Запоріжжя - 2009

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра загальноправових дисціплін

ЛЕКЦІЯ

з дисципліни «Теорія держави і права»

Тема № 17 ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВА

(2 години)

Запоріжжя - 2009

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

І. Поняття тлумачення норм права. Його значення в правотворчій та правозастосувальній діяльності.

ІІ. Характеристика основних способів тлумачення правових норм.

ІІІ. Офіційне тлумачення - роз’яснення та його значення в правовому регулюванні. Неофіційне тлумачення - роз’яснення, його види.

IV. Інтерпретаційно-правові акти: поняття, види.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Загальна теорія держави і права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова.– К.: Юрінком, 1997.— С. 182-186.

2. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина.— Харків: Право, 2002.— С. 373-384.

3. Кельман М.С. Теорія права. Навч. посібник.— Тернопіль: "Поліграфіст", 1998.— С. 191-213.

4. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник.— К.: Кондор, 2002.— С. 134-150, 300-303.

5. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. 7-е изд.— СПб.: Питер, 2004.— С. 343-356, 497-498.

6. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. Навчальний посібник для юрид. фак. вузів.— К.: Вентурі, 1996.— С. 181-197.

7. Лившиц Р.З. Теория права. Учебник.— М.:Изд-во БЕК, 1994.— С.143-145.

8. Погребной И.М. Теория права: Учебное пособие. 3-е изд., испр. и доп.— Харьков: Государственное специализированное издание "Основа", 2003.— С. 85-95.

9. Погребной И.М., Шульга А.М. Теория права. Учеб. пособие.— Харьков: Ун-т внутр. дел, 1998.— С. 99-112.

10. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами.— К.: Атіка.— 2001.— С. 141-144.

11. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. / Пер. з рос.— Харків: Консум, 2005.— С. 404-413.

12. Сурілов А.В. Основи загальної теорії держави і права.— Одеса: Одеський ун-т, 1995.— С. 104-105.

13. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2001.— С. 478-488.

14. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова.— 2-е изд.— М.: Издательство НОРМА, 2002.— С. 370-391.

15. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. В.Г. Стрекозова.— М.: ИПП “Отечество”, 1993.— С. 203-210.

16. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов.— М.: Юрайт-М, 2002.— С. 264-287.

І. Поняття тлумачення норм права. Його значення в правотворчій та правозастосувальній діяльності.

Тлумачення норм прав - це діяльність органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямовану на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої у них волі соціальних сил, що знаходяться при владі.

У процесі тлумачення встановлюється зміст норми права, її основна мета і соціальна спрямованість, можливі наслідки дії певного акта, виявляються суспільно-історичні обставини його прийняття, умови, у яких відбувається тлумачення, тощо. Для виявлення дійсного змісту волі, що виражена у нормативному акті, необхідно проаналізувати сам текст нормативного акта, преамбулу, офіційне і неофіційне його роз'яснення, інші близькі за змістом норми, матеріали періодичного друку, наукові праці тощо. Проте головним об'єктом тлумачення, при строгому режимі законності повинен бути текст нормативного акта, оскільки у ньому насамперед знаходить свій вираз воля законодавця.

Мета тлумачення — вірне і точне розуміння та застосування закону, виявлення його сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Воно покликано протидіяти будь-яким спробам відійти від змісту правових норм, протиставити букву і дух закону, виявити зміст того, що сформулював законодавець. Основною ідеєю, що має втілювати вчення про тлумачення, є ідея охорони і всебічного зміцнення законності. Тлумачення не вносить і не повинно вносити зміни і доповнення в чинні норми. Воно покликане лише пояснювати те, що сформульовано у законі.

Необхідність тлумачення обумовлена такими причинами.

1. Неповним охопленням юридичними нормами фактичних умов життя (наприклад, відсутність статті стосовно такого різновиду хуліганства, як радіохуліганство, дає можливість у результаті тлумачення поширити на радіохуліганів дію ст. 206 КК України).

2. Невизначеним характером норми права, наявністю спеціальних, насамперед оціночних, понять і визначень, у яких нелегко розібратися юридичне непідготовленій людині без спеціального тлумачення (наприклад, слід роз'яснити, що означають такі поняття, як «тяжкі наслідки», «малозначущі діяння» та ін.).

3. Нечіткістю, схематизмом, помилковістю нормативних положень як результат у недогляду, недбалості правотворчих органів (наприклад, у зв'язку з недостатнім переліченням усіх ознак вини їх можна встановити лише через тлумачення).

4. Необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта, коли в ньому зустрічаються вираження «і т.д.», «тощо», «інші» тощо. Встановити їх дійсне значення можна лише за допомогою тлумачення.

ВИСНОВОК З ПЕРШОГО ПИТАННЯ: тлумачення норм прав - це діяльність органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямовану на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої у них волі соціальних сил, що знаходяться при владі. Його метою є вірне і точне розуміння та застосування закону, виявлення його сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання.

ІІ. Характеристика основних способів тлумачення правових норм.

За допомогою прийомів тлумачення досліджується норма права, інтерпретатор пізнає її зміст, одержує певне уявлення про норму. Знання таких прийомів здатне запобігти помилкам, поверхневому і однобічному усвідомленню змісту норми, допомагає виробити вірний підхід до їх аналізу.

Прийоми тлумачення доповнюють і обумовлюють один одного. Вони дають позитивні результати лише при їх використанні у сукупності.

Усвідомлюючи зміст і соціальне призначення правової норми, інтерпретатор досліджує:

1. саму норму;

2. її правові зв'язки — взаємовідносини з іншими юридичними приписами і правовими принципами;

3. її позаправові зв'язки з іншими суспільними явищами.

Викладене вище дає підстави для виділення трьох самостійних прийомів усвідомлення правової норми:

Мовне тлумачення:

Воно починається з осмислення відповідного тексту нормативного акта, тобто з мовного тлумачення. Необхідно встановити основне призначення окремих слів, їх змістовне навантаження у даному контексті, виявити граматичну форму (відмінок, число, рід і т. ін.). Якщо в нормативному акті відсутнє визначення терміна, йому надається загальновживане, літературне значення, яке він набув у рідній для законодавця мові.

Зміст слова, що досліджується, тлумачиться так, як розумів його законодавець на момент видання норми. Основна лексична база, що використовується у нормативних актах, постійна. Однак можливість зміни значення слів існує, і її не можна не враховувати при тлумаченні.

Наступне, не менш відповідальне завдання, покладене на інтерпретатора, — встановлення змісту і граматичної структури тексту, вивчення взаємозалежності всіх речень, що з'ясовують і конкретизують зміст і у сукупності складають норму права. Встановлення таких зв'язків особливо важливе у випадку, коли норма складається з декількох статей одного акта чи різних актів (внесення змін і доповнень у статтю, наступне її розповсюдження, скасування якої-небудь частини тощо).

Одночасно досліджуються техніко-юридичні засоби і прийоми виразу волі законодавця у нормі, що тлумачиться (розкриття змісту спеціальних юридичних і технічних термінів, особливих правових конструкцій, аналіз структури норми, що розглядається, встановлення до якого виду норм права вона належить, тощо). Спеціальні юридичні знання і навички, високий рівень правосвідомості — необхідні умови ефективності такої роботи.

У законодавчому акті використовується цілий ряд спеціальних термінів. Проте у законодавстві багато загальновживаних термінів, що запозичуються з побутової мови і використовуються у своєму загальнопоширеному значені. Часто використовуються також такі загальновживані терміни, що мають у нормативному акті особливий зміст (наприклад, докази, підозрюваний, скарга). Вони більш точно визначають необхідне поняття. Спеціальні юридичні терміни (наприклад, позивач, дізнання) виробляються правознавством і створюються законодавцем. Знання судової і арбітражної практики — необхідна умова їх правильного розуміння.

Широко використовуються у нормативних актах і так звані технологічні терміни, запозичені з різних галузей техніки, науки, мистецтва тощо. Без таких термінів право існувати не може, оскільки право стосується багатьох сторін суспільного життя. Ці терміни звичайно не визначаються у нормативних актах. Якщо при їх тлумаченні виникають непорозуміння, слід звернутися до відповідних довідників, словників, спеціалістів.