Зазначимо, що порівняльно-правовий аналіз конституцій та іншого законодавства багатьох держав світу свідчить про те, що парламенти володіють арсеналом юридичних засобів для здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Ступінь їхнього використання пов’язана з формою правління.
Виділяють наступні моделі реалізації контрольної функції парламентів.
Перша модель, яка діє в парламентарних країнах, характеризується наявністю інституту політичної відповідальності уряду. Вотум недовіри в парламенті, як правило, тягне за собою колективну (солідарну) відставку уряду. Однак широкі контрольні повноваження парламенту в значній мірі нейтралізуються правом розпуску вищого представницького органу, яке належить виконавчій владі.
Друга модель властива країнам із президентською формою правління і характеризується менш різноманітними засобами контролю. Найбільшого значення в цій моделі набуває такий засіб контролю, як діяльність комітетів (комісій) парламенту. Ефективність контрольної діяльності підвищуються в зв’язку з відсутністю у виконавчої влади повноважень щодо розпуску парламенту.
|
|
Третя модель застосовується в країнах із змішаною формою правління. Вона нібито комбінує форми контролю, властиві першій і другій моделі, хоча має ряд особливостей.
Наведені зразки є тільки схемою, яку використовують розробники при підготовці конституційних реформ, а також дослідники з метою виявлення певних закономірностей та особливостей у ході аналізу механізму державного владування, а також вироблення рекомендацій практичного плану. Фактична ж участь парламентів у здійсненні контрольної функції залежить в основному від політичного режиму, який панує в тій чи іншій країні.