Класифікація основних інституцій соціальної роботи України

У літературі виділяється кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.

За критерієм рівня діяльності, її масштабами виділяють:

- міжнародні організації (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

- загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);

- регіональні організації (територіальний центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).

За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи виділяють:

1-й рівень: створення політики та планування, окреслює рамки, в яких існують служби (Верховна Рада та місцеві ради, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів);

2-й рівень: забезпеченість всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства та відомства);

3-й рівень: утворення системи, управління цією системою, опрацювання кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);

4-й рівень: розв'язання проблеми як окремої ситуації (працюють професіонали з клієнтами: лікарі, соціальні працівники у відповідних установах та службах);

5-й рівень: розв'язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних спеціалістів).

МЕРЕЖА СОЦІАЛЬНИХ ВІДОМСТВ В УКРАЇНІ:

Міністерство праці та соціальної політики:

- Державна служба зайнятості (мережа центрів зайнятості).

- Мережа обласних та міських управлінь і районних відділів соціального захисту.

- Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян:

- відділення соціальної допомоги;

- дитячі будинки-інтернати;

- будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

- спеціальні будинки-інтернати;

- психоневрологічні інтернати;

- пансіонати для ветеранів;

- протезно-ортопедичні заводи;

- заклади спеціальної освіти.

Міністерство охорони здоров'я:

- Заклади охорони здоров'я (лікарняні та амбулаторно-поліклінічні заклади, станції швидкої допомоги, санаторно-курортні, аптечні, санітарно-профілактичні заклади).

- Вищі та середні спеціальні медичні заклади освіти.

Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму:

- Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ), обласні, міські та районні центри соціальних служб для молоді.

Міністерство освіти і науки:

- Дошкільні заклади.

- Середні заклади освіти

- Дитячі оздоровчі табори.

- Школи-інтернати для дітей-сиріт.

- Спеціалізовані школи-інтернати (для дітей з різними видами захворювань та дітей, які мають складнощі в навчанні).

- Професійно-технічні заклади освіти.

- Вищі заклади освіти різних рівнів акредитації.

Міністерство внутрішніх справ:

- Виховно-трудові колонії.

Спеціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Аналізуючи діяльність органів соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що вони є важливою ланкою в системі соціального управління суспільством. Вони розвиваються у нерозривному зв'язку з політичними, економічними, власне соціальними процесами. Нині справа соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення й розвитку, ведуться пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Призначення цієї роботи полягає в тому, щоб з допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здійснювати підтримку і допомогу соціально вразливих груп населення чи окремих громадян.

Складовою частиною загальної системи захисту є установи, які ним безпосередньо займаються. Органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння нормалізації соціально-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності в управлінні. Фактично всі організаційні структури суспільства в широкому розумінні займаються проблемами соціальної роботи. Однак у більш вузькому — вона здійснюється спеціалізованими органами, закладами, відомствами, які безпосередньо причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров'я, безпеки і т. ін.

Організаційну структуру інститутів соціального захисту населення можна охарактеризувати як усталений, впорядкований зв'язок і взаємодію органів соціальної роботи та його суб'єктів, що забезпечують загальні умови нормального здійснення і раціональної організації системи допомоги та підтримки групі осіб, які опинилися в стані соціального ризику відповідно до їх інтересів, потреб, можливостей. Об'єктивною необхідністю створення цієї структури є те, що вона випливає із самої потенції соціальної дії індивідів і виступає способом розв'язання соціальних суперечностей у суспільних відносинах. Спонтанність у цьому плані здатна спричинити хаос, соціально-політичну нестабільність. Тому головним призначенням структурних органів соціального захисту як по вертикалі, так і по горизонталі є підтримка повноцінного існування індивіда через систему функціонування органів управління, яка передбачає професійну компетентність її працівників. Ця система має бути ефективною, динамічною, гнучкою, тобто оперативно перебудувати свої структурні підрозділи для найкращого забезпечення населення, звичайно, в контексті економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства.

До 1 січня 1991 р. провідною ланкою в цій системі було Міністерство соціального забезпечення. Основні його функції полягали в нарахуванні й підготовці документів на виплату пенсій, частковому вирішенні проблем інвалідів та деяких інших питань. Протягом 1989-1990 pp. для матеріального забезпечення виплати пенсій було створено Пенсійний фонд України. З метою кращого соціального забезпечення інвалідів створено спеціальну структуру — Фонд соціального захисту інвалідів. Для міністерства головним завданням стала розробка соціальної політики щодо найбільш незахищених верств населення. Це відбито і в новій його назві — Міністерство праці і соціального захисту.

Перейменування органів соціального забезпечення з наголосом на соціальному захисті — не формальна справа. Цим підкреслюється переорієнтація в діяльності цих органів на підтримку тих, хто цього потребує (слабких, немічних). Всі інші повинні самі дбати про себе. Нині Міністерство праці і соціального захисту обслуговує близько 80 % населення України.

В апараті управління міністерства визначені важливі функціональні обов'язки органів соціальної роботи:

- пенсійне обслуговування і забезпечення субсидіями; соціальне обслуговування; медико-соціальна експертиза, реабілітація інвалідів і надання протезно-ортопедичної допомоги;

- підготовка законодавчих проектів з соціального захисту населення;

- соціальна допомога сім'ї і дітям; зовнішньоекономічне і міжнародне співробітництво; підготовка і перепідготовка кадрів.

Ряд функцій соціального захисту виконує це міністерство через свою Державну службу зайнятості населення, а також Державний Комітет молоді і сімейної політики, Міністерство освіти і науки, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров'я та інші центральні органи управління.