Методичні рекомендації. Категорія сюжету - одна з найбільш вивчених і водночас досить складних літературознавчих категорій

Категорія сюжету - одна з найбільш вивчених і водночас досить складних літературознавчих категорій. Не кожний літературний твір має сюжет, ліричні твори зазвичай - безсюжетні; в ліро-епічному творі, скажімо, у баладі, ми можемо виявити сюжет в його доволі простому варіанті; в драматичних чи епічних творах (приміром, роман-епопея) сюжет постає у всій своїй складності й багатогранності. Очевидно, що сюжет виникає в художньому тексті при наявності певних факторів, існують ті чи інші умови виникнення сюжету. Одна з таких умов - наявність конфлікту (колізії).

За фрагментами з «Лекцій з естетики» Г. Гегеля дайте відповіді на такі питання:

1) Що Гегель називає колізією?

2) Чим конфлікт відрізняється від колізії?

3) Як конфлікт сприяє появі дії?

В історичному русі літератури сюжет постає не просто як раз і назавжди дана схема. Як представлене історичне формування сюжетів у праці О. Веселовського «Поэтика сюжетов»?

В системі літературознавчих категорій літературний характер посідає особливе місце. Адже якщо література справді є «людинознавством», як казав М. Горький, то літературознавство, розкриваючи сутність літератури, так чи інакше прагне до прояснення цієї властивості. Ми розпочали вивчення специфіки мистецтва слова з прояснення природи художнього образу і, приступаючи до розгляду літературного характеру, звернемо увагу саме на особливості образу людини, образу-персонажа.

Відома радянська дослідниця Л. Я. Гінзбург у книзі «О литературном герое» (Л., 1979. - С. 5) писала: «Литературным героем писатель выражает свое понимание человека, взятого с некоторой точки зрения, во взаимодействии подобранных писателем признаков».

Літературний характер, як і будь-який художній образ, «зроблений», змодельований автором. Життєподібність персонажів у реалістичних творах - результат кропіткої роботи письменника, тривалого історичного розвитку образу людини в літературі та мистецтві в цілому.

Подумайте, яким чином відбувається сотворіння образу-людини? Чим відрізняється створений образ від прототипу?

Погляньмо, як розвивалося зображення людини в російському іконопису ХІІ - ХVІІІ ст. Найдавніші ікони суворі й канонічні. Такими є, наприклад, твори новгородської школи. З кінця ХІV ст. все частіше проявляє себе гуманістичне начало. Але навіть людський ідеал Андрія Рубльова не руйнує канони живописного зображення. З ХVІІ ст. вже широко розповсюджуються багатофігурні, сюжетні ікони, а на початку ХІХ ст. змінюється й сам стиль майстрів, він поступово наближається до світської традиції, до просторового перспективного зображення.

Для західноєвропейського живопису епохи Відродження освоєння перспективи стало революцією. З’явилася нова техніка, яка розімкнула звичні рамки живопису й уможливила життєподібне зображення людини.

Знайдіть репродукцію картини когось із італійських майстрів доби Відродження й спробуйте проаналізувати, якими прийомами художник користується, щоби створити життєподібне зображення.

Чи відбувалося щось подібне в літературі? Безумовно, але як мистецтво часове, вона прагнула до своєрідної просторовості, до образотворчості, моделюючи образ людини, який у сприйнятті читача міг би створити уявлення, що воно відповідає реальному життю. Живопис поступово звільнюється від канонів площинного, статичного відображення реальності, література теж долала свою часову зосередженість, кращим виразником і носієм якої був і лишається сюжет, адже в ньому - послідовність, ланцюжок подій. Ціллю цього руху й результатом його було формування нового підходу до образу людини, літературний характер, який утворювався.