Тема Психологія дорослої людини

1. Анатомо-фізіологічні особливості періоду дорослості.

2. Розвиток психічних процесів.

3. Психосоціальний розвиток дорослості.

4. Кризи віку дорослості.

Література

1. Психологія життєвої кризи /Відп.ред. Т.М. Титаренко. – К., 1998.

2. Развитие психофизиологических функций взрослых людей /Под ред. Б.Г. Ананьева, Е.И. Степановой. – М., 1972.

3.Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2001. – 992с.: ил. – Серия «Мастера психологии».

4.Амосов Н.М. Преодоление старости. – М., 1996.

5.Гамезо В.М., Герасимова В.С., Горелова Г.Г., Орлова Л.М. Возрастная психология: личность от молодости до старости. – М., 1999.

I. Г. Крайг вважає, що на період дорослості припадає три чверті людського життя і розподіляє цей період на три стадії:

Рання дорослість	20-40 років
Середня дорослість	40-60 років
Пізня дорослість	Від 60 років і більше

Е. Еріксон пропонує такі стадії розвитку особистості в період дорослості:

Рання дорослість	Від 20 до 40-45 років
Середня дорослість	Від 40-45 до 60 років
Пізня дорослість	Понад 60 років

У запропонованих вікових періодизаціях використовуються термін “дорослості”. Вчені доводять, що визначення об’єктивних критеріїв зрілої людини є проблематичним, тому що фізична зрілість, розумова зрілість, громадянська зрілість, не співпадають у часі. Вирішальною ознакою зрілості є усвідомлення людиною відповідальності і прагнення до неї, тому що зріла людина відповідає за зміст свого життя в першу чергу перед самим собою, а також перед іншими людьми.

У період ранньої дорослості – від 20-40 років спостерігається фізичний розвиток людини, найбільший пік її активності, сили і витривалості.

Г. Крайг описує зміну основних показників фізичного розвитку починаючи з ранньої дорослості і закінчуючи 80-річним віком.

До таких показників Г. Крайг відносить: швидкість проходження нервового імпульсу, функцію нирок, функцію серцево-судинної системи, силу м’язів, корисний об’єм та життєву ємність легенів.

Період ранньої дорослості є сприятливим для народження дітей.

В середньому віці (40-60) змінюються сенсорні функції людини. Близько 50 років починає знижуватись гострота зору, змінюється структура сенсорних полів.

Пізня дорослість (починаючи з 60 років) характеризується процесом старіння. Але не всі органи і системи організму старіють одночасно.

В пізній дорослості знижується працездатність всього організму людини, послаблюється сенсорика.

В пізній дорослості відбуваються зміни у зовнішності людини. Органи відчуття людини поступово слабнуть.

В результаті спеціалізованої дії закону гетерохронності довго зберігається і покращується робота одних систем організму і паралельно різними темпами відбувається інволюція інших систем.

Так, зміни в стовбурі мозку більш значимі і істотні, ніж в мозжечку в обох півкулях. Чим складніша нервова структура у людини, тим більше у неї можливості для збереження.

В період старіння відбувається подолання деструктивних явищ в організмі людини за рахунок підвищення активності різних структур організму шляхом резервування, інтенсифікації, компенсації, а також формування якісних утворень, які зберігають працездатність людини.

Важливу роль у цьому віці відіграє особистісний фактор, свідома регуляція поведінки людиною, дотримання здорового способу життя.

II. Структура психофізіологічного розвитку дорослих має періоди підйомів, стабілізації і спадів. Стаціонарні стани зустрічаються нечасто. Розвиток психофізіологічних функцій має суперечливий характер, він відображає онтогенетичні закономірності, вплив трудової діяльності, практичного досвіду людини.

Б.Г. Ананьєв виділяє дві фази в процесі онтогенетичного розвитку. Перша фаза характеризується загальним фронтальним прогресом функцій в юності, в ранній дорослості, на початку середньої дорослості. У другій фазі психічні функції спеціалізуються в певній діяльності і досягають максимуму в період середньої і пізньої дорослості.

Двофазовий розвиток психофізіологічної еволюції людини – це прояв єдності людини, як індивіда, і особистості, як суб’єкта діяльності.

Г. Еббінгауз сформулював положення про трифазну характеристику онтогенезу пам’яті, поступовий прогрес до 25 років, стабілізація функцій пам’яті від 25 до 50 років, а далі – еволюція і регрес пам’яті.

Дослідження свідчать про дійсне зниження деяких процесів пам’яті. На думку Б.Г. Ананьєва, перш за все процес зниження відбувається з образною пам’яттю, причому ейдетична пам’ять, послаблюється і зникає уже в підлітковому віці.

На думку С. Пако пам’ять знижується в період між 20-50 років на 35-40 відсотків. С. Пако вважав, що деякі функції пам’яті у менш освічених молодих людей знаходяться на рівні освічених людей похилого віку.

У пам’яті, як і в перцептивних процесах діє така закономірність: у ранньому і середньому віці дорослості формується і досягає найвищого рівня загальна система пам’яті, а не її базі починає розвиватися спеціалізована система пам’яті, необхідна для конкретної практичної діяльності.

Пако і К. Ховланд припускають, що оптимум розвитку інтелектуальних функцій знаходиться між 18-20 роками. Саме 19 років припадає найбільший відсоток коефіцієнтів розумового розвитку – це є сенситивним періодом розвитку дорослої людини.

В інтелектуальному розвитку людини Є. І. Степанова виокремлює 3 макроперіоди. Перший період – від 18 до 25 років, другий – 26 – 35 років, третій – 36 – 40 років. Найбільші зміни інтелекту відбувається в першому макроперіоді, а другий і третій макроперіоди характеризуються відносною сталістю, але вираженого підйому набуває вербальний інтелект.

Рання дорослість має характерні тільки для неї стадії розвитку інтелекту. Так Д. Перрі вважає, що на першій стадії молоді люди інтерпретують події та явища авторитарними висловлюваннями на зразок “істина-брехня” і поділяють світ на біле і чорне.

Третя стадія дає можливість людині самостійно обирати позицію і нести відповідальність за свою точку зору. Когнітивна зрілість дорослої людини виникає як потреба мати особисту думку, знайти відповіді на поставлені питання, самостійно приймати рішення.

З настанням пізньої дорослості використання знань і інтелекту змінюється, люди повертаються до власних інтересів, цінностей, установок. Ця стадія має назву реінтегрування.

III. На думку З. Фройда щастя людини у дорослому житті визначається її здатністю кохати і працювати.

Психосоціальний розвиток дорослої людини можна розглядати в трьох аспектах: Я – як індивідуум, Я – як член сім’ї, Я – як працівник.

На думку Е. Еріксона головним досягненням дорослості є генеративність. Під генеративністю він розуміє намагання кожної людини увічнити себе, внести свій значущий внесок у розвиток суспільства.

Р. Стернберг вважає, що кохання має три складові: інтимність, або почуття близькості, яке проявляється в любовних стосунках.

Пристрасть або стан збудженості, що пов’язаний з фізичним потягом і сексуальною поведінкою. Третьою складовою є рішення-зобов’язання любити людину і зберігати тривалі стосунки з нею.

Провідною діяльністю періоду ранньої дорослості є професійне навчання, або ж трудова діяльність. Деякі молоді люди поєднують навчання та працю.

Середня дорослість (від 40 до 60 років) має свої специфічні психологічні особливості. Е. Еріксон визначив основне завдання цього періоду як вибір між генеративністю і захопленням собою. Щоб уникнути застою, люди середнього віку проявляють турботу про молодше покоління, про світ, в якому це покоління буде жити.

Люди середнього віку в ролі бабусь і дідусів передають онукам сімейні традиції, свій життєвий досвід, елементи професійних навичок і вмінь.

В період пізньої дорослості (60 років і більше) відбувається ряд змін у житті кожної людини. В першу чергу, змінюється статус людини похилого віку. Побутує думка, що старіння – це завжди проблеми, це згасання життя, це негативні емоційні переживання. Насправді це не так, бо більшість людей похилого віку процес старіння сприймають як пристосування до нових умов життя.

IV. Життя дорослої людини неминуче без криз. На думку Т.М. Титаренко розрізняють нормальну, тобто вікову кризу, яка пов’язана із завершенням певного етапу психічного розвитку і переходом до нового вікового періоду, і анормальну, або ненормативну кризу, що виникає в складних умовах життя і вимагає від людини дій, які перевершують її можливості.

Р.А. Ахмеров виділяє також біографічні кризи, які характеризуються переживаннями та протиріччями у внутрішньому світі людини і виражають її суб’єктивне ставлення до подій у її житті або до життя в цілому.

За визначенням Т.М. Титаренко, “життєва криза – це перехідний період життя, коли відбувається ламання і активна зміна життєвих ролей особистості… Життєва криза характеризується неможливістю засвоїти нову життєву роль, або ускладненням з можливістю позбутися старої життєвої ролі.

Вирізняють: кризи становлення особистості, їх ще називають віковими або нормативними, тобто такими кризами, які необхідні для розвитку особистості.

Кризи здоров’я. Втрата здоров’я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює спосіб її існування і соціальні функції, перекреслює наміри і життєві плани.

Термінальні кризи – визначені поняттям “термін” і пов’язані з “термінальними цінностями” людини. Наприклад, звістка про тяжку хворобу, що неминуче призведе до закінчення життя, може викликати кризу.

Кризи значущих стосунків. Для кожної людини дуже важливим є коло людей, з якими вона підтримує певні стосунки і грає певні міжособистісні ролі, що супроводжуються кризами і змінами міжособистісних ролей.

Кризи особистісної автономії пов’язані з втратою чи обмеженням особистісної свободи.

Кризи самореалізації виникають за певних обставин, які унеможливлюють нормальну, звичайну самореалізацію людини. Це може бути втрата роботи.

Кризи життєвих помилок можуть виникати тоді, коли дії людини або її бездіяльність призвели до фатальних наслідків.

У психології виділяють наступні вікові або нормативні кризи віку дорослості.

У віці ранньої дорослості, приблизно у 23 роки, виникає перша нормативна криза віку дорослості. Вона полягає у тому, що молода людина обирає між “ Я – реальним” і “ Я – ідеальним” на користь першого.

Наступна криза у віці ранньої дорослості виникає приблизно у 33 роки. На цей час людина вже має певний життєвий досвід, який допомагає їй зрозуміти, що життя не можна прожити по максимуму.

Перехід від ранньої до середньої дорослості характеризується кризою 37-40 років, яка має назву кризи середини життя. Вона полягає в остаточному переосмисленні планів життя, співставленні їх з реальністю і корегуванні особистісних рис.

Об’єктом причини перебігу кризи життя і зумовлюють перебудову особистості з урахуванням зміни статусу людини у житті.Тільки адекватна переоцінка цінностей призведе до оновлення особистості, до її генеративності при входженні у період середньої дорослості.

Криза завершується успішно, якщо людина, аналізуючи своє життя, задоволена ним, вбачає в ньому сенс, приймає його таким, яким воно є.