Формування вищого законодавчого органу України має унікальну історію, яка бере свій початок ще з часів Київської Русі і проходить чотири етапи

Перший етап починається у середині XI століття у Київській Русі, де існували збори громадян (віче), які скликалися князем у випадках, коли треба було порадитися з народом. Серед питань, які виносилися на віче, було обговорення питань про початок військових походів, укладання угод з іншими країнами, розподіл посад у державі га інші. Віче мало право критикувати або схвалювати політику діяльності князя, але не мало права визначати свою власну політику. Віче, у свою чергу, визнавало над собою владу князя і було дорадчим органом. Так, вперше в Україні був заснований початковий механізм розподілу влади.

Другий етап становлення парламентаризму в Україні приходиться на XVI століття. У той час канівський староста Вишневецький заснував Запорізьку Січ, що складалася з козаків, які обирали гетьмана, осавулів, суддю та писарів. Історія України свідчить про те, що Богдан Хмельницький був видатним гетьманом, який очолив козаків у боротьбі із шляхетською Польщею. В 1654 році він уклав угоду з Росією, щоб уникнути польського поневолення, після якої козаки встановили нову форму правління, поділивши підпорядковану їм територію на 16 військових округів. Гетьман керував цією військово-адміністративною системою, але підпорядковувався козацькій Генеральній Раді. В кінці XVI століття Україна була поділена між Росією і Польщею і до 1917 року була підпорядкована Російській державі, але козацька демократична республіка залишила в історії України свою парламентську сторінку.

Третій етап бере свій початок після падіння царського режиму в Росії. Ліберали з Товариства українських поступовців разом із соціал-демократами, на чолі з С.Петлюрою заснували в Україні Центральну Раду. Перший Український Національний конгрес відкрився в Києві 19 квітня 1917 року. У ньому взяли участь 900 делегатів з усієї України. Конгрес обрав 150 представників до Центральної Ради та затвердив М.Грушевського на посаді Президента України. Так був утворений перший представницький орган в Україні, який 28 червня видав Перший Універсал. У ньому проголошувалося: "Хай Україна буде вільною. Не відокремлюючись від Росії й не розриваючи зв'язків із Російською державою, хай український народ отримає право самому розпоряджатися своїм життям у своєму краї.

Центральна Рада утвердила Генеральний Секретаріат і виконавчий орган державної влади, в структуру якого входило вісім міністерств. Але з ряду об'єктивних причин Центральна Рада не змогла ні закріпити, ні відстояти свої позиції. Після підписання Брест-Литовської Угоди 9 лютого 1918 року Центральна Рада з допомогою німецьких військ примусила тікати більшовиків з України, але німці не були задоволені її діяльністю і 28 квітня вона припинила своє існування.

Четвертий етап почався 29 квітня 1918 року, коли на з'їзді Ліги землевласників (6500 делегатів) було проголошено гетьманство на чолі з гетьманом П.Скоропадським. Назва "Українська Народна Республіка" одразу була змінена на "Українську державу". Гетьман мав право видавати закони, призначати кабінет, управляти зовнішньоекономічною політикою та військовими справами й бути верховним суддею в Україні, але реальна влада була в руках у німців. Після проголошення гетьманом Скоропадським 14 листопада 1918 року Акту федерації про об'єднання з майбутньою небільшовицькою російською державою Директорія на чолі з Винниченком і Петлюрою підняла повстання і відновила Українську Народну Республіку. Але УНР проіснувала недовго і вході розвитку громадянської війни і анархії знову була підпорядкована Росії. Представники парламентаризму були дезорієнтовані.

Аналіз історичних подій розвитку парламентаризму звертає увагу на деякі аспекти конституційного розвитку в українській державі. Історія України знала п'ять конституцій, чотири з яких були засновані на марксистсько-ленінському вченні. За Конституцією УРСР законодавча влада у державі належала Верховній Раді УРСР. Реально Верховна Рада не мала законодавчої ініціативи, а лише дублювала закони СРСР, які в обов'язковому порядку узгоджувалися в ЦК КПРС. Реальна законодавча діяльність Верховної Ради почалася 16 липня 1990 року з прийняття Декларації про державний суверенітет України, в якій були закладені основи української державності, Парламент України 13-го скликання став відомий всьому світові після прийняття першої демократичної Конституції України 28 червня 1996 року.

Для досягнення демократичними країнами загального успіху парламенти мають дуже важливе значення. Такі політичні організації, як парламенти, проходять процес становлення протягом багатьох років, оскільки запровадження структур, норм, процедур вимагає дуже багато часу. Так, процес становлення Конгресу США тривав понад 200 років, нові демократичні парламенти країн Східної та Центральної Європи в перші роки свого існування зазнали важких випробувань, але набагато більше випробувань у них ще попереду.

В демократичних країнах теоретично законодавчі органи повинні виконувати чотири головні функції: послаблювати конфлікти між гілками влади та органами держави; представляти інтереси громадян і суспільства; створювати закони та контролювати виконання повноважень іншими гілками влади.

В Україні, новий законодавчий орган був і залишається конструктивною силою. Запровадження демократичних принципів парламентаризму є складним процесом для людей, які намагаються виконувати роботу в представницькому органі, там, де його ніколи не існувало. Український народ має виявити достатньо терпіння та довіри, щоб дати своїм представникам можливість висловлювати свої сподівання в парламентських дебатах. Водночас обрані представники повинні розсудливо сприяти становленню дієвого парламенту.'

Ось чому представницька влада є визначальною для існування і здійснення реальної влади народу. Неспроможність ефективно захищати парламентаризм і забезпечити його головне положення може призвести до повернення авторитаризму й узурпації влади, що матиме тяжкі наслідки для народу.