Соціологічний аналіз природи людини

Оскільки людина все ж живе більшою частиною в цьому емпіричному житті, її існування підпорядковується соціальним законам, емпіричним причинним зв’язкам і залежностям. Отже, для розуміння сутності людини важлива не лише метафізика, але і соціологія буття.

Людина живе в суспільстві, формується ним, пристосовується до його стандартів і правил. Люди якогось конкретного суспільства, кокретної країни живуть в більш-менш однакових умовах: в умовах однієї культури, одних звичаїв, однієї мови, але все-таки вони різні, не схожі один на одного. Навіть в одній сім’ї діти виростають різними, хоча й виховуються в однакових умовах. Що робить людей різними, неповторними і унікальними?

Перше: особливості психологічного складу – темперамент, швидкість психічних реакцій, метикуватість – усе це передається людині спадково.

Друге: досвід дитинства і спомини про дитинство. У кожної дитини свій досвід дитинства, свої переживання, кожному по- своєму відкривався світ, кожен по-своєму переживав свої дитячі страхи, невдачі або радощі.

Досвід дитинства накладає відбиток на все подальше життя людини. Можливо, усі наші таланти і здібності закладені в батьківській(перш за все материнській) любові. Дитина, яка з дитинства відчуває цю любов, живе в атмосфері любові, все своє життя, ніби панцирем, захищена від негараздів та напастей. У неї, як правило, все виходить у житті, вона талановита і наділена багатьма неабиякими талантами.

Навпаки, той, хто виріс без любові, в холодній і суворій атмосфері байдужості, все подальше життя відчуває себе одиноким, навіть коли оточений сім’єю або родичами, у нього все життя складається важко.

Спогади дитинства супроводжують людину до смерті і, що цікаво, з роками не лише не тьмяніють, але стають яскравішими. Старі люди важко згадують, що з ними 20 або 30 років тому, але добре, до дрібних деталей, пам’ятають своє дитинство з самих ранніх днів.

Третє: особливості індивідуальної біографії – кожен живе своє життя, і все, що з ним відбивається, і те, як він до цього ставиться, - зовсім не схоже на життя інших людей.

Четверте: суперечливість життєвих ролей. У кожної людини в житті одночасно декілька ролей, які він “грає”. Наприклад, школяр, коли він розмовляє з учителем і, особливо, з директором школи, - це одна людина: уважна, шаноблива, очі так і світяться знанням та старанністю.

Але варто йому вийти у двір, де його чекають друзі, він стає зовсім іншим – скаче, кричить, футболить бляшанку, і вираз обличчя у нього відповідний.

Третьою людиною він стає, приходячи додому і розмовляє з батьками. Це не означає, що він кожен прикидається: кожен раз це він сам, у кожної людини багато обличь, вірніше багато сторін особистості, багато ролей. Часто ці ролі навіть суперечать одна одній і все ж вони утворююють єдиний комплекс його особистості – у кожного абсолютно своєрідний.

Усі ці чотири моменти роблять кожну людину як особистість неповторною і унікальною. І ця унікальність виражається в понятті “Я”. Я у людини з’являється з 3-4 років, коли вона починає розуміти, що є Я, а є інші люди. До цього майже усі діти говорять про себе від третьої особи.

В 10-12 років формується образ Я. У кожної людини є образ самої себе, сума уявлень про саму себе, якою вона себе бачить, і цей образ людина проносить через все життя, трохи підправляючи і доповнюючи.

Як правило, це досить симпатичний образ, кожна нормальна людина вважає себе більш-менш цікавою, розумною, здібною, чесною, доброю тощо.

Трпгедія людського життя – розпад образу, коли сама людина переконується, погоджується, що вона не добра, не розумна, що вона, наприклад, дурень або негідник. Суб’єктивно немає негідників – ніхто не думає про себе погано або старається не думати. Необхідний дуже радикальний крок, крах усіх уявлень про себе, щоб людина внутрішньо погодилась з нищівною критикою себе. Як правило, життя після цього здається закінченим, і справді, людина в цьому випадку може навіть убити себе.

Існують механізми захисту Я, які діють несвідомо, зберігаючи особистість від руйнації:

- механізм витіснення – людину спіткало велике горе,. Або вона зіткнулася з чимось надзвичайно страшним, чого психіка може не витримати і зруйнуватися; спрацьовує відповідний механізм – і людина або втрачає свідомість, або раптом забуває про нещастя, що її спіткало;

- механізм інверсії, що перевертає імпульс на прямо протилежний. Так у хлопчиків 12-13 років прокидається статеве почуття, але дитина не може цього усвідомити, психіка може бути травмована, вона перевертає усі відносини: хлопчики починають вважати дівчаток своїми ворогами і воюють з ними – штовхаються, вибивають портфелі з рук. Насправді дівчатка їм дуже подобаються, але психіка йде своїм шляхом, зберігаючи рівновагу;

- механізм переорієнтації: психіка несвідомо перемикає емоції з одного об’єкта на інший, більш доступний. У людини великі неприємності на роботі, і прийшовши додому, вона спрямовує своє роздратівання на дружину, собаку. В деяких країнах за порадою психологів на підприємствах є кімнати, де стоять пугала майстра, начальника цеху тощо, на яких можна вихлюпнути своє роздратування.

І ще цілий ряд механізмів має психіка, захищаючи свою цілісність і гармонійність, щоб людина не відчувала себе в розладі зі світом і оточуючими.

Можна сказати, що у людини два “Я” – зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє Я знайомиться з людьми, вчиться в школі, набирається знань, робить якісь справи і здійснює вчинки. Зовнішнє “Я” – це сукупність знань, правил дій, поведінки, прийомів мислення.

Внутрішнє “Я” – це інтимне, приховане ядро особистості: усі наші мрії і надії, спогади про перше кохання і першу весну, усі наші пристрасті, бажання, які ми ховаємо глибоко в душі. Це те, про що неможна розповісти іншому, передати у вигляді слів або знаків, людина часто сама не знає, що в ній закладено. Для цього потрібен талант. Будь-який роман, будь-яка картина або симфонія – це розповідь художника про себе. Внутрішнє “Я” робить нас особистостями, без нього ми лише мислячі машини.

Див.: Соціологія особистості, в цьому аспекті, присвячені книги: Н.С. Кон Открытие «Я». – М., 1978; Михайлов Ф.Т. Загадка человеческого Я. – М., 1976.

Цікаві ідеї стосовно сутності людини були висловленні Г. Гурджієвим. На його думку кожна людина має сутність і особистість. Сутність – це характер людини, сукупність її самих простих реакцій на інших людей, те що складається від самого дитинства і потім майже не змінюється. Особистість – це те, що ми отримуємо ззовні: знання, вміння, правила життя. Особистість – це те в нас, що не наше.

У більшості людей дуже мало свого особистого. Все, що у них є, переважно взяте з різних джерел: ідеї, переконання, погляди.

Як правило, сутність розвивається до 12-15років, поки формується характер, і потім зупиняється у своєму розвитку. А особистість може розвиватися скільки завгодно довго. Людина закінчує школу, університет, пише книги, стає відомим вченим, а в розвитку уже давно, в сутності вона залишилась наївною дитиною і веде себе як дитина в самих головних питаннях свого життя.

Вона веде себе безпомічно, коли необхідно прийняти важливе рішення стосовно своєї долі або долі близьких, вона вірить на слово різним політичним демагогам та пройдисвітам.

Трапляється, що деякі аспекти сутності зупиняються в своєму розвитку на віці 5-6років, а далі усе власне закінчується; решта виявляється чужим: або взяте з книг, або створене завдяки наслідуванню готовим зразкам.

Бувають випадки, коли сутність росте паралельно особистості, але в умовах сучасного цивілізованого життя вони досить рідкісні. Сутність має більше шансів розвинутись у простих людей, які живуть у важких умовах боротьби і небезпек. Але, як правило, особистість у таких людей розвинена досить слабо, їм не вистачає виховання і освіченості, не вистачає культури.

Алкоголь або наркотики можуть приспати особистість, вона мов би зникає на певний час і залишається одна сутність. “І трапляється так, що людина, сповнена різних піднесених ідей, симпатій і антипатій, любові і ненависті, прив’язаності, патріотизму, звичок і смаків, бажань і переконань, виявляється абсолютно пустою, позбавленою будь-яких думок, почуттів, переконань і поглядів. Усе, що раніше хвилювало її, тепер стає зовсім байдужим. Іноді вона бачить штучний і уявний характер звичних своїх настроїв і високих слів, а іноді просто забуває про них, ніби їх і не було...

Все, що йому вдавалося знайти в собі, - це декілька інстинктів, нахилів і смакових уподобань. Вона любить солодке, любить тепло і не любить холоду, їй неприємна думка про роботу; або навіть навпаки, їй подобається ідея фізичного руху. Це все.

Успенський П.Д. В пошуках чудесного. – М., 1992. – С. 189.

Досить часто люди поєднуються між собою не як сутності, а як особистості, оскільки люди в основному живуть особистістю. Особистість має свої інтереси і смаки, їй подобається те, що не подобається сутності.

Сутність знає, що вона хоче, але не може виразити, людина часто і не підозрює про своє внутрішнє “Я”, їй здається, що те, що вона являє собою в суспільстві, її знання, її зв’язки, - це і є головне і єдине в ній. Вона не підозрює, що все це взяте напрокат. І дуже часто люди, чиї сутності зовсім не відповідають, живуть один з одним і один одного ненавидять.

Нерозвинена сутність веде до дивних парадоксів, особливо характерних для ХХ ст.: можна бути великим вченим, відомим державним діячем, знаменитим актором, але водночас абсолютним негідником і падлюкою за своєю суттю.

Але буває ще страшніше, буває так, що сутність вмирає. Як особистість людина ще живе, виступає з промовами, видає книги, навіть керує країною, а в сутності своїй вона давно померла, у неї навіть очі олов’яні, як у мерця. У таких людей, стверджував Гурджієв, дуже багато. Якби ви знали, писав він, яка кількість мерців керує нашим життям, ви б з’їхали б з глузду.