2015-05-15
440
Так, після введення в дію Конституції України, котра в п. 9 Перехідних положень закріпила поняття «система досудового слідства», виникла необхідність визначення на законодавчому рівні побудови оновленої системи слідчого апарату, організації його діяльності та визначення місця в системі органів державної влади, правового статусу тощо. З приводу цього питання протягом останніх років у Верховній Раді України було зареєстровано декілька законопроектів. Зокрема, проекти Законів України «Про статус слідчих» (реєстраційний № 7440 від 27.08.2001), «Про працівників органів досудового слідства та їх соціальний захист» (реєстраційний № 1230 від 17.06.2002), «Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України» (№ 4125 від 08.09.2003), «Про національне бюро розслідувань України» (№ 4387 від 18.11.2003), «Про систему органів досудового слідства» (№ 5372 від 04.10.2004) та ряд інших.
Вивчення вищевказаних законопроектів та співставлення їх змісту із відповідними положеннями нового КПК України свідчать про різні підходи розробників до визначення системи органів досудового слідства, а також статусу слідчого та його процесуальної самостійності і незалежності. Мабуть саме тому жоден з них не знайшов підтримки у Верховній Раді. Це призводить до того, що слідчі різних відомств не мають реальної процесуальної самостійності, залежать від керівників відповідних державних органів, змушені виконувати їх вказівки. Як відмічено з цього приводу у фаховій літературі, аналіз діяльності органів досудового слідства дозволяє дійти висновку, що серед слідчих підрозділів різних правоохоронних органів (навіть одного правоохоронного органу) не існує чіткої взаємодії, допомоги та узгодженості в діяльності, а постійні суперечки між міліцією і прокуратурою є загальновідомими [1, с. 120].
|
|
|
|
А це, в свою чергу, має підвищити рівень довіри громадян до роботи міліції [2]. Саме ці моменти і становлять основу вказаного законопроекту. Такий підхід повністю відповідає системному та науково обґрунтованому підходу до реформування кримінальної юстиції, щодо якого М. А. Погорецьким вказано, що розробка нового кримінально-процесуального законодавства України потребує, перш за все, вироблення концептуальних підходів до форми кримінального судочинства з урахуванням як європейських, так і вітчизняних традицій, а також результатів вивчення практики пострадянських країн [3, с. 248]. І у певній частині концептуальні підходи були втілені у новому КПК України завдяки оптимізації системи органів досудового слідства.
|
|
|
Так, згідно із статтею 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи: 1) органів внутрішніх справ; 2) органів безпеки; 3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; 4) органів державного бюро розслідувань. Відповідно до частини 3 цієї статті повноваження слідчого органу досудового розслідування при досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках можуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень та пункту 1 Перехідних положень нового КПК України проведення досудового розслідування окремих видів кримінальних правопорушень здійснюватиметься слідчими органів прокуратури до початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не більше п’яти років з дня набрання чинності КПК України.
Таке вирішення питання про систему органів досудового слідства в цілому можна схвалити, особливо, враховуючи остаточне визначення МВС України як провідного відомства, у складі якого знаходяться органи досудового слідства, адже за даними ГСУ МВС України слідчими органів внутрішніх справ здійснюється розслідування майже 98 % матеріалів кримінального провадження. Наведена статистика, а також останні зміни у кримінальному процесуальному законодавстві щодо підслідності свідчать про необхідність подальшої оптимізації системи органів досудового слідства в Україні.
З приводу останнього зауваження відмітимо, що така оптимізація повинна відбуватися з урахуванням, по-перше, наявних ресурсів та можливостей МВС України, як органу, що розслідування майже 98% матеріалів кримінальних проваджень, по-друге, необхідності створення органу виконавчої влади, який би своєю основною функцією мав би розслідування та розкриття кримінальних проступків, по-третє, забезпечення незалежності, об’єктивності та неупередженості цього органу та його службовців – слідчих, що за майже двадцять років формування вітчизняного судочинства так і не було реалізовано. У цьому контексті погодимося із думкою, що однією з помилок судово-правової реформи була невиправдана спроба створити нові судові та правоохоронні органи чи розширити коло посадових осіб, задіяних у сфері судочинства, без чіткого визначення їх функцій, що здебільшого призводить до роздування штатів правоохоронних органів, непотрібного дублювання, тяганини та безвідповідальності [4, с. 121]. Тому є підстави відзначити, що слідчі підрозділи мають бути виведені із структури органів прокуратури, Служби безпеки України та органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.
Так, відмітимо, що ст. 121 Конституції України, яка визначає функції прокуратури, не вказує серед них на досудове слідство. Про цю функцію згадується лише в п. 9 Перехідних положень Основного Закону, де зазначено, що прокуратура продовжує її виконувати до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Наявність у цьому державному органі слідчих підрозділів призводить до того, що прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, які нею ж і розслідуються.
|
|
|
Для Служби безпеки України і податкової міліції досудове слідство є невластивою функцією, оскільки ці державні органи уповноважені провадити розвідувальну, контррозвідувальну (Служба безпеки України) та оперативно-розшукову діяльність, спрямовану на попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень. Провадження зазначених видів діяльності поряд із досудовим слідством означатиме їх фактичне зрощування, що може становити небезпеку як для прав, свобод, законних інтересів окремого громадянина і людини, так і для інтересів суспільства в цілому. Саме тому ми повністю погоджуємося із думкою, що з метою усунення практики втручання органу дізнання (керівника міськрайліноргану) в процесуальну діяльність слідчих та керівників слідчих підрозділів оптимальним напрямом і, відповідно, окремим етапом реформи слідчих органів повинно бути створення Слідчого комітету при МВС України [1, с. 121]. Відповідно, як вважає автор, цілком обґрунтованою буде пропозиція з приводу того, що досудове розслідування кримінальних правопорушень в Україні повинні здійснювати два органи – Національне бюро розслідувань України [5, с. 7] (Державне бюро розслідувань за КПК України) та Слідчий комітет при Міністерстві внутрішніх справ України. До підслідності Національного бюро розслідувань України (Державного бюро розслідувань) доцільно віднести кримінальні правопорушення, які на цей час згідно із ч. 2 ст. 216 КПК підслідні органам безпеки України та ті, що передбачені ч. 4 цієї статті, а до підслідності Слідчого комітету при Міністерстві внутрішніх справ України – проведення досудового розслідування з усіх інших кримінальних правопорушень, у тому числі й у сфері податкового законодавства.
Відповідно, з метою впровадження вказаних пропозицій у нормативне регулювання кримінального провадження та практичну діяльність правоохоронних органів пропонуємо частину першу статті 38 викласти у наступній редакції: «1. Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:
|
|
|
1) Слідчого комітету при Міністерстві внутрішніх справ України.
2) Державного бюро розслідувань України».
У свою чергу пропонуємо п. 17 ч. 1 ст. 3: пункт 17 викласти у такій редакції: «17) слідчий - службова особа Слідчого комітету при Міністерстві внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень».
Одночасно із прийняттям цих змін потребує свого прискореного розгляду та прийняття Закони України «Про Національне бюро розслідувань» [6] та «Про Слідчий комітет Міністерства внутрішніх справ України». Вважаємо, що це сприятиме не тільки оптимізації системи органів досудового слідства, а і істотно вплине на його якість та ефективність.
Відповідно, іншим аспектом проблеми удосконалення здійснення кримінального провадження є питання якості та ефективності досудового розслідування кримінальних правопорушень, що істотним чином залежить від законодавчого врегулювання процесуального статусу слідчого, його самостійності та незалежності. Незважаючи на це, новий КПК України хоча й містить положення про процесуальну самостійність слідчого (ч. 5 ст. 40), проте перевтілює його на «технічного працівника», «помічника» прокурора. Фактично усі рішення під час досудового розслідування кримінальних правопорушень щодо обмеження прав і свобод людини прийматимуться слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором.
Така ситуація потребує змін причому, причому не у підзаконних нормативно-правових актах, а на рівні закону. Як з цього приводу відмічають фахівці, необхідно вжити заходів, щоб слідчі стали справді процесуально незалежними і самостійними суб’єктами, що має бути забезпечено у законодавчому порядку [1, с. 121], тобто такі зміни повинні торкнутися нового КПК України.
Як вважає автор, слідчий повинен мати можливість самостійно вирішувати питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 131 нового КПК України), крім тримання особи під вартою, а також самостійно приймати рішення щодо повідомлення особі про підозру, проведення усіх слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій, зупинення та закриття кримінального провадження, складання клопотання до суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Регламентований новим КПК України механізм отримання рішення слідчого судді, а також згоди прокурора на проведення вищевказаних дій нівелює процесуальну самостійність та незалежність особи, яка провадить досудове розслідування.
Ще одним моментом, який сприятиме підвищенню процесуальної самостійності слідчого та ефективності його процесуальної діяльності є належна правова регламентація відповідальності за невиконання законних вимог та процесуальних рішень слідчого. На жаль, у чинному законодавстві України це питання не вирішено належним чином, що є суттєвою прогалиною у механізмі забезпечення обов’язкового виконання його рішень усіма підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами. З метою усунення вказаних прогалин пропонуємо включити до нового КПК України норму, яка б передбачала санкції за невиконання постанови або іншого рішення слідчого. Вважаємо, що це сприятиме підвищенню
авторитету слідчого та стане умовою забезпечення належного виконання прийнятих ним у кримінальному провадженні рішень.
Узагальнюючи наведене відмітимо, що хоча судово-правова реформа здавалося б із прийняттям нового КПК України добігла кінця, але ще існує ціла низка моментів, які потребують свого опрацювання та втілення у практичну діяльність правоохоронних органів. Прийняття відповідних змін у КПК України остаточно визначить найбільш оптимальну систему органів досудового слідства, сприятиме удосконаленню процесуального статусу слідчого.
Отримані у дослідженні результати вказують на те, що подальші наукові розвідки слід спрямувати в бік аналізу, узагальнення та вирішення питання про статус слідчого, як одного із основних суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності, а також структуру таких органів виконавчої влади як органи досудового, діяльність яких щодня спрямована на захист прав і законних інтересів особи під час кримінального провадження.
Список використаних джерел: 1. Фаринник В. І. Проблема органів досудового слідства у проекті Кримінально-процесуального кодексу України / В. І. Фаринник, Л. Д. Удалова, Д. П. Письменний // Митна безпека. – 2010. – № 2. – С. 118–131. 2. У Міністерстві внутрішніх справ України відбулася відеоселекторна нарада керівників слідчих підрозділів [Електронний ресурс] / МВС України. – Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/704622;jsessionid=49C9A5E851A32D5
D26568C411F6FCA16. 3. Погорецький М. А. Новий КПК України повинен ґрунтуватися як на європейських стандартах, так і на національних традиціях / М. А. Погорецький // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2010. – № 23. – С. 241–250. 4. Тертишник О. Концептуальні проблеми судово-правової реформи / О. Тертишник // Юридичний журнал. – 2006. – № 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2407.
5. Шакун В. І. Чи потрібне Україні національне бюро розслідувань / В. І. Шакун // Науковий вісник НАВСУ. ‒ 1999. ‒ № 1. ‒ С. 7. 6. Про Національне бюро розслідувань: проект закону України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravo.org.ua/index.php/2010-03-07-18-06-07/
krymynalnesudochynstvo/153-draft-law-of-ukraine-on-the-national-bureau-of-investigation-ua.
Одержано 25.09.2012
Оптимизация системы органов досудебного следствия и усовершенствования статуса следователей рассмотрены как факторы усиления еффективности уголовного производства.
Optimization of the system of pre-trial investigation and improvement of the status of the investigators considered as factors enhancing efficiency of a criminal investigation.
L
УДК 343.13(477)
Володимир Іванович Сліпченко,
начальник кафедри кримінального процесу
факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук, доцент, майор міліції
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ОПЕРАТИВНИХ ТА СЛІДЧИХ
ПІДРОЗДІЛІВ ЗА НОВИМ КПК УКРАЇНИ
Виконання завдань кримінального судочинства (кримінального провадження) вимагає від існуючої системи правоохоронних органів та їх структурних підрозділів постійної взаємодії, чіткої співпраці та належного рівня скоординованості зусиль у забезпеченні швидкого, повного й неупередженого розслідування кримінальних правопорушень. Однак слід наголосити на тому, що нові завдання кримінального провадження, наведені у ст. 2 КПК України
№ 4651-VI [1] (далі – новий КПК України), запропонована система слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, а також запроваджена система заходів забезпечення кримінального провадження ґрунтуються і будуть функціонувати на тих же конституційних засадах, що і чинний КПК України [2]. Тому, за справедливим твердженням міжнародних експертів та висновками Європейського суду з прав людини, в більшості випадків до порушення процесуальних прав та свобод людини і громадянина у сфері кримінального судочинства призводить не існуюча недосконалість процесуальних норм, а саме практика їх застосування [3].
Ураховуючи той факт, що з 19.11.2012 запроваджується новий понятійний апарат, суттєво змінюється статус суб’єктів кримінального провадження, а принцип змагальності поширює своє функціонування вже на досудовий етап кримінального провадження, значний інтерес виникає саме у з’ясуванні особливостей взаємодії оперативних та слідчих підрозділів за новим КПК України.
Виходячи з предмета та меж нашого дослідження, доцільно вирішити такі завдання: з’ясувати рівень нормативного регулювання можливих форм та видів взаємодії оперативних і слідчих підрозділів; визначити процесуальні й тактичні підстави взаємодії з урахуванням обстановки вчинення кримінального правопорушення, етапу кримінального провадження й особи злочинця.
Результати системного аналізу нового КПК України вказали на те, що термін «взаємодія» у ньому не вживається. Поряд з цим використовується такий вид взаємодії слідчого з оперативним підрозділом, як «виконання доручення». Наприклад, оперативні підрозділи здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого (ч. 1 ст. 41); під час виконання доручень слідчого співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого (ч. 2 ст. 41); доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом (ч. 3 ст. 41); виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів внутрішніх справ (ч. 1 ст. 143); службова особа органу, що отримав доручення, зобов’язана в найкоротший строк організувати виконання зазначеного доручення (ч. 6 ст. 232); проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або, за його дорученням, уповноважені оперативні підрозділи ОВС (ч. 6 ст. 246); здійснення розшуку підозрюваного може бути доручено оперативним підрозділам (ч. 3 ст. 281).
Інші форми та види взаємодії оперативних та слідчих підрозділів новий КПК України не передбачає. Натомість чинний КПК України [2] у ч. 3 ст. 114 вказує на те, що слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати не лише доручення, але і вказівки органам дізнання, а ст. 118 передбачає такий вид взаємодії, як окреме доручення. Водночас слід констатувати, що це питання може або повинно більш детально врегульовуватись не самим процесуальним законом, а відомчими та міжвідомчими нормативно-правовими актами.
|
Станом на 14.08.2012 наказом МВС України № 700 затверджено та подано на реєстрацію до Міністерства юстиції України «Інструкцію про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень» [5], яка, серед іншого, покликана врегулювати порядок та особливості взаємодії слідчих та оперативних підрозділів відповідно до положень нового КПК України. Ця Інструкція набирає чинності з 19.11.2012, у зв’язку з чим одночасно втратять свою чинність накази МВС України: № 760 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України у виявленні, документуванні та розслідуванні злочинів у сфері економіки» [6]; № 460 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів і підрозділів внутрішніх справ України при документуванні та розслідуванні дорожньо-транспортних пригод» (зі змінами) [7]; № 137 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів і підрозділів внутрішніх справ при документуванні, виявленні та розслідуванні злочинів, учинених проти життя та здоров’я особи» [8] та наказ МВС України № 777 [4]. На нашу думку, це є цілком виправданим та логічним.
Розглянемо більш детально окремі положеня наказу МВС України № 700, що дозволить нам з’ясувати можливі форми та види взаємодії оперативних та слідчих підрозділів. Так, наказ складається з 14 розділів, а саме: 1. Загальні положення; 2. Організація взаємодії при надходженні до органу внутрішніх справ заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та реагуванні на них; 3. Організація взаємодії при направленні оперативним підрозділом матеріалів за результатами оперативно-розшукової діяльності до слідчого підрозділу; 4. Створення СОГ для досудового розслідування кримінальних правопорушень; 5. Організація роботи СОГ під час досудового розслідування кримінальних правопорушень; 6. Виконання співробітниками оперативного підрозділу письмових доручень про проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування; 7. Забезпечення взаємодії при досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень; 8. Забезпечення взаємодії при зупиненні досудового розслідування; 9. Особливості організації взаємодії при розслідуванні кримінальних правопорушень, учинених проти життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканості особи; 10. Особливості організації взаємодії при розслідуванні дорожньо-транспортних пригод; 11. Особливості організації взаємодії при розслідуванні кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; 12. Особливості взаємодії при досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень у сфері господарської та службової діяльності; 13. Особливості організації взаємодії при досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень, учинених членами організованих груп та злочинних організацій; 14. Організація взаємодії на стадії судового розгляду кримінальних проваджень [5]. Чинний наказ МВС України № 777 нараховує лише п’ять розділів [4].
Таким чином, системний аналіз положень наказу МВС України № 700 дозволяє дійти висновку про те, що залежно від етапу кримінального провадження, виду вчиненого кримінального правопорушення та стадії кримінального процесу можуть існувати різні форми й види взаємодії оперативних та слідчих підрозділів, а саме:
‒ залежно від етапу кримінального провадження: взаємодія на етапі надходження заяви і повідомлення про кримінальне правопорушення (розділ 2 Інструкції); взаємодія на початковому етапі кримінального провадження (наприклад, при реалізації матеріалів ОРД (розділ 3 Інструкції)); взаємодія під час оперативного супроводження досудового розслідування (розділи 5 та 7 Інструкції); взаємодія при зупиненні досудового розслідування (розділ 8 Інструкції);
‒ залежно від виду вчиненого кримінального правопорушення урозділах 4, 9, 10, 11 та 12 Інструкції також передбачено особливості взаємодії під час їх розслідування. Наприклад, при розслідуванні кримінальних правопорушень, учинених проти життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканості особи або кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;
‒ залежно від суб’єкта вчинення кримінального правопорушення (розділ 13 Інструкції). Наприклад, розслідування кримінальних правопорушень, учинених членами організованих груп та злочинних організацій;
‒ залежно від стадії кримінального процесу: взаємодія на стадії досудового розслідування (розділ 6) та на стадії судового розгляду (розділ 14).
Також слід зазначити, що п. 1 ч. 2 ст. 39 нового КПК України надає право керівникові органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи. Відповідно, слід розрізняти існування окремих форм та видів взаємодії оперативних та слідчих підрозділів на рівні слідчих груп та слідчо-оперативних груп.
Порівняльний аналіз розділу 4 Інструкції вказав на те, що з урахуванням мети створення СОГ можуть існувати такі їх види: звичайні СОГ, що створюються для розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів (п. 4.1 Інструкції); постійно діючі СОГ, що створюються для розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, учинених у минулі роки (п. 4.6 Інструкції); СОГ ГУМВС, УМВС, що створюються для розслідування кримінальних правопорушень, учинених на території декількох районів регіону (п. 4.7 Інструкції); міжрегіональна СОГ, що створюються для розслідування кримінальних правопорушень, учинених на території декількох областей (регіонів) (п. 4.8 Інструкції). Крім того новий КПК України в ст. 571 передбачає умови та порядок створення спільних слідчих груп під час надання та отримання міжнародно-правової допомоги.
Також не слід залишати поза увагою факт існування добових СОГ, які створюються при чергових частинах територіальних ОВС. Склад цих груп формується з працівників органів внутрішніх справ відповідно до графіка чергування, затвердженого начальником територіального ОВС та погодженого з начальником слідчого підрозділу. До вказаних СОГ в обов’язковому порядку входять слідчий (старший СОГ), співробітник оперативного підрозділу та спеціаліст-криміналіст (п. 2.4 Інструкції).
Завданням цього виду СОГ є виявлення, фіксація, кваліфіковане вилучення та пакування слідів кримінального правопорушення, речових доказів, встановлення свідків та потерпілих, з’ясування обставин кримінального правопорушення, що мають значення для всебічного, повного й неупередженого їх дослідження та встановлення осіб, причетних до його вчинення (п. 2.5 Інструкції).
Під час функціонування такої СОГ слідчий має право давати письмові доручення співробітникам оперативних підрозділів про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій (п. 2.7.4 Інструкції). У свою чергу співробітник оперативного підрозділу зобов’язаний:
‒ здійснити поквартирний чи подвірний обхід з метою виявлення свідків учиненого кримінального правопорушення, збирання відомостей, що можуть бути використані як докази (п. 2.8.1 Інструкції);
‒ встановити час, місце й обставини вчинення кримінального правопорушення; кількість причетних до його вчинення осіб, їх прикмети; наявність у них зброї, транспортних засобів, слідів на одязі чи тілі, які могли залишитися через опір потерпілих або при подоланні перешкод; індивідуальні ознаки викрадених речей; напрямок, у якому вони зникли, інші відомості, необхідні для встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (п. 2.8.2 Інструкції);
‒ негайно інформувати слідчого про одержані дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та причетних до нього осіб для їх подальшої фіксації шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій (п. 2.8.3 Інструкції);
‒ виконувати письмові доручення слідчого про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій (п. 2.8.4 Інструкції).
Цікавим і абсолютно новим є запропонований спосіб взаємодії оперативних і слідчих підрозділів при направленні матеріалів, отриманих за результатами оперативно-розшукової діяльності до слідчого підрозділу (розділ 3 Інструкції). Як визначено в п. 3.1. Інструкції, цей вид взаємодії відбувається з метою забезпечення методичного супроводження реалізації матеріалів оперативно-розшукової справи (далі – ОРС) та надання практичної допомоги оперативному підрозділу. З цією метою начальник оперативного підрозділу звертається до начальника слідчого підрозділу про закріплення за конкретною ОРС слідчого. Крім того, начальник оперативного підрозділу з дотриманням режиму таємності зобов’язаний надати слідчому необхідні матеріали ОРС для вивчення та надання у разі потреби рекомендацій щодо фіксації додаткових фактичних даних (п. 3.2). Не менш цікавим є те положення Інструкції, яким визначено, що в подальшому матеріали ОРС розглядаються під час оперативної наради за участю начальників оперативного і слідчого підрозділів та працівників, які брали участь у їх підготовці, для визначення повноти зібраних матеріалів та наявності підстав для реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (п. 3.3). Також одночасно повинен розроблятися план заходів з реалізації матеріалів ОРС, який затверджується начальниками слідчого та оперативного підрозділів (п. 3.3). Указаний порядок засвідчує, що за вищезазначених умов взаємодії оперативних та слідчих підрозділів на етапі реалізації матеріалів ОРД доступ до оперативно-розшукової справи отримує значна кількість посадових осіб ОВС, що, на нашу думку, може мати негативні наслідки та зашкодить їх ефективній реалізації.
Таким чином, підбиваючи підсумки, зазначимо, що філософія нового КПК України, а відповідно, і принципи взаємодії оперативних та слідчих підрозділів ґрунтуються на засадах взаємності, відкритості, конфіденційності, плановості та безпосередності, що в цілому переконливо свідчить про запровадження абсолютно нових процесуальних умов співпраці, починаючи з 19.11.2012.
Попри те, що новий КПК України не містить терміна «взаємодії між оперативними та слідчими підрозділами», вказане питання на достатньому рівні повинно бути врегульовано відомчими та міжвідомчими нормативно-правовими актами, наприклад, наказом МВС України № 700.
