III етап – центральна Рада

Після падіння царського режиму в Росії ліберали з Товариства українських поступовців разом із соціал-демократами на чолі з Симоном Петлюрою заснували нову Центральну Раду в Україні. 19 квітня 1917 р. в Києві відкрився Український Національний Конгрес. На нього зібралося 900 делегатів з усієї України. Конгрес обрав 150 представників до Центральної Ради та затвердив М. Грушевського на посаді Президента. Таким чином був утворений перший представницький орган в Україні, який 23 червня видав Перший універсал. У ньому проголошувалося: ”Хай Україна буде вільною. Не відокремлюючись від Росії й не розриваючи зв’язків із Російською державою, хай український народ отримає право самому розпоряджатися своїм життям у своєму краї”2. Незабаром Центральна Рада утворила Генеральний Секретаріат і виконавчий орган, який складався з восьми міністерств. Але Центральна Рада, до складу якої входило

822 делегати, почала втрачати зв’язок із масами, сперечатися щодо меж своїх повноважень, нехтуючи такими нагальними проблемами, як збереження правопорядку, забезпечення міст продуктами. Саме в цей час відбувся більшовицький переворот: більшовицька фракція покинула Всеукраїнський з’їзд рад 17 грудня і переїхала до Харкова, де проголосили Радянську Українську Республіку. Одночасно почалася інтервенція російських більшовиків на Україну. Тим часом Центральна Рада видала Четвертий (останній) універсал, який був складений в ніч з 24 на 25 січня 1918 року. В ньому проголошувалося, що Українська Народна Республіка розриває зв’язки з більшовицькою Росією й відтак стає

вільною і самостійною державою. Підписавши Брест-Литовську угоду 9 лютого 1918 року, Центральна Рада повернулася в Україну з німецькими військами, і більшовики були змушені тікати. Але німці не були задоволені діяльністю Центральної Ради, і 28 квітня (саме коли вона складала конституцію держави) німецький загін увійшов до зали і розпустив збори. Наступного дня Центральна Рада припинила свою діяльність без усякої спроби захищатися