Формування особистості дитини раннього віку

Помітні зміни відбуваються впродовж раннього віку в емоційній сфері дитини. Вони зумовлені розширенням спілкування дитини з людьми, оволодінням мовними засобами та розвитком самостійності дитини.

В емоціях поступово зменшується елемент мимовільного наслідування, вони все більше відповідають діям та стану дитини. Значно ширшою стає

сфера стимулів, що викликають емоції дитини., швидше налагоджується позитивний контакт з іншими дітьми – так званий ігровий емоційний контакт. Діти вже можуть виявляти співчуття, жалість до іншого. Під впливом стосунків з дорослим розвиваються соціальні емоції дитини, від атмосфери, яка панує в родині, залежить і емоційне здоров’я самої дитини. Важливу роль у розвитку емоцій переддошкільника відіграють слова-оцінки дорослих, вони формують майбутню самооцінку дитини. Прослухування казок, віршів та оповідань активізують переживання малям інтелектуальних емоцій. Діти цього віку переживають і негативні емоції – гнів, страх, образу, сором’язливість тощо. Але надто часте переживання негативних емоцій може сформувати у дитини неправильну внутрішню позицію або й невроз.

Діти трьох років вже спроможні навіть стримувати свої безпосередні емоції під впливом дорослого. Тим часом з’являється більш-менш стійке ставлення до певних людей із близького оточення дитини. Паралельно формується самолюбство, що спочатку виражається в переживанні гордості за власні досягнення, позитивно оцінювані дорослими. Потім виникає та закріплюється емоція сорому, коли дитина переживає з приводу можливої втрати позитивної думки про себе з боку дорослих, оцінкою яких вона дорожить. Однак надто часте неадекватне стимулювання дорослими сорому у дитини може сформувати у неї комплекс неповноцінності.

У дитини раннього віку поведінка вже досить виразно демонструє таку її індивідуальну особливість як темперамент. Діти-холерики є дуже жвавими, рухливими, але їх допитливість та енергійність часто супроводжується надмірною емоційністю, нестриманістю та впертістю. Надмірну сором’язливість та чутливість виявляють меланхоліки, які особливо потребують підтримки та схвалення дорослих. Але і той, і інший тип дітей є однаково схильним до перевтоми, нервових зривів.

У переддошкільному віці дитина досягає помітних успіхів у формуванні довільності своїх дій. Виконуючи щоразу більше ускладню вальних дій з предметами, малята вправляються у координації рухів. Повторення дій дорослого розвиває підпорядкованість дій меті. Оволодіваючи активним мовленням, дитина далі і сама визначає мету своїх дій відповідним словом – така дія стає усвідомлюваною. Виконуючи дії, маля вчиться долати труднощі, поведінка стає все більш контрольованою, менш імпульсивною. Проте не слід переоцінювати здатність до контролю поведінки дитиною цього віку, яка ще тільки формується і залежить від того, наскільки послідовно підкріплюються дорослими потрібні і гальмуються негативні прояви поведінки дитини.

Дитина все частіше, спілкуючись з дорослим чи граю чи з ровесниками, локалізує свої тілесні і психічні стани в собі самій, відділяючи себе від „не я”. Внаслідок цього поступово складається її уявлення про себе, виникають зачатки самосвідомості. Остання виявляється ще й у тому, що в цьому віці дитина вже добре впізнає себе у дзеркалі, на фото. Замість висловлень про себе у третій особі і ніби зі сторони, вона все частіше вживає займенник „я”. Наприкінці третього року дитина нерідко заявляє „я сам” у тих випадках,

коли дорослі роблять за неї те, що вона вже може зробити сама – тобто тут виявляється зростання тенденції до самостійності.

Водночас прагнення до самостійності, до значно ширшої участі дитини в діяльності дорослих вступає в суперечність з її реальними можливостями та стереотипним ставленням дорослих. Цей період прийняти вважати кризою 3-ох років, так як дорослий починає відчувати труднощі у взаємовідносинах з дитиною, звичними проявами поведінки якої стають впертість, негативізм – відмова виконувати вказівки дорослого або протилежні дії, примхливість. Криза трьох років – об’єктивно існуюче явище у розвиткові взаємин дитини з дорослим. У маляти з’являється тенденція до самостійного задоволення своїх потреб, а дорослий зберігає старий тип взаємин і тим самим обмежує активність дитини. Нормальна дитина, що правильно розвивається, опирається минулим взаєминам. Вона капризує, робить все навпаки, всіляко показуючи своє негативне ставлення до вимог дорослого. Така поведінка дитини має вибірковий характер – стосується лише дорослих, які „зазіхають” її на свободу. Важлива позиція дорослих – абсолютне наполягання на своєму може викликати невроз дитини, залякати її, зламати паростки волі, а потакання – розбестити малюка. Криза трьох років – явище важливе, але перехідне, прагнення самостійності, дорослості надалі задовольниться у грі дитини.

Тема: Розвиток психіки в дошкільному віці.
План:

1. Аналіз соціальної ситуації розвитку дитини 3-6 років життя.

2. Ігрова діяльність – провідна для дошкільного віку.

3. Розвиток пізнавальної сфери психіки в дошкільному віці.

4. Базові особистісні новоутворення дитини 3-6 років життя.

5. Шкільна зрілість дошкільнят, її складові компоненти та діагностика.

Література:

1. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. –М.:Просвещение, 1968.

2. Вікова психологія. За ред. Костюка Г.С. – К.: Вища школа, 1976.

3. Вікова та педагогічна психологія. За ред. Скрипченка О.В. – К., 2001.

4. Возрастная и педагогическая психология. Под ред. Петровского А.В. – М.: Просвещение, 1981.

5. Выготский Л.С. Кризис семи лет. Собр. соч. в 6 томах. Т.4. –М., 1988.

6. Дьяченко О.М. Психическое развитие дошкольников. – М., 1984.

7. Коломинский Я.Л. Учителю о психологи детей шестилетнего возраста. – М., 1988.

8. Кравцова Е.Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе. – М., 1991.

9. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2000.

10. Лисина М.И. Общение со взрослыми у детей первых семи лет жизни. Хрестоматия по возрастной психологи. – М., 1981.

11. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974.

12. Мухина В.С. Шестилетний ребенок в школе. – М., 1986.

13. Немов Р.С. Психология. Кн.. 2. – М.: Владос, 1999.

14. Непомнящая Н.И. Становление личности ребенка 6-7 лет. – М., 1992.

15. Проскура Е.В. Развитие познавательных способностей дошкольника. –К., 1985.

16. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М., 1968.

1. Аналіз соціальної ситуації розвитку дитини 3-6 років життя:

Фізичний розвиток дошкільників сприяє розвитку їх психіки через наступні ознаки:

- збільшення ємності легенів та розмірів серця – добре кисне- та кровопостачання мозку;

- зростання маси мозку (до 1300 гр) – для дітей характерна пізнавальна активність;

- швидке утворення умовних рефлексів – сензитивність до виховного впливу дорослих;

- вдосконалення пропорцій тіла – рухливість, енергійність дитини;

- розвиток м’язів та кісток, але великі розвиваються краще, ніж малі – потреба у тренуванні дрібної моторики руки за допомогою малювання, ліплення тощо для подальшого успішного оволодіння дитиною навичками письма;

- збудження переважає над гальмуванням, тому поведінка має імпульсивний

характер.

Соціальна ситуація розвитку дитини в цьому віці має наступні особливості:

- статус дошкільника, вихованця дитячого садка. Його переваги щодо впливу на психіку дитини – це системний вплив на розвиток інтелекту дошкільняти, набуття нею комунікативних навичок через розширення кола спілкування з ровесниками та дорослими, вироблення вольової регуляції через дотримання режиму. Однак можуть проявлятись і негативні наслідки, приміром формування сором’язливості, емоційна травма розриву симбіозу з батьками, набуття дитиною шкідливих звичок;

- розширення кола спілкування з ровесниками та дорослими. Окрім вже згаданого відвідування дитячого садка це можуть бути подорожі, екскурсії, поїздки дитини з батьками;

- спілкування з дорослим має наслідувально-пізнавальний характер. Тобто дитина у іграх копіює діяльність дорослого та задає йому велику кількість запитань – вік «чомучок»;

- дорослий залишається організатором та регулятором життя дитини, впливає на формування її самооцінки;

- спілкування з ровесниками набуває привабливого характеру здебільшого через гру, мораль рівності починає домінувати у грі;

- поява диференційованих, але нестійких ставлень до ровесників, тобто ставлення різне до різних дітей типу симпатії-антипатії, однак часто змінюється.

Для дошкільного віку характерні наступні психічні суперечності його початку:

- прагнення бути схожим на дорослого і відсутність адекватних знань та вмінь;

- нові пізнавальні потреби і старі способи їх задоволення (інтерес дитини переноситься на світ дорослих, а вміє вона досліджувати світ предметів).