в господарський оборот, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси й інша флора, фауна), ландшафти й інші природні комплекси, що знаходяться на території країни. Особливій державній охороні, у т.ч. правовими засобами, підлягають території й об'єкти природно-заповідного фонду й інші території й об'єкти, визначені відповідно до законодавства.
Захист права власності на природні ресурси здійснюється судовими органами і забезпечується в судовому порядку цивільно-правовими засобами і настає з моменту порушення права і діє в межах термінів, установлених для його захисту. Найбільше повно способи охорони і захисту права власності відбиті в Законі України «Про власність», яким присвячений спеціальний розділ про захист права власності. (ст.ст. 48; 50; 51; 52; 56 Закону України «Про власність», розділ V; VI Земельного кодексу України). Способи захисту права власності на природні ресурси, умови і порядок здійснення і межі застосування визначаються цивільним і гражданско-процесуальным законодавством. Відновлення порушених прав власників природних ресурсів здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством (див., наприклад, ст.ст. 48; 52; 53 Закону України «Про власність »). Гарантії прав власників природних ресурсів. (см. наприклад, ст.ст. 48; 51; 54; 57 Закону України «Про власність»).
До теми 3. Правове забезпечення раціонального природокористування як форма охорони навколишнього природного середовища. Правові методи управління і контролю в області охорони навколишнього природного середовища.
Право природокористування являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини по використанню корисних властивостей природних природних ресурсів.
Законодавчі вимоги до раціонального використання природних:
- вимоги по охороні природних об'єктів;
- дбайливе відношенню до природних багатств;
- дотримання закономірностей функціонування екологічних систем і природних взаємозв'язків природних компонентів;
- ощадливе використання джерел природної сировини і забезпечення максимального виходу продукції з них;
- використання передових технологій при розробці й освоєнні природних ресурсів.
Раціональне природокористування – це максимальне ефективне використання природних об'єктів і їхніх ресурсів у процесі виробничо-господарських і інших видів діяльності з урахуванням закономірностей функціонування екологічно взаємозалежних природних систем при неодмінній умові постійного поліпшення і забезпечення охорони навколишнього природного середовища.
Принципи природокористування:
1.Принцип похідності права природокористування від права власності.
2.Принцип цільового використання природних ресурсів.
3.Принцип раціонального й ефективного природокористування.
4.Принцип комплексного природокористування.
5.Принцип стабільності і стійкості права природокористування.
6.Принцип безкоштовності загального і платності спеціального природокористування.
7.Принцип экосистемного підходу до регулювання природокористування.
Види природокористування по природних об'єктах:
- право надрокористування;
- право водокористування;
- право лісокористування;
- право користування тваринним світом;
- право користування рослинним світом;
- право користування об'єктами природно-заповідного фонду;
- право користування ресурсами виняткової морської економічної зони, морського дна і континентального шельфу;
- право користування атмосферним воздухом. і т.д.
Види природокористування по суб'єктах використання природних ресурсів:
-природокористування фізичних осіб
-природокористування юридичних осіб
Природокористування в залежності від кількості суб'єктів природопользователей тим самим природним об'єктом:
- відособлене
-спільне
Природокористування по термінах використання природних об'єктів:
-постійне
-тимчасове
Природокористування по ознаках значимості і приналежності природних об'єктів:
- загальнодержавного значення
- місцевого значення
Право загального природокористування Згідно ч.2 ст.38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетитичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних) безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством. Право загального користування являє собою використання природних об'єктів і їхніх корисних властивостей без закріплення за окремими особами і надання відповідних дозволів на їхнє використання. Характерною ознакою загального природокористування є те, що воно здійснюється без права володіння. Характеризується загальнодоступністю.
Право спеціального природокористування згідно ч.3 ст.38 Закону України «Про навколишнє природне середовище»,громадянам, підприємствам, установам і організаціям, надаються у володіння, користування або в оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої й іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством – на пільгових умовах.
Ознаки спеціального природокористування:
- наявність спеціального дозволу на використання природних ресурсів;
- виділення у відособлене володіння і користування природного об'єкта або його ресурсових компонентів;
- строго цільове використання наданого природного об'єкта;
- реєстрація у встановленому порядку відповідного виду спеціального природокористування;
- внесення плати за спеціальне використання природних об'єктів і ресурсів; і т.д.
-
Право спеціального природокористування – це постійне або тимчасове володіння і користування природними об'єктами для здійснення виробничо-господарських і інших видів діяльності, у тому числі на умовах оренди або концесії, на підставі спеціальних дозволів і на платних умовах з метою витягу корисних властивостей природних ресурсів.
Правовий зміст природокористування містить у собі права й обов'язки фізичних і юридичних осіб, що здійснюють як загальне, так і спеціальне природокористування.
Підстави виникнення, зміни і припинення права природокористування:
1. адміністративні акти органів державної влади і місцевого самоврядування:
а).рішення
б).дозвіл
в). ліцензія
2. юридичні факти у виді дій, спрямованих на породження права природокористування і події не вольового характеру.
3. цивільно-правові підстави виникнення права природокористування.
Керування в екологічній сфері – це урегульована правовими нормами організаційно-виконавча діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування й об'єднань громадян, спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища і забезпечення екологічної безпеки.
Ціль керування в екологічній сфері – це дотримання вимог екологічного законодавства, забезпечення екологічних прав людини і попередження екологічних правопорушень.
Правова основа керування в екологічній сфері – законодавство й інші норми інших галузей права, що створюють нормативно-правову базу для діяльності державних і інших органів, зв'язану з виконанням ними управлінських повноважень.
Функції керування в екологічній сфері по основних напрямках діяльності умовно поділяються на двох груп: загальні і спеціальні.
До загальних функцій керування належать всі організаційно-контрольні функції, такі як
- планування;
- прогнозування;
- координація;
- організаційна діяльність;
- облік;
- екологічний контроль;
- нагляд.
Спеціальні функці::
- стандартизація і нормування;
- видача ліцензій і лімітів на природокористування;
- екологічний моноторинг;
- екологічна інформація;
- екологічна експертиза;
- ведення державних природоресурсовых кадастрів;
- екологічна сертифікація;
- ведення Червоної і Зеленої Книг України;
- ведення кадастрів екологічно небезпечних об'єктів і територій і реєстру потерпілих від надзвичайних екологічних ситуацій;
- екологічної виховання й утворення і.т.д.
Екологічні функції керування характеризують основні напрямки організації і діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і суспільних формувань у сфері використання природних ресурсів, охорони екологічного середовища і забезпечення екологічної безпеки людини і навколишнього природного середовища. Вони здійснюються у визначених організаційно-правових формах і різних методах.
Органи керування в області охорони навколишнього природного середовища- це юридично відособлені державні, самоврядні і суспільні інституції, уповноважені в межах загальної або спеціальної компетенції здійснювати владні або інші функції в області використання й охорони об'єктів екологічного права і забезпечення екологічної безпеки.
У залежності від території органи державного керування в екологічній сфері поділяються на центральних, регіональних і місцеві, від повноважень – на органи загального і спеціального керування, від сфери – на органи в області охорони навколишнього природного середовища, в області використання окремих природних ресурсів і охорони інших об'єктів і територій, а також сфер екологічної діяльності.
Об'єктами суспільного контролю в області охорони навколишнього природного середовища є охорона і використання землі, її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного і тварини світу, природних об'єктів і територій, що підлягають особливій охороні і т.д.
Червона книга України – офіційний державний документ, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо збереження і відтворення.
Зелена книга України
До теми 4: Законодавчі основи екологічної експертизи. Еколого-правова освіта та формування екологічної куьтури.
Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпеченя екологічної безпеки.
Задачами законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в області екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав і інтересів громадян і держави.
Цілями екологічної експертизи, є попередження негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.
Організаційно-правові форми екологічної експертизи:
Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення про подальшу реалізацію об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.
Висновки суспільних і інших видів експертиз носять рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень по подальшій експлуатації об'єкта екологічної експертизи.
Державне регулювання в області екологічної експертизи в основному здійснюється Верховною Радою України.
Державне керування в області екологічної експертизи в нинішніх умовах є важливим видом діяльності органів державної виконавчої влади. Його здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- Уряд Автономної Республіки Крим;
- Місцеві Ради;
- Органи виконавчої влади на місцях;
- Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів.
- Інші органи державної виконавчої влади відповідно до законодавства (Міністерство охорони здоров'я і.т.д.)
-
Суспільна участь в області екологічної експертизи закріплено у формі визначення компетенції статутних органів об'єднань громадян і інших суспільних формувань в області екологічної експертизи. Еколого-експертна діяльність об'єднань громадян і суспільних формувань повинна бути передбачена в їхніх статутних документах і повинна відповідати вимогам діючого законодавства.
Експертні і консультативні ради екологічної експертизи. Експертні і консультативні ради екологічної експертизи можуть утворюватися на добровільних засадах при державних еколого-експертних органах, об'єднаннях громадян і інших формувань із працівників науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, висококваліфікованих фахівців-практиків народного господарства, представників громадськості і засобів масової інформації. Типове положення про експертні і консультативні ради екологічної експертизи затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів.
Експертами екологічної експертизи можуть бути фахівці, що мають вище утворення, що відповідає спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, що володіють навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також мають практичний досвід роботи у відповідній галузі не менш трьох років.
Стадії екологічної експертизи:
- підготовча. Включає перевірку наявності і повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи і створення еколого-експертних комісій або груп відповідно до вимог законодавства;
- Основна. Має на увазі аналітичну обробку матеріалів екологічної експертизи, при необхідності натурні обстеження і проведення на їхній основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності й ефективності екологічних обґрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи;
- Заключна. Узагальнення окремих експертних досліджень отриманої інформації і результатів діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи і представлення його зацікавленим органам і особам.
Еколого-правове утворення (юридичне екологічне утворення) як екологічна функція держави – самостійний напрямок діяльності в області правового регулювання використання природних об'єктів і охорони навколишнього природного середовища. Воно являє собою важливу функцію державного керування в сфері природокористування і природоохорони. Його змістом є система знань про правове опосередкування взаємодії суспільства з природою на визначеному етапі суспільного розвитку.
Еколого-правове виховання – систематичний і послідовний вплив на свідомість людини і суспільства з метою формування поваги до еколого-правових норм і вироблення переконань у необхідності дотримання їхніх вимог у процесі взаємодії з природним середовищем.
На першій стадії результатом еколого-правового виховання повинен стати високий рівень природоохоронних законопроектів з відповідними експертизами, а також якість прийнятих законодавчим органом законів.
На другій стадії (стадія виконавчо-розпорядницької діяльності) еколого-правове виховання повинне виявлятися в забезпеченні посадових осіб відповідними текстами природоохоронних нормативно-правових актів і підвищенні їхньої відповідальності за не виконання еколого-правових норм.
На третій стадії доцільне збільшення числа узагальнень і роз'яснень судових інстанцій з питань застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища, організація навчання суддів і поглиблення їхньої екологічної спеціалізації. Необхідно широке залучення суспільної уваги до судової практики і формування суспільної думки навколо екологічних справ.
Еколого-правова свідомість (екологічна правосвідомість) являє собою систему еколого-правових поглядів, ідей і представлень про правове регулювання екологічних відносин, зміст природоохоронного законодавства, його обґрунтованості, справедливості й ефективності правозастосовчої діяльності.
Повсякденна (побутова) еколого-правова свідомість являє собою безпосереднє відображення правової дійсності в сфері взаємодії суспільства з природою у свідомості людини, і відповідає рівневі емпіричної свідомості.
Професійне (систематизоване) еколого-правова свідомість – це представлення про екологічне право, що формується в юристів, працівників правоохоронних і спеціальних природоохранительных органів, на основі знання і досвіду застосування природоохранительного законодавства, глибокого усвідомлення і розуміння його вимог.
Теоретична (наукова) еколого-правова свідомість припускає більш глибоке, ґрунтовне і научно-обоснованное усвідомлення екологічних інтересів і потреб людини і суспільства, більш глибоким розумінням ролі права в їхньому забезпеченні. Еколого-правова свідомість на науковому рівні представлено широким спектром поглядів, ідей і представлень, спрямованих на створення й удосконалювання природоохоронного законодавства.
Еколого-правова культура – це социально-значущий, врегульований нормами права спосіб творчої діяльності в сфері пізнання і впливу на природу, що включає ефективну охорону і раціональне використання природних ресурсів, у динамічному зв'язку з її результатами, опосередкованими в цінностях, еколого-правових нормах і засобах освоєння людьми цих норм.
Еколого-правова культура формується на основі еколого-правового утворення й еколого-правового виховання.
До теми 5: Засади та види юридичної відповідальності за порушенняекологічного законодавства.
Підстави і види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Юридична відповідальність за екологічні правопорушення як комплексний правовий інститут являє собою сукупність встановлених державою правових норм, що покладають обов'язки по настанню для правопорушника негативних наслідків у вигляді відповідних санкцій, що накладаються за протиправне використання природних ресурсів і заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.
Юридична відповідальність виступає як засіб забезпечення виконання екологічного законодавства.
Функції юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства:
- Стимулювання дотримання норм екологічного законодавства.
- Компенсаційна.
- Превентивна.
- Каральна.
Підставою для застосування відповідальності за порушення екологічного законодавства є факт заподіяння екологічного правопорушення, тобто винного протиправного поводження, що порушує встановлений нормами права екологічний правопорядок.
Отже, екологічне правопорушення – це винна протиправна дія або бездіяльність, що порушує встановлений державою правопорядок в області використання природних об'єктів, охорони навколишнього природного середовища і відтворення природних ресурсів природи або заподіяння шкоди, що створюють погрозу, навколишньому середовищу, за які чинним законодавством передбачена юридична відповідальність.
Об'єктом екологічного правопорушення є суспільні відносини, закріплені чинним законодавством і зв'язані з використанням і охороною природних ресурсів, збереженням належних умов для життєдіяльності суспільства і забезпеченням якості навколишнього природного середовища.
Загальним об'єктом протиправного зазіхання є не державні інтереси, а природне середовище як місце, засіб і умова життя національного співтовариства і територіальних співтовариств міст і селищ.
- Серед природоресурсних правопорушень виділяють:
- земельні;
- надровые (гірські);
- водні;
- лісові;
- атмосферні;
- фауністичні і флористичні правопорушення.
- До природоохоронних правопорушень можна віднести:
- правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища;
- природозаповідні правопорушення;
- порушення норм екологічної експертизи;
- порушення норм охорони континентального шельфу, морської економічної зони і т.д.
- У галузі забезпечення екологічної безпеки виділяють:
- екологічні правопорушення, що пов'язані з радіоактивною і ядерною безпекою;
- екологічні правопорушення, пов'язані з забезпеченням санітарно-епідеміологічного благополуччя населення;
- екологічні правопорушення, пов'язані з забезпеченням безпеки продуктів харчування;
- екологічно правопорушення, пов'язані з забезпеченням безпеки поводження з радіоактивними й іншими відходами і т.д.
Виділення спеціального об'єкта екологічних правопорушень обумовлено однорідністю або близькістю суспільних відносин в галузі раціонального використання і забезпечення охорони земельних ресурсів, водних об'єктів, лісових багатств і зелених насаджень, корисних копалин, тваринного і рослинного світу, атмосферного повітря, природно-заповідного фонду та ін. До спеціальних об'єктів протиправного зазіхання варто віднести:
- правопорушення в сфері відносин власності українського народу на природні ресурси, закріплені в ст.13 Конституції;
- правопорушення в сфері відносин колективної і приватної власності на природні об'єкти, що допускаються земельним, природно-заповідним, фауністичним і флороохоронним законодавством;
- правопорушення в сфері відносини по наданню, викупу, вилученню, перерозподілу і керуванню природними ресурсами, здійснюваними органами державної влади і місцевого самоврядування в межах, наданих їм Конституцією України і галузевими еколого-ресурсовими законодавчими актами.
Об'єктивна сторона екологічних правопорушень характеризується протиправністю поводження правопорушника, що зазіхає на встановлений державою екологічний правопорядок у суспільстві. Об'єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується поруч ознак:
- протиправність діяння (дії або бездіяльності), що порушує екологічний правопорядок;
- настанням шкоди або погрози його заподіяння навколишньому середовищу або здоров'ю людини;
- причинним зв'язком між протиправною дією і шкодою (збитками), що наступили.
Об'єктивні результати протиправного поводження в області екології дають деякі підстави для підрозділу шкоди, заподіюваного природному середовищу на економічну й екологічну шкоду.
Антропологічна шкода є різновидом екологічної шкоди, заподіюваний у сучасних умовах негативним впливом забрудненого навколишнього природного середовища на здоров'я людини (фізіологічна шкода) і, що впливає на стан майбутніх поколінь (генетична шкода).
Хоча в ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» прописане право громадян на пред'явлення в суд позовів про відшкодування збитку, заподіяного їхньому здоров'ю внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, дотепер не розроблені методики, що дозволяють враховувати критерії і параметри визначення розміру екологічної шкоди, заподіюваного здоров'ю людини.
Складності складу шкоди, заподіюваного навколишньому природному середовищу протиправними діями або бездіями визначають і способи встановлення його розмірів. Особливістю визначення розмірів екологічної шкоди є таксовий метод вирахування збитку.
Нормальний екологічний ризик заснований на допущенні імовірності заподіяння шкоди з метою досягнення виробничо-господарського результату, за умови усунення такої шкоди шляхом відновлення порушеного природного стану природних ресурсів і забезпечення охорони навколишнього природного середовища.
Екологічний прорахунок є наслідком недостатнього знання існуючих закономірностей у природі, неповного обліку складностей екологічної обстановки, неможливого передбачення незвичайних природних умов і т.д. Екологічні недогляди є наслідком недбалого відношення до виконання робіт, халатного виконання завдання, недостатнього обґрунтування розробленого проекту і т.д. Можливі шкідливі наслідки екологічних недоглядів відомі або можуть бути передбачені, але вони в процесі господарської діяльності не прийняті до уваги.
Суб'єктами екологічних правопорушень можуть бути підприємства й організації різних форм власності і видів природокористування: державні, суспільні, кооперативні, колективні, акціонерні, орендні, сімейні, приватні, індивідуальні, спільні, міжнародні і т.д. Суб'єктами екологічних правопорушень можуть виступати державні установи, суспільні об'єднання і релігійні організації, об'єднання підприємств і організацій громадян. В окремих випадках екологічні правопорушення відбуваються іноземними фірмами, міжнародними об'єднаннями й організаціями закордонних держав. Суб'єктом юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства може бути і держава, виконавчі органи місцевого самоврядування.
Суб'єктами юридичної відповідальності за екологічні правопорушення є посадові особи державних органів керування, керівники підприємств усіх форм власності, а також суспільних об'єднань і інших недержавних організацій. Громадяни, як фізичні особи, також є суб'єктами відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Громадяни, як суб'єкти відповідальності за екологічні правопорушення повинні мати деліктну дієздатність, що виникає в повному обсязі з настанням повноліття, тобто по досягненні 18-літнього віку. Однак, Кримінальний кодекс і Кодекс про адміністративні правопорушення передбачають правосуб’єктный вік карної й адміністративної відповідальності для неповнолітніх громадян з 16 років.
Неповнолітні громадяни у віці від 14 до 18 років, відповідно до норм ГК, відповідають за заподіяний ними шкода, у т.ч. і за екологічний, на загальних підставах, передбачених даним кодексом.
Таким чином, цивільно-правова відповідальність малолітніх громадян за екологічні правопорушення може наставати з 14 років. У зв'язку з допущенням ст. 188 КЗОТ як виняток можливості прийому на роботу осіб, що досягли 14 років, то можна допускати можливість настання дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення для неповнолітніх працівників з 14-літнього віку.
Суб'єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується наявністю провини. Провина може бути як навмисна так і необережна. Провина відображає психічне відношення правопорушника до своїх дій і його наслідків. Однак, переважна більшість навмисних екологічних правопорушень відбувається з непрямим наміром, коли правопорушник не бажає причинения шкоди, але свідомо допускає його настання. Це може виявлятися в порушенні вимог законодавство рекультивації земель після завершення господарських робіт, знищенні рибних запасів при будівництві водоймищ, здійсненні викидів шкідливих речовин в атмосферу понад установлені норми.
Необережні форми провини при порушеннях екологічних норм виявляються в халатному виконанні посадових функцій, недбалому виконанні доручених завдань, самовпевненості в запобіганні можливих шкідливих наслідків на природні ресурси і навколишнє середовище. При необережності винний передбачає можливість настання негативних наслідків для природних об'єктів або природних комплексів у результаті своєї діяльності або бездіяльності, але легковажно розраховує на їхнє запобігання (самовпевненість) або не передбачає настання шкідливих наслідків, хоча міг і повинний був них передбачати (недбалість). До необережних форм провини відносяться недотримання правил пожежної безпеки в лісах, невиконання вимог по експлуатації очисних споруджень, порушення правил використання хімічних речовин у сільському господарстві і т.д.
Провина в екологічних правопорушеннях у тій або іншій формі обов'язковою умовою покладання юридичної відповідальності.
Екологічному законодавству відома і, так називана безвинна відповідальність за заподіяння шкоди особою, що володіє джерелом підвищеної екологічної небезпеки. На це прямо зазначено в ч.3 ст.69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Особливістю застосування безвинної відповідальності за екологічні правопорушення є те, що вона поширюється тільки на цивільно-правову відповідальність, застосовуваної в порядку відшкодування шкоди, заподіяного навколишньому природному середовищу.
Діючому екологічному законодавству відомо і звільнення від відповідальності в деяких випадках здійснення екологічного правопорушення. Воно має місце при заподіянні шкоди природному середовищу в умовах крайньої необхідності, коли природним об'єктам заподіюється збиток протиправними діями з метою запобігання більш значної шкоди навколишньому природному середовищу. Дії в умовах крайньої необхідності з метою запобігання більш істотної економічної й екологічної шкоди, незалежно від ступеня їхньої протиправності звільняє від усіх видів юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. У відповідності зі ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне дисциплінарну, адміністративну, цивільну, кримінальну відповідальність.Санкції ж за ці порушення утримуються в карному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. У залежності від умов і порядку застосування цих санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
До теми 6: Правова охорона атмосферного повітря. Право користування надрами.
Основними завданнями повітроохоронного законодавства є:
- регулювання суспільних відносин в області охорони й використання атмосферного повітря з метою збереження, поліпшення й відтворення його стану;
- запобігання й зниження шкідливого хімічного, фізичного й біологічного впливу на атмосферне повітря;
- забезпечення його раціонального використання для виробничих потреб;
- зміцнення правопорядку й законності в сфері повітроохоронної діяльності.
Існує спеціальний Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001 року. Особливістю закону є те, що поряд із закріпленням соціальних вимог, у ньому передбачені норми технічного характеру.
Державні стандарти в області охорони атмосферного повітря, згідно ст.5 Закону «Про охорону атмосферного повітря», є обов'язковими для виконання й визначають поняття й терміни, режим використання й охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом і вимоги по запобіганню шкідливого впливу на атмосферне повітря. Вони розробляються й уводяться в дію Міністерством екології й природних ресурсів України й Міністерством охорони здоров'я в порядку, певному законодавством.
Технічні нормативи в області охорони атмосферного повітря спрямовані на забезпечення його природної якості, придатного для використання за призначенням.
Законодавчими актами можуть установлюватися й інші нормативи в області охорони атмосферного повітря.
- Нормативи екологічної безпеки.
- Нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення.
- Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел і шкідливого впливу їхніх фізичних факторів.
-
