Михайло Миколайович Дивак, 8 страница

Крім того, новий КПК України не передбачає конкретних форм взаємодії оперативних та слідчих підрозділів, а вказує лише на один вид взаємодії шліхом виконання доручення. Також його норми не надають права слідчому давати вказівки оперативному підрозділу, надання вказівок є виключним правом прокурора та суду.

Отже обґрунтованим є висновок про те, що види й форми взаємодії оперативних і слідчих підрозділів залежать від етапу кримінального провадження, виду вчиненого кримінального правопорушення, осіб, котрі його вчинили, та стадії кримінального процесу, на якій відбувається взаємодія.

Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: закон України від 13.04.2012 № 4651-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/
4651-17. 2. Кримінально-процесуальний кодекс України: закон України від 28.12.1960 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1001-05. 3. Сліпченко В. І. Вплив практики Європейського суду з прав людини на формування положень нового КПК України [Електронний ресурс] / В. І. Сліпченко. – Режим доступу: http://www.dduvs.dp.ua/index.php?id=378. 4. Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України на стадіях документування злочинних дій, реалізації оперативних матеріалів, розслідування кримінальної справи та її розгляді в суді: наказ МВС України від 07.09.2005 року № 777/ДСК. 5. Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень: наказ МВС України від 14.08.2012 № 700 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mvs.gov.ua. 6. Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України у виявленні, документуванні та розслідуванні злочинів у сфері економіки: yаказ МВС України від 08.09.2005 № 760/ДСК. 7. Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів і підрозділів внутрішніх справ України при документуванні та розслідуванні дорожньо-транспортних пригод: yаказ МВС України від 03.12.2007 № 460/ДСК. 8. Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів і підрозділів внутрішніх справ при документуванні, виявленні та розслідуванні злочинів, учинених проти життя та здоров’я особи: yаказ МВС України від 27.03.2009 № 137/ДСК.

Одержано 26.09.2012

L

УДК 343.98

Анатолій Федотович Волобуєв,

професор кафедри криміналістики
Донецького юридичного інституту МВС України,
доктор юридичних наук, професор

ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ В НОВОМУ КПК УКРАЇНИ

У зв’язку з реформуванням кримінально-процесуального законодавства України аналізується значимість збереження і удосконалення процесуальних правил підготовки і проведення такої специфічної слідчої дії як пред’явлення для впізнання. Підкреслюється його значимість як способу ідентифікації об’єктів за уявним образом та одержання прямих доказів при розслідування злочинів.

Ключові слова: пред’явлення для впізнання, уявний образ, ідентифікація, однорідний, прямий доказ.

Потрібно звернути увагу, що в новому Кримінально-процесуальному кодексі України (прийнятий Верховною радою України Законом від 13.04.2012 р. № 4651-VI) пред’явлення для впізнання, одержало більш детальну регламентацію. Зокрема, окремо виділені три види даної слідчої дії: пред’явлення особи для впізнання (ст. 228 КПК); пред’явлення речей для впізнання (ст. 229 КПК); пред’явлення трупа для впізнання (ст. 230 КПК). Новелою є можливість проведення дистанційного впізнання осіб чи речей – у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (ст. 232 КПК). Разом із тим в кодексі окремо не сформульовані загальні положення щодо сутності пред’явлення для впізнання та правил його проведення. У той же час такі загальні положення сформульовані стосовно процедури допиту (ст. 224 КПК).

Така непослідовність, на наш погляд, повинна бути усунена з урахуванням того, що пред’явлення для впізнання є більш складною слідчою дією, сутність якої до того ж неоднозначно трактується у криміналістичній літературі. Пред’явлення для впізнання в системі слідчих дій належить до специфічних способів одержання доказів, при використанні якого, як цілком правильно загострює увагу Є. Д. Лукьянчиков, здійснюється ідентифікація певного об’єкта за ідеальним його відображенням у пам’яті людини [1, с. 7]. Тим самим підкреслюється, що результатом пред’явлення для впізнання є одержання прямого доказу у кримінальній справі як при позитивному (впізнанні), так і при негативному результаті (не впізнанні).

У цьому сенсі пред’явлення для впізнання є досить схожим з трасологічною експертизою ідентифікаційного характеру. Але є й суттєві відмінності. По-перше, слідом-відображенням, з якими порівнюється ідентифікований об’єкт, виступає не матеріально фіксований відбиток, а ідеальне утворення – образ, який сформувався в результаті сприйняття певної події і зберігся в пам’яті людини. Цей образ є досить тендітним утворенням, на який можуть впливати чисельні фактори, пов’язані як із станом психіки суб’єкта, так і з факторами зовнішнього порядку. І далеко не завжди у цьому образі знаходять відображення загальні та окремі ознаки людини чи предмету, достатні для їх ідентифікації. По-друге, процедура ідентифікації при пред’явленні для впізнання є менш контрольованою з боку слідчого в порівнянні з експертизою, де є можливість виявлення суперечностей в експертному висновку, допиту експерта і призначення повторної експертизи. Тому на практиці, як відзначають слідчі, нерідко зустрічаються ситуації, коли на першому допиті потерпілий (свідок) впевнено описує зовнішність злочинця і запевняє, що він може впізнати його «серед тисяч». Але при пред’явленні для впізнання затриманого підозрюваного цей потерпілий не впізнає його, хоча вже й були зібрані докази вчинення злочину саме ним. На наш погляд, такі ситуації виникають у зв’язку з тим що слідчі необґрунтовано намагаються «підкріпити» вже зібрані докази ще й прямим доказом, який надає позитивний результат пред’явлення для впізнання. При цьому вони не вдаються до ретельного аналізу підстав для проведення названої слідчої дії, не звертають уваги на фактори, які можуть поставити під сумнів її результати. Тим самим непомітно навіть для себе здійснюють вплив на суб’єкта впізнання, формуючи у нього навіяну впевненість у можливості впізнання певного об’єкта.

Така помилка може бути обумовлена тим, що в окремих підручниках і навчальних посібниках з криміналістики стосовно пред’явлення для впізнання формулюються положення, які виглядають помилковими. Наприклад, такою виглядає вказівка на встановлення групової належності (подібності) як можливу мету пред’явлення для впізнання [2, с. 648; 3, c.139; 4, с. 336; 5, с. 610]. Уявляється, що така вказівка спотворює сутність даної слідчої дії і на практиці може призвести до судових помилок. Адже встановлення групової належності об’єкта здійснюється шляхом виявлення збігу загальних ознак, що знайшли відображення в уявному образі. Це суперечить положенням ст. 228, 229 нового Кримінально-процесуального кодексу України.

© Волобуєв А. Ф., 2012

Відповідно до ч. 1 ст. 228 особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Тобто всі названі особи повинні мати спільні загальні ознаки. Ще більш категорично це підкреслено у ч. 2 ст. 229 КПК, де зазначається, що річ, що підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних (виділено мною. – А. В.)
речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Тобто, законодавчо визначається, що всі об’єкти, які пред’являються для впізнання повинні бути подібні за загальними ознаками – належати до однієї групи. Наведене дає підстави для твердження про те, що законодавцем при формулюванні статей 228, 229 КПК України, які регламентують порядок підготовки, проведення і фіксації результатів пред’явлення для впізнання осіб і речей була використана концепція ідентифікаційної сутності даної слідчої дії.

Потрібно звернути увагу, що у ч. 1 ст. 228 і ч. 1 ст. 229 КПК України передбачається ситуація, коли особа, яка буде впізнавати, не може назвати прикмети, за якими впізнає особу (річ), проте може впізнати її за сукупністю ознак. У цьому випадку у протоколі повинно бути зазначено, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу або річ. Це пов’язано з тим, що у психології виділяються дві форми сприйняття об’єктів, які істотно впливають на процес подальшого впізнання: сукцесивна і симультанна.

Сукцесивна (або аналітична) форма сприйняття проявляється у виділенні і за­пам’ятовуванні окремих ознак певного об’єкта (наприклад, особливостей волосся особи, її очей, носа, рота тощо). Симультанна форма сприйняття за своєю сутністю є синтетичною оскільки проявляється у формуванні загального образу об’єкта без виділення окремих його ознак. Схильність до сукцесивного або симультанного узнавання залежить від індивідуальних психічних особливостей людини. На продуктивність узнавання впливають соціальний досвід особи, її вольова активність, тип пам’яті, час, який минув з моменту сприйняття об’єкта до моменту пред’явлення тощо. Це означає, що людина, якій властива синтетична форма сприйняття і запам’ятовування на допиті не зможе виділити і назвати окремі ознаки об’єкту, який вона сприймала. Відсутність можливостей контролю за впізнаванням у цьому випадку містить небезпеку слідчої помилки, адже результати впізнання не піддаються перевірці, що значно ускладнює завдання слідчого. У всякому разі, результати такої слідчої дії завжди можуть бути поставлені під сумнів, а сумнівність доказів, як відомо, тлумачиться на користь обвинуваченого (підсудного). Для усунення підстав для таких сумнівів уявляється доцільним під час опитування особи використовувати альбоми «Типи та елементи зовнішності», «Портрет», а також комп’ютерні програми «Фоторобот» для оживлення пам’яті, асоціацій за схожістю, суміжністю і контрастністю, які відіграють важливу роль при відтворенні уявного образу. У всякому разі при прийнятті рішення про можливість пред’явлення об’єкта для впізнання у слідчого повинна сформуватися впевненість у тому, що дана особа дійсно може ідентифікувати певний об’єкт шляхом його впізнання. Тобто, слідчий повинен усвідомлювати, що при пред’явленні для впізнання йдеться про суб’єктивний процес ідентифікації, але не встановлення групової належності. Проконтролювати це слідчий може тільки при ретельному дотриманні визначених правил підготовки і самої процедури даної слідчої дії.

У зв’язку з цим для усунення непорозумінь у тлумаченні сутності даної слідчої дії потрібно доповнити КПК України окремою статтею із загальним положенням, яке б чітко визначало її сутність: «Пред’явлення для впізнання проводиться з метою ідентифікації певного об’єкту, який має значення для встановлення обставин вчинення злочину, при наявності належних для цього підстав». В загальних положеннях потрібно викласти й правила стосовно підготовки і процедури пред’явлення для впізнання об’єкта (попереднє опитування впізнаючої особи, заборона попереднього показу об’єкта цій особі, обов’язковість пояснень при впізнанні тощо).

Список використаних джерел: 1. Лукьянчиков Е. Д. Криминалистическая идентификация объектов по следам памяти / Е. Д. Лукьянчиков. – Донецк: Академия, 1998. – 112 с. 2. Аверьянова Т. В. Криминалистика: учеб. для вузов. / Р. С. Белкин, Ю. Г. Корухов, Е. Р. Россинская; под ред. Р. С. Белкина. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 990 с. 3. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования преступлений: учеб. для юрид. вузов и фак.; под ред. проф. В. Ю. Шепитько. – Харьков: Одиссей, 2001. – 528 с. 4. Криміналістика: підручник / за ред. П. Д. Біленчука. – 2-ге вид. випр. і доп. – К.: Атіка, 2001. – 544 с. 5. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Криміналь­но-процесуального кодексу України / В. М. Тертишник. – К.: А.С. К., 2002. – 1056 с.

Одержано 25.09.2012

В связи с реформированием уголовно-процессуального законодательства Украины анализируется значимость сохранения и усовершенствования процессуальных правил подготовки и проведения такого специфического следственного действия как предъявление для опознания. Подчеркивается его значимость как способа идентификации объектов по идеальному образу и получения прямых доказательств при расследовании преступлений.

Ключевые слова: предъявление для опознания, мысленный образ идентификация, однородный, прямое доказательство.

In connection with the reform of the criminal procedural legislation of Ukraine importance of preservation and improvement of procedural rules for preparation and conducting of such specific investigative action as identity parade is analyzed. Its importance as mean of objects’ identification by mental images and receiving direct evidence when investigating crimes is emphasized.

Keywords: identity parade, mental image, identification, homogeneous, direct evidence.

L

УДК 343.148:343.98(477)

Володимир Вікторович Коваленко,

начальник кафедри криміналістики
Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка,
кандидат юридичних наук, доцент

Отримання зразків для експертизи у кримінальному провадженні

У статті розглянуто особливості отримання зразків для експертизи у кримінальному провадженні. Запропоновано зміни до кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення правового регулювання процесу відбирання експериментальних зразків.

Ключові слова: КПК України, експертиза, зразки для експертизи, спеціаліст, залучення спеціаліста.

Проведення будь-якої ідентифікаційної експертизи неможливе без використання зразків для порівняльного дослідження, які або представляються експерту разом з іншими матеріалами експертизи, або отримуються самим експертом на такій стадії експертного дослідження, як експертний експеримент.

Отримання зразків для порівняльного дослідження є невід’ємною частиною процесу підготовки ідентифікаційної експертизи, і за своєю суттю є допоміжною слідчою дією.

У теорії та практиці криміналістики та судової експертології за своїм походженням зразки для проведення експертизи поділяються на вільні, умовно-вільні й експериментальні.

Відповідно до діючого КПК України 1960 р. одержання (відібрання) експериментальних зразків для експертного дослідження здійснюється на підставі постанови слідчого (ст. 199). Вільні ж зразки у практичній діяльності, як правило,вилучаються під час проведення таких слідчих дій, як огляд місця події, обшук, виїмка.

Новим кримінальним процесуальним кодексом України передбачається більш детальна регламентація отримання зразків для експертизи (ст. 245), а також можливість негласного отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274).

Аналіз змісту ст. 245 КПК показує, що в ній йдеться про порядок відбирання зразків з речей і документів (ч. 2), та відбирання біологічних зразків, у т.ч. примусово (ч. 3). Що ж стосується відбирання експериментальних зразків від особи, то слід керуватися ч. 1 ст. 245, у якій зазначається, що у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею. У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом.

Однак, зі змісту даної норми не витікає, на підставі якого процесуального документу має здійснюватися відбирання експериментальних зразків?Керуватися положеннями про тимча­совий доступ до речей і документів (ст. 160–166 Кодексу) при відбиранні експериментальних зразків не можна, оскільки експериментальні зразки, наприклад почерку, це документи які утворююся особою, що перевіряється, під час проведення даної слідчої дії. Не можна надати тимчасовий доступ до документу, якого ще не існує. Тому, на наш погляд, перше речення ч. 1 ст. 245 КПК слід викласти у такій редакції: «У разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею на підставі ухвали слідчого судді або суду».

Крім того, зі змісту ч. 1 ст. 245 витікає, що відібрання зразків для проведення експертизи за дорученням суду може здійснюватися залученим спеціалістом. Однак, відповідно до ст. 71 КПК спеціаліст не є самостійною процесуальною фігурою і, відповідно, не може самотужки проводити будь-які слідчі дії. Він може бути лише залучений сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо).

Тому, на наш погляд, у тексті другого речення ч. 1 ст. 245 слова «…або за його дорученням залученим спеціалістом» слід вилучити.

КПК України 1960 р. не передбачає можливості примусового відібрання зразків для експертного дослідження. Тому, у разі якщо особа категорично відмовляється від надання зразків, а переконання слідчого не дають результату, дана слідча дія не проводиться.

© Коваленко В. В., 2012

Новим кримінальним процесуальним кодексом України передбачається можливість примусового відбирання біологічних зразків (ч. 3 ст. 245). Підставою для примусового відбирання біологічних зразків – є відмова особи добровільно їх надати. У такому випадку слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому ст. 160–166 Кодексу, має право дозволити слідчому, прокурору (або
зобов’язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово. Відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими ст. 241 КПК України.

Примусовому відбиранню біологічних зразків, на наш погляд, має передувати письмове роз’яснення особі важливості проведення цієї слідчої дії для встановлення істини у справі, а також положень закону щодо можливості відібрання біологічних зразків примусово.

Негласне отримання зразків для порівняльного дослідження (ст. 274) може бути здійснене лише у випадку, якщо їх отримання відповідно до ст. 245 Кодексу неможливе без завдання значної шкоди для кримінального провадження,на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням прокурора, або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, у порядку, передбаченому статтями 248, 249 Кодексу.

Повторне отримання зразків здійснюється відкрито згідно з правилами ст. 245 Кодексу, якщо втрачається необхідність зберігати таємницю щодо факту дослідження попередніх зразків, отриманих негласно.

Підводячи підсумки викладеному слід зазначити, що кримінальним процесуальним кодексом України 2012 р. передбачається більш детальна регламентація процедури відбирання зразків для експертизи у порівнянні з порядком, передбаченим старим КПК. Водночас, окремі положення нового кримінального процесуального кодексу щодо порядку відбирання зразків для експертизи потребують уточнення та професійного тлумачення, що дозволить практичним працівникам якнайшвидше пристосуватися до нових вимог і не допускати порушень закону у кримінальному провадженні.

Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України. – Х.: Одіссей, 2012. – 360 с.

Одержано 25.09.2012

В статье рассмотрены особенности получения образцов для экспертизы в уголовном производстве. Предложены изменения в уголовный процессуальный кодекс Украины относительно усовершенствования правового регулирования процесса отбора экспериментальных образцов.

Ключевые слова: УПК Украины, экспертиза, образцы для экспертизы, специалист, привлечение специалиста.

Inthearticlethefeaturestoobtainsamplesforexaminationincriminalproceedings. ProposedamendmentstotheCriminalProcedureCodeofUkraineconcerningimprovementofthelegalregulationoftheselectionprocessoftheexperimentalsamples.

Keywords: Code of Criminal Procedure, examination, samples for examination, the expert, the involvement of specialists.

L

УДК 502.3(477)

ОЛЕКСІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ Одерій,

начальник кафедри криміналістики Донецького юридичного інституту МВС України,
кандидат юридичних наук, доцент

Криміналістична характеристика злочинів проти довкілля:
до дискусії щодо елемента «особа потерпілого»

Криміналістична характеристика злочинів проти довкілля має певні особливості, що пов’язані специфікою цих видів злочинів. І на тепер дискусію викликає питання щодо її елементного складу для означених злочинів.Окремо потребує уваги такий елемент криміналістичної характеристики, як характеристика особи потерпілого. Стаття 49 ще діючого кримінально-процесуального кодексу України (надалі КПК) визначає потерпілого як особу, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. У словнику криміналістичних термінів визначення потерпілого надано з старого КПК [1, с. 189], втім як і в криміналістичній енциклопедії [2, с. 167–168]. При завданні матеріальної шкоди державі, підприємництву – останні не визнавалися потерпілою стороною, а виступали у якості цивільного позивача.

У дисертації С. О. Книженко цей елемент не виділено, при цьому у третьому підрозділі «Основні положення розслідування екологічних злочинів», нею активно рекомендується допит потерпілого, як одну із дієвих слідчих дій [3, с. 108; 115–117; 129; 135; 158]. Практично аналогічна ситуація зустрічається і у дослідженнях Л. А. Іванової [4], С. С. Рузметова[5], В. А. Попова [6], де такий елемент криміналістичної характеристики відсутній, однак особа потерпілого активно фігурує під час розкриття та розслідування екологічних злочинів.

Дійсно, переважно у кримiнальних справах про злочини проти довкілля потерпiлий, як процесуальна фiгура – вiдсутній, в силу специфіки чинного кримінально-процесуального законодавства. Тобто, для розглядуваної групи злочинів він не має яскраво вираженого характеру, а тому науковцями і не розкривався. Більш того, держава не виступає у ролі потерпілого, а тому ми можемо говорити про особу потерпілого лише в тих випадках, коли саме конкретній фізичній особі (особам) нанесено фізичну, матеріальну, моральну або іншу шкоду. Для порівняння, при порушенні кримінальної справи відносно шахрайства, слідчий спілкується з конкретною особою-потерпілим, при цьому виникає певний психологічний контакт. Під час розслідування злочинів проти довкілля перетерплює навколишнє природне середовище (за виключенням випадків, коли через учинення шкоди навколишньому природному середовищу завдається шкода здоров’ю або майну громадян). Реальний потерпілий як такий відсутній, про що наголошують і А. А. Музика та Є. В. Лащук, які зазначають на факультативність юридичної ознаки «потерпілий від злочину» - бо вона не є обов’язковою для всіх складів злочину [7, с. 166]. Однак по суті, при вчиненні екологічного злочину шкода завдається всьому людству і майбутнім нащадкам. Законодавець недооцінює суспільну небезпеку розглядуваної категорії злочинів. Кримінальні санкції мають занадто м’який характер, а низька якість розслідування не дозволяє реалізовувати у повному обсязі принцип невідворотність покарання. Звідси, такий елемент як особа потерпілого для криміналістичної характеристики екологічних злочинів більше факультативний, ніж обов’язковий елемент криміналістичної характеристики.

Крім того, як і в шахрайстві так і по злочинам проти довкілля, потерпілі інколи не знають, і навіть не здогадуються, що відносно них вчинено злочин. Так, з часу кримінального забруднення атмосферного повітря до настання негативних результатів проходить певний час і лише потім, наприклад, за фактами звернення по медичну допомогу (можливо й масовими) компетентними органами встановлюється причина. До речі, фізичні страждання осіб, потерпілих від забруднення атмосферного повітря виявляються у виді болі, ядухи, запаморочення, нудоти, інших хворобливих симптомів і, найчастіше, сполучені з моральними стражданнями, що виявляються у виді занепокоєння, страху, порушення сну та апетиту. До цього можна приєднати (наприклад) ще і втрату або пошкодження врожаю. Тобто, потерпілі від злочину проти довкілля вправі розраховувати на відшкодування моральної та матеріальної шкоди у виді, наприклад, грошової компенсації, яка повинна визвати позитивні емоції, які б допомогли згладити негативні зміни у психіці особи, що виникли у зв’язку з перенесеними стражданнями.

© Одерій О. В., 2012

У науковій літературі зустрічаються роботи стосовно правового статусу осіб, які постраждали під час надзвичайних ситуацій екологічного характеру. Його визначають як юридично закріплений стан особи, якому в наслідок негативного впливу на його життя та здоров’я з боку навколишнього середовища внаслідок екологічної катастрофи що відбулася (техногенної аварії або природного катаклізму) надані додаткові гарантії, що полегшують реалізацію окремих,
властивих тільки цій категорії осіб, прав, закріплених як у міжнародному, так і внутрішньодержавному законодавстві (Конституції та галузевих нормативних актах) [8, с. 228].

Водночас, особа потерпілого викликає увагу з боку криміналістів не лише як джерело доказової інформації, але й як фізичний об’єкт, що вносить певні зміни до навколишньої обстановки або може нести на собі (тілі, одягу) або на предметах та засобах що є при ньому різноманітні сліди, виявлення та дослідження яких криміналістичними засобами дозволяє отримати важливу у доказовому відношенні інформацію. Ось чому вважаємо особу потерпілого включати до елементного складу криміналістичної характеристики злочинів проти довкілля, що сприятиме правильній побудові слідчих версій, плануванню та провадженню першопочаткового та наступного етапу розслідування, тактиці провадження окремих слідчих дій [9]. Більш того, вважаємо що роль потерпілого зміниться з набуттям чинності нового кримінально-процесуального кодексу України, в якому у ч. 1 ст. 55 зазначено, що «Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди» [10, с. 35]. Тобто, можливість визнання юридичної особи в якості потерпілого в кримінальному провадженні збільшить значущість цієї процесуальної фігури при розслідуванні злочинів проти довкілля.

Список використаних джерел: 1. Шепітько В. Ю. Криміналістика: слов. Термінів / В. Ю. Шепітько. – К.: Ін Юре, 2004. – 264 с. 2. Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия / Р. С. Белкин. – 2-е изд. доп. – М.: Мегатрон ХХІ, 2000. – 334 с. 3. Книженко С. О. Криміналістична характеристика та основні положення розслідування екологічних злочинів: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Книженко Світлана Олександрівна. – Х., 2005. – 207 с. 4. Иванова Л. А. Криминалистическая характеристика и первоначальный этап расследования преступлений, связанных с загрязнением вод и атмосферы: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Иванова Л. А. – Екатеринбург, 2003. – 213 с. 5. Рузметов С. С. Использованиеспециальныхпознаний при расследованииэкологическихпреступлений: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Рузметов Сергей Стаканович. ‒ Калининград, 2003. ‒ 219 с. 6. Попов В. А. Раскрытие и расследование экологических преступлений (Информационный аспект): дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Попов Владислав Анатольевич. – М., 2005. ‒ 126 с. 7. Музика А. А. Предмет злочину: теоретичні основи пізнання: монографія / А. А. Музика, Є. В. Лащук. – К.: Паливода А. В., 2011. – 192 с.
8. Евтушенко В. И. Правовой статус лиц, пострадавших при чрезвычайных ситуациях экологического характера (теоретико-правовой анализ) / В. И. Евтушенко // Актуальные проблемы Российского права. 2010. ‒ № 1. – С. 220–228. 9. Клещина Е. Н. Потерпевший как объект криминалистического исследования [Электронный ресурс] / Клещина Елена Николаевна. – Режим доступа: http://dom-hors.ru/
issue/pep/4-2008-2/kleshchina.pdf. 10. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийн. законом
№ 4651-VI від 13.04.2012. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652- VI від 13.04.2012. ‒ Х.: Право, 2012. – 392 с.

Одержано 25.09.2012

L

УДК 343.163(477)

Наіра Арсенівна Симонян,

прокурор відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Харківської області