Валютне право як інститут фінансового права: поняття, особливості

Історично валютне право не виділялося як самостійна галузь права, оскільки вважалося, що валютні правовідносини входили в предмет правового регулювання фінансового права. З розвит­ком економічних відносин, правової науки регулювання валют­них відносин почало виокремлюватись, з'явилась досить велика кількість нормативно-правових актів, що регулюють правовід­носини з особливим об'єктом - валютою та валютними ціннос­тями. Саме це обумовило необхідність розглянути сутність ва­лютних відносин, які склалися на даному етапі економічного та історичного розвитку. Конкретизація сутності валютного права потребує здійснення аналізу предмета і методу валютного права, виділення особливостей як самих правовідносин, так і їх право­вого регулювання, а також підстав їх виникнення. Слід зазна­чити, що на формування валютного права та валютних відносин, на їх правове регулювання впливає ціла низка факторів - еконо­мічних, політичних, соціальних.

Активізація процесів розвитку валютного законодавства та відносин, що ним регулюються, необхідність удосконалення пра­вового регулювання зазначених відносин з метою підвищення ефективності такого регулювання обумовили виділення окремими науковцями валют­ного права як самостійної предметної галузі. Проте дану позицію ми не підтримуємо і вважаємо його інститутом особливої частини фінансового права. Підставами для даного висновку - виділення валютного права права як інститута фінансового права, є такі чинники:

1. Наявність самостійного об’єкта правового регулюван­ня, тобто валютних відносин, що характеризуються специфічни­ми рисами, серед яких необхідно назвати такі:

· безпосереднім об’єктом є завжди валюта та/або валютні цінності;

· особливість правового регулювання - відносини регулюють­ся системою різних за своєю природою, але взаємодіючих пра­вових норм, причому взаємодія опосередковується через ука­заний об'єкт цих відносин - валюту;

· сфера виникнення та існування валютних відносин - відноси­ни, які виникають в економічній сфері, пов'язані з мобілізаці­єю та використанням валюти і валютних цінностей з метою вирішення економічних завдань господарського обігу;

· неоднорідність валютних відноси, які складають предмет ва­лютного права - до складу валютних правовідносин нале­жать відносини, які виникають із приводу здійснення валю­тних операцій банківськими установами та НБУ, а також пра­вовідносини, які виникають у процесі регулювання та контро­лю сфери обігу валюти і валютних цінностей Національним банком України та іншими уповноваженими державою ор­ганами з метою забезпечення інтересів фізичних і юридич­них осіб та держави.

2. Наявність суспільної потреби і державної зацікавленості в самостійному правовому регулюванні валютної сфери, обумовле­ному особливим значенням обігу валюти та валютних цінностей для нормального функціонування ринкової економіки (економіки країни). Політична зацікавленість держави в самостійному регу­люванні комплексу суспільних відносин як підстава для виділен­ня галузі права обстоювалася радянськими' вченими з початку 60- х років минулого сторіччя. Особливе значення обігу валюти і ва­лютних цінностей, наявність суспільної потреби і державного інте­ресу (зацікавленості) в самостійному правовому регулюванні сфе­ри валютних відносин обумовлені тим, що діяльність комерційних банків, Національного банку України та інших уповноважених державою органів безпосередньо впливає на реалізацію державної економічної політики і гарантування економічної безпеки країни. Тісний взаємозв'язок з поточними економічними тенденціями і показниками фінансово-економічного розвитку країни, її платіж­ним балансом є чинником, який обумовлює нестабільність і безси­стемність законодавчої бази, це в кінцевому рахунку спричиняє труднощі при и вивченні, систематизації і вдосконаленні.

3. Наявність особливих джерел права. Основним джерелом валютного права сьогодні є Декрет КМУ «Про систему валютно­го регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. У цьому нормативно-правовому акті закріплені основні поло­ження стосовно правового регулювання валютних відносин, а також наведені основні визначення термінів, які використову­ються в інших нормативних актах інших галузей права. При цьому даний нормативний акт має силу закону. Відповідно до чинного законодавства України Кабінету Міністрів України на перехідний період було надане повноваження видавати норма­тивні акти у вигляді Декретів з економічних питань, які мати­муть силу закону. Саме в цей період і був прийнятий даний Декрет, що зумовило його особливість.

4. Спосіб закріплення валютних норм у нормативно-правових актах. Аналіз валютного законодавства України показує, що це переважно бланкетний (відсилочний) спосіб. Прикладом може бути ч. 2 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», у якій зазначається: «Резиденти і нерезиденти мають право здійснюва­ти валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України».

5. Наявність специфічної (характерної тільки для даної га­лузі права) системи понять і категорій. Прикладом таких по­нять і категорій може бути: «валютна операція», «валютна вируч­ка», «валютний курс», «крос-курс», «конверсія», «валютний депо­нент» та інші. Але при цьому слід зазначити, що валютне право значною мірою використовує поняття та категорії різних галузей права, наприклад, цивільного - «договір», «контрагенти», «купівля - продаж», «робота», «послуга», а також містить норми, які безпосе­редньо пов'язані з інститутами цивільного права («недійсність уго­ди», «виконання зобов'язання»). Не менший зв'язок понятійного апарату валютного права також з економічними та фінансовими поняттями: «баланс», «депонент», «списання», «зарахування» тощо.

6. Специфічна сфера виникнення, зміни та припинення ва­лютних відносин. Валютні відносини виникають тільки в ме­жах валютної системи держави.

7. Специфічні підстави виникнення валютних відносин. Юридичні факти, які зумовлюють зміну валютних правовідно­син, дуже часто мають характер подій, тобто юридичних фактів, які не залежать від волі окремих суб'єктів валютного права. Причому ці події мають економічний характер і можуть перехо­дити в стан. Наприклад, котирування валют відбувається за по­казниками провідних світових бірж. Перепад ціни валюти є еко­номічною подією з об'єктивним характером, але констатується і закріплюється НБУ в Україні і перетворюється на стан, який впливає на становище економіки всередині країни.

Валютне право - це сукупність правових норм, що регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відносинах з іншими державами, порядок ввезення, вивезення, переказування та пересилання з-за кордону і за кордон валютних цінностей, а також права й обов'язки суб'єктів валютних правовідносин (державних органів, банків, фінансових установ, фізичних і юридичних осіб (резидентів і нерезидентів)).

Отже, підсумовуючи викладене, можна запропонувати таке визначення: валютне право - це інститут особливої частини фінансового права, що складається з правових норм, які регулюють відноси­ни, що виникають і відбуваються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП та НД з приводу валюти і/або валют­них цінностей, та процесу функціонування уповноважених дер­жавою органів з приводу валютного регулювання і валютного контролю з метою забезпечення, охорони і захисту прав та інте­ресів фізичних і юридичних осіб і/або держави.