Михайло Миколайович Дивак, 5 страница

З метою пошуку шляхів удосконалення здійснення керівництва слідчими підрозділами, певні функції досудового слідства періодично корегуються, зокрема і такої функції як організаційна. Підтвердженням тому є прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України, який за вивченням і на нашу думку та інших вчених і практиків, сьогодні є не зовсім досконалим, але все ж таким більш прогресивнішим, ніж чинний. В ньому повноваження і статус керівника органу досудового розслідування, (замість визначення за ст. 114-1 «начальник слідчого відділу» у чинному КПК) закріплені статтею 39, розділу першого, нового КПК. У цій статті є новела, яка змінює акцент і конкретизує функції керівника органу досудового розслідування у сучасному стані та визначаються у організації досудового розслідування, замість здійснення керівником контрольних функцій [11, с. 25–26]. На нашу думку, з цим слід не у всьому погодитись, і на керівника органу досудового розслідування слід покласти як функцію організації, так і залишити, у подальшому законодавчо закріпивши у КПК, функцію контролю, що фактично він виконував і буде виконувати, коли новий КПК вступить в дію, враховуючи великий обсяг погоджувальних дій із органами прокуратури та слідчим суддею і розширення саме як організаційних, так і контрольних функцій. На керівника органу досудового розслідування фактично покладені повноваження щодо розширення функції контролю за слідчим також із вказаних та інших питань, що регламентується відомчими нормативними актами [12]. На підтвердження нашої позиції слід навести наступні дані: за останні роки спостерігається постійне зростання кількості порушених щодо слідчих ОВС кримінальних справ (у 2007 р. – 41, 2008 р. – 42, 2009 р. – 47, 2010 р. – 50, 2011 р. – 56 справ. Загалом, протягом останніх п’яти років за вчинення службових та інших злочинів засуджено понад 70 слідчих і керівників слідчих підрозділів [13, с. 465–466]. Крім цього, тільки протягом 2011 року Головним слідчим управлінням МВС України розглянуто 3,5 тисяч скарг громадян на дії слідчих, з яких по 1-й тисячі (17,8%) наведені факти скаржниками підтвердились у повному обсязі, а у 1,5 тисяч заяв (27%) частково. За визначенням О.Ю. Татарова, якби рішення слідчих не уникли контролю з боку їх безпосередніх керівників, відповідних порушень очевидно не трапилось би. Відтак, контроль на досудовому провадженні є важливим чинником ефективного і повного вирішення завдань, поставлених перед слідчими. Безумовно, контроль необхідний у всіх «людських спільнотах», а особливо в організаціях великого масштабу, з чисельними функціями, яким безперечно є слідчий апарат системи МВС України [12, 465–466; 473], що ми підтримуємо. До цього слід добавити, що слідчий апарат МВС України зростає (1963 р. – 2090, 1973 р. – 2,490, 1983 р. – 4,3 тис., 1993 р. – 8,8 тис., 2003 р. – 11,5 тис., 2012 р. – 14,8 тис. [12, с. 474], в той же час, професійне ядро і якісний склад, в силу відомих об’єктивних і суб’єктивних причин знижується, зокрема: із фактичної чисельності слідчих ОВС 2,5 тис., або 19,8% мають стаж слідчої роботи до трьох років, а 3,4 тис. (27,1 %) менше одного року, що потребує удосконалення питань і ефективності адаптації молодих фахівців та оволодіння ними професійною майстерністю. На підставі вищевказаного пропонуємо внести відповідне доповнення у ст. 39 нового КПК України щодо піднятого питання щодо додаткового законодавчого закріплення функції контролю керівника органу досудового розслідування. У зв’язку із зміною функцій, у новому КПК значно розширюються повноваження та обов’язки керівника органу досудового розслідування, але й підвищується персональна відповідальність разом зі слідчим за виконання посадових обов’язків, пов’язаних із забезпеченням проведення повного, об’єктивного, неупередженого та якісного кримінального провадження та розкриття злочинів.

У зв’язку із зазначеним, зупинимось на визначенні таких функцій, як організація і контроль. Організація, як функція управління персоналом органів досудового слідства спрямована на створення системи інформації, підбору, розстановки, навчання та виховання кадрів, координування діяльності працівників слідчих підрозділів, їхнього матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Складність функції організації у зв’язку із прийняттям нового КПК та різноманіття видів діяльності, що її складають, обумовлюють необхідність створення спеціалізованих служб та апаратів (матеріально-технічних, фінансових, інформаційних). Так, наприклад, на сьогодні в керівних ланках органів досудового слідства ОВС передбачено організаційно-методичний підрозділ, головним завданням якого, відповідно до пункту 11.1 Положення про органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України, є надання практичної і методичної допомоги та ін. У статті 39 «Керівник органу досудового розслідування» нового КПК більш чітко конкретизовані його організаційні функції [11, с. 25–26].

Продовжуючи аналіз щодо іншої функції керівника органу досудового розслідування, такої як контроль, слід зазначити, що вона дає можливість оцінити роботу слідчих та визначити шляхи підвищення її ефективності. Зокрема вона включає спостереження за діяльністю, зіставлення її результатів і встановленими нормативами, вжиття заходів, які спрямовані на усунення недоліків. Особливе значення в системі контрольної діяльності відіграє внутрішньовідомчий контроль, тобто контроль, який здійснюють самі органи щодо підпорядкованих їм підрозділів та служб, начальники (керівники) відносно підлеглих. Крім вказаного, у Дисциплінарному статуті ОВС зазначено, що начальники (керівники) зобов’язані повсякденно контролювати роботу підлеглих підрозділів та працівників, добиватися суворого дотримання працівниками вимог законності, піклуватися про своєчасне доведення до виконавців вимог наказів, інструкцій, вказівок. Такий же обов’язок міститься і в Типовому Положенні про слідчий відділ (відділення) різного рівня згідно якого, у п. 4 зазначено, що начальник слідчого підрозділу (за чинним КПК) контролює дотримання службової дисципліни, здійснює регулярний контроль за виконанням запланованих заходів, веде облік роботи кожного слідчого і слідчого підрозділу в цілому тощо [4]. У зв’язку із змінами у новому КПК щодо прав і обов’язків та функцій керівника органу досудового розслідування, доцільно внести відповідні зміни також й у вказані та інші нормативні акти МВС України.

Проаналізовані вище функції організації і контролю управління в частині організації роботи з персоналом органів досудового слідства МВС України, на думку К.С. Ізбаш, доцільно звести у три групи: організаційні; соціально-економічні; відтворювальні [8, с. 133–135]. В той же час, на нашу думку, нею не повно визначено питання контролю керівника органу досудового розслідування за виконанням службової і процесуальної діяльності слідчих, якими зокрема на нашу думку є: контроль за плануванням роботи слідчого (на день, неділю, місяць та конкретно по кожній кримінальній справі окремо, з урахуванням відряджень, роботи в слідчих групах, відпусток тощо); за взаємодією із експертними установами, органами прокуратури, слідчим суддею, підрозділами міськрайліноргану внутрішніх справ в якому вони працюють і іншими; правоохоронними органами і пенітенціарними установами, зокрема; дотриманням строків кримінального провадження, затримань, тримання під вартою; виконання письмових вказівок: керівника органу досудового розслідування, прокурора, який здійснює керівництво досудовим розслідуванням та ін., слідчого управління УМВС міста і ГУМВС-УМВС області відділі на залізницях, ГСУ МВС України; роботою слідчої групи або підлеглих, які приймають участь в її роботі; участю в заходах по проведенню службової підготовки і підвищенню кваліфікації у підрозділі та на різних рівнях тощо. Цей перелік не є остаточним. Таким чином слід зробити висновок, що запровадження нового КПК України надасть поштовх для подальших наукових і прикладних досліджень, як в реалізації правового статусу і функцій керівника органу досудового розслідування, так і в інших напрямах, що дозволить в подальшому удосконалювати кримінальне процесуальне та інше чинне законодавство з метою подальшої побудови правової держави в Україні.

Список використаних джерел: 1. Аналітичний огляд діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ за 2011 рік та організаційно-управлінські заходи щодо її покращення. – К.: РВВ МВС України, 2012. – 30 с. 2. Горпенюк А. Організаційно-правові питання вдосконалення досудового слідства в Україні / А. Горпенюк // Вісник прокуратури. – 2010. – № 2. – С. 64–68. 3. Горпенюк А. Становлення та перспективи розвитку досудового слідства в Україні / А. Горпенюк // Вісник прокуратури. –2010. – № 4. – С. 98–100. 4. Тимчасове Положення про органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ: затв. наказом МВС України від 15.06.2011 № 336. 5. Про внесення змін до наказу МВС від 15.06.2011 р. № 336: наказ МВС України від 12.06.2012 № 529. 6. Кабаченко Т. С. Психология управления / Т. С. Кабаченко. – М.: Рос. пед. агенство, 1997. – 323 с. 7. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України: підручник / О. М. Бандурка. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
8. Ізбаш К.С. Теоретичні, організаційні та правові питання роботи з персоналом органів досудового слідства МВС України: монографія / К. С. Ізбаш. – Х.: НікаНова; Одес. держ. ун-т внутр. справ, 2011. – 218 с. 9. Бачило И. А. Функции управления: содержание и правовое оформление / И. А. Бачило // Советское государство и право. – 1969. – № 2. – 68–78. 10. Куланин Н. И. Структура и функции управления в системе предварительного следствия: учебное пособие / Н. И. Куланин. – Волгоград: ВСШ МВД России, 1994. – 76 с. 11. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийн. законом № 4651-VІ від 13.04. 2012. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652-VІ від 13.04. 2012. – Х.: Право, 2012. – 392 с. 12. Татаров О. Ю. Досудове провадження в кримінальному процесі України: теоретико-правові та організаційні засади (за матеріалами МВС): монографія / О. Ю. Татаров. – Донецьк: Промінь, 2012. – 640 с. 13. Аналіз стану дисципліни і законності в органах досудового розслідування МВС України за 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/
uk/index. – С. 466.

Одержано 23.09.2012

Рассмотрены особенности изменений и реализации правового статуса руководителя органа досудебного расследования в связи с применением нового Уголовного процессуального кодекса Украины

In this article the author researched some features of realisation the law status of the head of pre-trial investigation division according to the new Criminal Procedure Code.

L

УДК 343.9(477)

Олексій Миколайович Литвинов,

начальник кафедри кримінального права та кримінології
факультету з підготовки слідчих
Харківського національного університету внутрішніх справ,
доктор юридичних наук, професор

ТАКТИКА ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИНІВ В КОНТЕКСТІ НОВОГО
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Статтю присвячено розгляду системи тактики профілактики злочинів, а також обґрунтуванню необхідності формулювання профілактичного завдання серед інших завдань розслідування.

Ключові слова: тактика, профілактика злочинів, причини та умови злочинів, розслідування.

В умовах постійного росту кількості злочинів перед правоохоронними органами поставлене завдання не тільки розкривати і розслідувати вчинені злочини, але й продовжувати пошук ефективних профілактичних заходів. Реалізується це завдання в рамках діяльності по профілактиці злочинів.

Загальновизнано, що одним із завдань сучасної правоохоронної діяльності є вдосконалення засобів, прийомів і методів профілактики злочинів. Успішну діяльність, спрямовану на боротьбу з різними видами злочинів, важко уявити без використання чітко продуманої системи профілактичного впливу.

У цьому зв’язку уявляється цілком слушною теза про те, що розроблювальні сучасною наукою методичні рекомендації, спрямовані на забезпечення практичної діяльності правоохоронних органів, а також сучасні наукові методи і засоби боротьби зі злочинністю, повинні сприяти формуванню тактики профілактики злочинів як системи наукових положень і розроблювальних на їх основі рекомендацій з організації та проведення заходів, спрямованих на запобігання злочинам. Основний зміст цього напрямку знань становлять методичні рекомендації з попередження окремих видів злочинів.

Особливістю прийомів і засобів профілактики злочинів є те, що вони за своєю специфічною тактичною і методичною сутністю в більшій частині органічно входять у прийоми і методи самого розслідування й у цьому зв’язку часто не виділяються в якийсь особливий комплекс дій. Наприклад, причини і умови, що сприяють вчиненню злочинів, виявляються головним чином у ході проведення окремих слідчих дій з урахуванням способу вчинення, механізму і обстановки злочину, характеристики слідчих ситуацій та інших особливостей розслідуваної події, тобто з урахуванням факторів, що впливають на визначення загальних особливостей окремих слідчих дій і їх вибір по різним категоріям кримінальних справ.

Значна частина профілактичних прийомів і методів з усунення виявлених причин і сприятливих умов у розслідуваних справах реалізується в специфічних рамках окремих слідчих дій з урахуванням складності слідчих ситуацій. Хоча ці прийоми і засоби й утворять деякий методичний набір, все ж таки вони ще не створюють самостійного, незалежного від методики розслідування злочинів комплексу даних. З урахуванням цього не можна погодитись з думкою О. Н. Колесниченка про те, що «у методиці розслідування немає двох окремих методик - методики розслідування і методики попередження злочинів. Методика розслідування не є сумою методик, а представляє єдину систему прийомів розкриття і попередження злочинів» [1, с. 6].

Для процесу розслідування з урахуванням його специфіки найбільш характерною є розробка прийомів і способів вирішення наступних завдань профілактичного характеру:

- розробка методів і прийомів виявлення причин і умов розслідуваних злочинів з рахуванням їх кримінологічних і криміналістичних особливостей;

- виявлення і дослідження типових слідчих ситуацій профілактичного характеру, що складаються, і визначення примірного комплексу найбільш дієвих профілактичних заходів;

- розробка заходів припинення розпочатих і запобігання злочинам, що готуються.

Перераховані завдання відносяться до предмету тактики профілактики злочинів, про що свідчить ряд обставин. По-перше, виявлення характеру і значущості причин і умов злочину в ході розслідуванні неможливо уявити без застосування спеціально розроблених методів.

© Литвинов О. М., 2012

По-друге, вибір часу і характеру заходів запобіжного впливу в ході розслідування конкретної справи багато в чому залежить від особливостей обстановки, що складається по даній розслідуваній справі, а також і на об’єкті можливого профілактичного впливу. Саме правильна методична оцінка сформованого стану справ і допомагає обрати оптимальний момент для профілактичної роботи і відповідно визначити своєрідність профілактичних заходів, що потрібні.

По-третє, в процесі розслідування можуть виникнути ситуації, що вимагають негайних запобіжних дій від слідчого (з метою припинення розпочатого злочину або запобігання тому, що готується). У подібних випадках необхідно діяти методично продумано.

Систему знань про тактику профілактики злочинів утворюють:

1. Загальні положення, що мають значення для всієї системи. До них відносяться правові приписи, які визначають порядок виявлення і усунення причин і умов, що сприяли вчиненню конкретного злочину. Послідовність цих дій визначається відповідно до процесуальних норм, за стадіями кримінального процесуального закону. Усі питання повинні вирішуватися в суворій послідовності оскільки вона обумовлена логікою самого розслідування (не маючи відповіді на попереднє питання, неможливо вирішувати наступні.

2.Особливості профілактичної діяльності:

а) при проведенні окремих слідчих дій в ході розслідування;

б) при здійсненні розшукової діяльності;

в) для залучення громадськості до профілактики злочинів.

3. Організаційні засоби і методи профілактичного впливу. До них відносяться системи профілактичного планування, прогнозування, організації запобіжної діяльності по конкретній кримінальній справі.

4. Правовиховні засоби і методи, які утворюють спеціальну систему, що забезпечує ефективність підвищення рівня правової і моральної свідомості громадян як у ході судочинства, так і поза його межами. Функціонування цієї системи здійснюється при проведенні окремих слідчих дій, а також у непроцесуальній сфері, у її різних формах - оперативній, слідчій, судовій, прокурорській діяльності.

Аналіз правозастосовної практики, в якій відображені хід і результати профілактики злочинів, свідчить про необхідність істотної активізації індивідуальної профілактичної роботи з деякими категоріями громадян.

В якості прикладу розглянемо профілактичну діяльність слідчого. Усі профілактичні заходи в даному напрямку можна умовно розділити на:

1) дії, які здійснюються безпосередньо самим слідчим;

2) дії, здійснювані за його дорученням іншими органами, організаціями, підприємствами, установами, представниками громадськості.

До першої групи відносяться слідчі дії, пошукові заходи, криміналістичні операції профілактичної спрямованості, суб’єктом реалізації яких виступає сам слідчий. Формами вираження даних профілактичних заходів є постанови про проведення слідчих дій, протоколи слідчих дій, погоджені плани проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Зазначені превентивні заходи спрямовані на запобігання і припинення подальших фактів вчинення злочинів.

До другої групи відносяться дії оперативно-розшукового, техніко-організаційного, технічного, управлінського, організаційного характеру, здійснювані за дорученням слідчого органами дізнання, адміністраціями підприємств, установ, організацій. Ці превентивні заходи спрямовані на недопущення закінчення розпочатої злочинної діяльності, припинення триваючої, притягнення винних осіб до відповідальності, швидке розкриття і всебічне розслідування вчиненого злочину.

Спеціальною процесуальною формою профілактичної діяльності слідчого по другій групі превентивних заходів є внесення подання за результатами розслідування конкретного злочину у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі про вжиття заходів з усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочину. У цьому процесуальному документі слідчий повідомляє встановлені розслідуванням обставини злочину, аналізує причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, пропонує вжити заходів щодо їхнього усунення.

Суди не завжди глибоко і всебічно виявляють обставини, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень, не в усіх необхідних випадках виносять окремі ухвали (постанови) з метою усунення цих негативних фактів, а також інших недоліків у роботі державних і недержавних підприємств, а також установ, організацій, громадських об’єднань, що негативно впливають на стан законності в країні.

Свого часу В. К. Звірбуль відзначав, що багато обставин такого роду відіграють у злочині двояку роль: сприяють як формуванню, так і реалізації мотиву і наміру. Причому, коли особа знаходить в оточуючому середовищі умови, що сприяють вчиненню злочину, «це не тільки створює для неї реальну можливість здійснити свої наміри, але такого роду обставини служать своєрідним «каталізатором» у процесі перетворення антигромадських поглядів у злочинний намір, а потім - у вчинення останнього» [2, с. 21].

Обов’язок слідчого і суду полягає не тільки в тому, щоб розкрити умови, що створили злочинцеві можливість вчинити злочин, але й у тому, щоб з’ясувати причини існування подібних умов (у тому числі й недоліки контрольно-ревізійної і оперативної роботи, адміністративного нагляду і т. д.).

При розслідуванні справи і судовому її розгляді нерідко виявляються обставини, які не перебувають у зв’язку з даним злочином, але можуть бути причинами або умовами вчинення інших злочинів. Тож повинна бути встановлена уся сукупність цих факторів, а не лише їх частина, що лежать на поверхні.

Значна частина обставин, що сприяли вчиненню злочину, з’ясовується вже при дослідженні події злочину, його мотивів, обставин, що впливають на ступінь, характер відповідальності. Подібне положення, однак, не виправдовує законодавця, який в новому Кримінальному процесуальному кодексі України відповідну групу обставин у структурі предмета доказування не виділяє.

Варто зазначити, по-перше, частина зазначених обставин є значимою для справи саме у зв’язку із профілактичною роботою саме за її матеріалами. По-друге, слідчий забезпечує повноту доказування сукупності зазначених обставин, тому що має їх на увазі при дослідженні події, вини, характеру і ступеня відповідальності. Причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, повинні встановлюватися і у справах, які припиняються з нереабілітуючих підстав (амністія і т. д.). Суд повинен з’ясувати, які заходи вжиті за поданнями слідчого щодо усунення причин і умов злочину.

Виходячи з вищесказаного, необхідно звернути увагу законодавця на необхідність повернення до формулювання профілактичного завдання при проведенні розслідування і зобов’язати учасників кримінального судочинства виявляти обставини, що сприяють вчиненню злочинів. Пропонуємо таку редакцію норми: «В обов’язковому порядку по кожній кримінальній справі підлягають виявленню обставини (причини і умови), що сприяли вчиненню злочину».

Підбиваючи підсумок викладеному, слід зазначити, що, по-перше, реалії сучасної криміногенної ситуації вимагають забезпечення комплексного профілактичного впливу на весь причинний комплекс злочинів, а також усю сукупність супутніх умов.

По-друге, у тактиці профілактики злочинів на сьогоднішній день спостерігається активне взаємне проникнення, інтеграція різних за характером і змістом превентивних методів і засобів у рамках загальної методики профілактики злочинів.

По-третє, виділення деяких аспектів профілактичної діяльності є важливим у методичному плані видом науково-пізнавальної діяльності. У її результаті практичним працівникам може бути рекомендований конкретний набір прийомів, що мають профілактичну спрямованість і пов’язані з їхньою діяльністю з розкриття, розслідування і запобігання злочинам.

Список використаних джерел: 1. Колесниченко А. Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений: автореф. дис. … д-ра юрид. наук / Колесниченко А. Н. – Х., 1967. – 28 с. 2. Звирбуль В. К. Выявление причин преступления и принятие предупредительных мер по уголовному делу / В. К. Звирбуль. - М.: Юрид. лит., 1967. - 150 с.

Одержано 26.09.2012

Статья посвящена рассмотрению системы тактики профилактики преступлений, а также обоснованию необходимости формулирования профилактической задачи среди других задач расследования.

Ключевые слова: тактика, профилактика преступлений, причины и условия преступлений, расследование.

The article is devoted to analyzing of crime prevention tactics, as well as justifying the need for the formulation of preventive tasks to other tasks of the investigation.

Keywords: tactics, crime prevention, causes and conditions of crime, the investigation.

L

УДК 343.13(477)

Василь Дмитрович Берназ,

проректор з наукової роботи та міжнародних зв’язків Міжнародного гуманітарного університету,
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України,
заслужений діяч науки і техніки України

Єдиний реєстр досудових розслідувань та його призначення

Кримінальним процесуальним кодексом України введено новий порядок початку досудо­вого розслідування. Розпочинається розслідування кримінальних правопорушень після внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У зв’язку з цим значущість таких дій важко переоцінити, адже відповідно до змісту ст. 214 КПК України Єдиний реєстр набуває поліфункціонального призначення. На жаль, деякі важливі аспекти цієї новели не знайшли свого вирішення ані в КПК, ані в Положенні про Єдиний реєстр досудових розслідувань. Ця проблема і в юридичній літературі ще не знайшла свого належного висвітлення.

На наш погляд, правова природа цієї новели в повній мірі не визначена. Єдиний реєстр по змістовній стороні – «це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних», порядок формування та ведення якої регулюється наказом – це з одного боку, а з іншого – відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК України факт внесення відомостей до Єдиного реєстру прирівнюється до рішення про початок досудового розслідування. Останнє, на наш погляд, є не досить коректним щодо канонів науки управління. Адже кожне рішення має готуватися, прийматися обґрунтовано і у певній формі, доводитися до виконавців та інших осіб і реалізовуватися. Так, відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України «слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування». В цій статті мова йде про окремі умови внесення відомостей до Єдиного реєстру, але немає і слова про рішення розпочати розслідування, яке має не тільки процесуальне, а й тактичне та стратегічне значення для забезпечення успіху досудового розслідування.

Крім цього, недостатньо коректно сформульовано зобов’язання слідчого та прокурора «розпочати розслідування»: не ясно, яке розслідування необхідно розпочати. Мабуть, досудове адже далі зазначається: «Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування».

Не розкриті достатні підстави для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, ними виступають обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Слово «можуть» не трактується однозначно, але як підстава призводить до обов’язку розпочинати досудове розслідування майже по всіх заявах та повідо­мленнях та інших фактичних даних. Про перевірку таких заяв для вирішення необхідних підстав для початку досудового розслідування в новому законі немає і згадки. Була надія на деталізацію підстав у Положенні про Єдиний реєстр, але й там немає відповіді на ці питання.

У той час як статистика результатів розгляду заяв та повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, які надійшли до органів та підрозділів ОВС у 2010 та 2011 р., свідчить про таке: порушено кримінальних справ у 2010 р. – 14, 2 %; в 2011 р. – 14, 3 %; відмовлено в порушенні кримінальної справи в 2010 р. – 74,4 %; в 2011 р. – 75,7 % від усіх заяв та повідомлень [3, с. 223–224]. Тобто на практиці у більшості заяви після перевірки не містили ознак злочину для початку досудового слідства. За новим КПК, через таку підставу, як «можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушенням то підлягають внесенню до Єдиного реєстру і слідчий, прокурор невідкладно повинні розпочати розслідування», необхідно було б майже по всіх заявах та повідомленнях проводити досудове розслідування. Кількість неправомірних кримінально-процесуальних проваджень збільшилося б у рази, збільшувалась би й вірогідність проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, що може призвести до порушення прав людини.

До речі, у процесуальній літературі підставами для початку кримінального провадження вважаються такі дані, які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого злочину. Не­обхідні наявні ознаки злочину визначені у Загальній частині Кримінального кодексу України
[4, с. 126–128].

Далі: «Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань», тобто факт занесення до Єдиного реєстру даних зобов’язує слідчого негайно розпочати досудове розслідування. На практиці, на наш погляд, виникнуть і інші проблеми з реалізацією цієї норми.

© Берназ В. Д., 2012

По-перше, виконати такий припис дуже складно. Так, слідчий, який заступив на добове чергування і який виявив обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний не пізніше 24 годин внести відомості до Єдиного реєстру. Виникає дуже багато питань, зокрема, а чи у змозі за такий короткий термін ця посадова особа
одночасно з чергуванням якісно провести необхідні перевірочні дії та прийняти доленосне для багатьох людей рішення по декількох життєвих ситуаціях (скільки він кримінальних правопорушень начергує за 24 години) та внести такі відомості до Реєстру? Чи реально таке взагалі виконати слідчому в даній ситуації? Як це організувати в такі стислі терміни? Можливо доручити таку роботу черговому по правоохоронному органу, але право вносити дані до Єдиного реєстру мають тільки слідчі та прокурори. Призначати черговим ще одного слідчого? Не легше буде і тому слідчому, який не чергував, але йому доручили провести досудове розслідування за матеріалами чергування, адже не мало пройде часу з моменту подачі заяви, повідомлення. Як бути? Необхідні суттєві доповнення у ст. 214 КПК України.