Моделювання спілкування

Well said - well done.

(Proveb)

Теми для обговорення:

1.Суть спілкування.

2.Моделі спілкування.

Ключові слова: організація спілкування, мовна організація, ситуація спілкування, організація національно-культурно-мовного середовища спілкування, лінійна, інтерактивна комунікація.

Ідеальним спілкуванням людини з машиною є спілкування на природній мові у режимі природного успішного спілкування, коли обидва комуніканта (людина та машина) взаємодіють для досягнення своєї мети, а коли виникають проблеми у спілкуванні, вони знають, які стратегії спілкування використати для досягнення своїх комунікативних задач.

Спілкування людей за допомогою природної мови - це діяльність соціальної свідомої мовленнєвої взаємодії, яка побудована на законах комунікативної взаємодії особистостей і на яку впливають психічні, когнітивні, національно-культурні, соціальні, ситуативні чинники.

Аналіз спілкування пов'язаний з такими чинниками:

організацією спілкування (види: інтраособистісне, інтерособистісне, групове, або масове; компоненти: комуніканти, взаємовідносини між ними, цілі, канали комунікації, повідомлення, результати спілкування; моделі комунікації);

мовною організацією (мовленнєвий акт: локутивність, іллокутивність, перл оку тивність; текст і дискурс; пресупозиція, імплікативність; засоби зв'язку);

організацією ситуації спілкування (функціональні стилі; риторика; мовна особистість);

організацією національно-культурно-мовного середовища спіл­кування (стереотипи ситуацій; етикет мовлення; специфічні характеристики невербальних засобів спілкування; специфіка конкретної мови).

Якщо ми виділимо тільки одне поняття "модель комунікації", ми повинні будемо визнати, що існує багато різних моделей комунікації, в кожній з яких домінує одна сторона комунікативної діяльності, наприклад: комунікація як інформаційний процес або як соціальний процес, як інтенціональний (цілеспрямований) процес учасника комунікації або випадковий процес, коли мовець не має чітко поставленої мети спілкування.

Завдання 1. Поясніть, які когнітивні основи системної організації мовлення виділяє О.В. Тарасова [3].

"Считается доказанным, что речь - это не просто использование... звуковых, морфолого-синтаксических и лексических средств... для выражения намерений, мыслей и эмоций, а особый вид социального взаимодействия - деятельность, регулируемая определенными принци­пами и требующая от своих участников огромного количества разно­образных знаний. Это и знание значений слов и грамматических правил, которым их можно объединить в осмысленные высказывания, знание законов мироздания - так называемые "декларативные знания" (declarative knowledge), это также знание социальных норм и отношений, господствующих в данном речевом коллективе, правил этикета и хорошего тона - того что, когда и кому можно, а чего нельзя сказать в той или иной ситуации - так называемые "процедурные знания" (procedural knowledge) и т. п. И именно потому, что речь осуществляется не в вакууме, а "в контексте мысли и знания" (Kellerman 1989), речь каждого конкретного индивида ярко характеризует его общественное сознание и ту концептуальную систему, в рамках которой он мыслит.

Коммуникация основывается на той же самой концептуальной системе, которой мы пользуемся в своем мышлении и деятельности", утверждает Лакофф (1993). За каждым значением и употреблением языкового знака (морфемы, слова, высказывания, текста) скрывается внеязыковая действительность, и нормальная (т. е. осмысленная, целенаправленная) речевая деятельность не может не иметь когнитивной инфраструктуры.

Чрезвычайно сложной концептуальной структурой обладают, как выясняется, даже самые, казалось бы, субъективные и индивидуальные чувства и эмоции, проявляемые в речи, которые при более пристальном рассмотрении оказываются системно организованными в виде когнитивных моделей.

В речи проявляются не только наши мысли, желания, представления, отношения и эмоции, но и то, как все это организовано у нас "в головах", те принципы, по которым "устроено" наше коллективное видение мира, то, как мы его кодируем, как "складируем" в памяти информацию, отделяем главное от второстепенного и т. д. Все это уводит нас в область когнитивных процессов - сферу хранения и передачи коллективного опыта.

Человеческая речь представляет собой, наверное, наиболее сложноорганизованный и структурированный вид жизнедеятельности, существующий в мире. Изучение принципов, по которым "работает" эта удивительная функционально-адаптивная система, считается основной задачей когитологии - науки о человеческом интеллекте во всех формах его проявления: восприятии, познании, мотивации предпринимаемых действий...".

Завдання 2. Порівняйте три моделі комунікації К.-Е. Шеннона, Р. Якобсона, Ю. Лотмана і поясніть: що їх об'єднує;

чому їх об'єднують у групу лінійних моделей;

які етапи комунікативного процесу вони виділяють;

що таке комунікативний процес.

"В історії розвитку різних наук, а згодом і теорії комунікації було створено значну кількість моделей комунікації (а також міжособи-стісного спілкування). Одночасно їх можна назвати моделями кому нікативного акту, оскільки він охоплює всі складові комунікації. Ці моделі з урахуванням різних складових комунікативного акту, типів зв'язків між учасниками і плину спілкування класифікують на три групи: лінійні, інтерактивні, трансакційні.

Лінійні моделі. Свої варіанти цих моделей запропонували амери­канський вчений Г. Лассвелл, американський дослідник з проблем комунікації та штучного інтелекту К.-Е. Шеннон, американський мовознавець російського походження Р. Якобсон, радянський філолог, культуролог Ю. Лотман. У їх межах комунікація розглядається як лінійний, односкерований процес - від відправника (адресанта) до утримувача (адресата).

Модель Г. Лассвелла. Це модель лінійного розгортання мовлення від мотиву, який спонукає адресанта розпочати спілкування, до ефекту, отриманого адресантом у спілкуванні з адресатом (аудиторією); запропонована ще в 1948 р. Етапи процесу: Хто говорить? Що говорить? За допомогою якого каналу? До кого говорить? З яким результатом говорить?

У цій моделі не враховано інтерактивності учасників комунікації, того, що кожен з них у процесі комунікативного акту міняється місцями, тобто адресат стає адресантом, і навпаки.

Модель К.-Е. Шеннона (рис. 3). Зорієнтована на телефонічну кому­нікацію, тобто враховує передусім технічний бік проблеми.

У цій моделі вже взято до уваги наявність комунікативного шуму, спричиненого зовнішніми чинниками, зокрема каналом комунікації. Однак комунікативний шум може бути зумовленим і значною кількістю внутрішніх чинників (психологічних, семантичних тощо). Як і в моделі Лассвелла, процес комунікації подано як однобічно скерований - від джерела інформації до її адресата.

Модель Р. Якобсона (рис. 4). Розглядаючи процеси комунікації, вчений орієнтувався насамперед на особи учасників спілкування і засоби мови, які використовуються ними в інтеракції. Однак процес спілкування теж односкерований.

Подана модель інтерпретується так: адресант, використовуючи засо­би мовного коду, формує повідомлення, за допомогою якого у межах конкретного контексту встановлює контакт з адресатом.

В ідеальній ситуації спрацьовують усі чинники цієї моделі. Однак на практиці на чільне місце спілкування може виходити один зі складників комунікації. З огляду на це вчений створив одну з найповніших класифікацій (типологій) функцій міжособистісного спілкування.

Емотивна функція. Полягає в опорі на адресанта. Особистість мовця, його внутрішній світ виявляється найповніше.

Референтна (позначувальна) функція. На передньому плані -об'єкт мовлення. Це скерованість мовлення в реальний (або мислимий ж реальний) світ. Учасники спілкування "прив'язують" свої повідомлення до об'єктів дійсності.

Конотативна (впливова) функція. Передбачає опору на адресата. Допомагає адресанту впливати на ментальну та емоційну сферу адресата, використовуючи наказ, кличну форму засобів мовного коду, варіюючи ефективність свого повідомлення тощо.

Поетична функція. На чільному місці в комунікації - форма повідомлення. Найповніше ця функція виявляється в художньо-белетристичному стилі мовлення, тобто художньому спілкуванні.

Металінгвістична функція. Полягає в опорі на код. Розкриває значення слів, речень тощо; це відповіді на запитання: "Що означає це слово? Що ви хотіли сказати, вживаючи цей вислів?" тощо. На цю функцію спирається науковий аналіз мови.

Фатична (контактовстановлювачьна) функція. Передбачає опо­ру на контекст. Це функція підтримання контакту між співбесідниками: розмови про погоду, за святковим столом, "світські бесіди" тощо.

Модель Ю. Лотмана (рис. 5). Ця модель є видозміною моделі Р. Якобсона. Лотман не погоджувався з трактуванням Якобсоном поняття "код". Код не має історії, він не заглиблений у культуру, в пам'ять поколінь. Конкретна ж ідіоетнічна (неповторно-національна) та індивідуальна мова -це "код плюс неповторна історія елементів цього коду". Адресант і адресат мають свої "мови", ідіостилі; оперують неповторними смислами.

Комунікація у цій моделі постає як переклад з "мови" на "мову" в діалозі особистостей.

Однак розглянуті лінійні моделі комунікації представляють спілкуван­ня як односпрямований процес - від відправника до одержувача. Вони лише частково охоплюють особливості процесу міжособистісного спілку­вання, оскільки в них представлені не всі важливі для реальної комунікації чинники" [1].

Завдання З. Поясніть:суть узагальненої інтерактивної моделі комунікації (М. Бахтін, Р. Варт, Г. Шпет);