Поняття та особливості валютного регулювання. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення ва­лютного контролю, відповідальність за порушення валютного за­конодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; від 19 лютого 1993 р. № 15-93 (далі — Декрет).

Слід зазначити, що чинним законодавством України не даєть­ся визначення понять «валютне регулювання» та «валютний контроль». Проте у Декреті визначені органи, уповноважені здійснювати валютне регулювання, та їхні повноваження. Згідно з і нормами Декрету органи, які здійснюють валютне регулювання:

- Кабінет Міністрів України; - Національний банк України. Повноваження зазначених органів закріплені у статті 11 Декрету.

■ Відповідно до цієї статті Кабінет Міністрів України має такі повноваження у сфері валютного регулювання: - визначає і подає на затвердження до Верховної Ради Украї­ни ліміт зовнішнього державного боргу України; - бере участь у складанні платіжного балансу України; - забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; - забезпечує формування і виступає розпорядником Держав­ного валютного фонду України згідно із статтею 14 Декрету; - визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у нетор­говельному обороті з іноземними державами на підставі поло­жень міжнародних договорів України.

Національний банк України у сфері валютного регулювання: - здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний ба­ланс України;- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в інозем­ній валюті уповноважених банків нерезидентам;- видає у межах, передбачених Декретом, обов'язкові для ви­конання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; - нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;- установлює способи визначення і використання валютних (об­мінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, кур­сів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розраху­нкових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 Декрету;- установлює за погодженням з Міністерством статистики Украї­ни єдині форми обліку, звітності та документації про валютні опера­ції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Повноваження Національного банку України в сфері валютно­го регулювання, безумовно, закріплені також у Законі України «Про Національний банк України». Так, відповідно до пункту 14 частини 1 статті 7 Закону Національний банк здійснює відповід­но до визначених спеціальним законом повноважень валютне ре­гулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті; організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Націо­нального банку на здійснення валютних операцій.

Повноваження Національного банку України у зазначеній сфері закріплені у статті 44 Закону України «Про Національний банк України». Згідно з цією статтею Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

До компетенції Національного банку у сфері валютного регу­лювання та контролю належать:

1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валют­них операцій;

2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у то­му числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валю­тного законодавства;

3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;

4) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання й валютного контролю.

Відповідно до статті 45 цього Закону Національний банк ви­значає структуру валютного ринку України та організовує торгі­влю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавст­ва України про валютне регулювання.

Згідно із статтею 46 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк проводить дисконтну та девізну ва­лютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні об­меження. Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зо­бов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансо­вих ринках.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про Національний банк України» для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золо­товалютний резерв, що складається з таких активів: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній ва­люті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

Згідно зі статтею 48 вказаного Закону поповнення золотова­лютних резервів проводиться Національним банком шляхом: купівлі монетарного золота та іноземної валюти; отримання доходів від операцій з іноземною валютою, бан­ківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервни­ми активами; залучення Національним банком валютних коштів від між­народних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.

Використання золотовалютного резерву здійснюється Націо­нальним банком на такі цілі: 1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення гро­шово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу; 2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами.

Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.

Відповідно до статті 49 зазначеного Закону Національний банк є зберігачем державного золотого запасу, а також дорого­цінних металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей.

Сфера валютного контролю визначена у статті 12 Декрету. Відповідно до цієї статті валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному конт­ролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валют­них цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 Декрету. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан бан­ківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, ви­значених статтею 13 Декрету, а також про майно, що підлягає де­кларуванню згідно з пунктом 1 статті 9 Декрету.

У законодавстві України не існує визначення поняття валютного регулювання. Тому використовуються наукові розробки щодо його розуміння.

Л.К. Воронова вказує, що під валютним регулюванням розуміють діяльність уповноважених державою органів по регламентації порядку обігу валютних цінностей та здійснення валютних операцій.

На думку В.Т. Кова­льова, валютне регулювання - це законодавча форма здійснення валютної політики держави. Схожу позицію займає і М.В. Сапожников, який вважає, що валютне регулювання - це сукупність засобів (економічних та адміністративних), спрямо­ваних на досягнення цілей державної валютної політики.

На думку ж М.П. Кучерявенка, валютне регулювання становить собою діяльність держави і уповноважених нею органів щодо організації та здійснення валютних операцій, встановлення ха­рактеру відносин між державою і суб'єктами, на яких поширю­ється валютне регулювання, правових форм їх здійснення, за­кріплення основ правового статусу суб'єктів валютного регулю­вання, характеру відносин між державою і резидентами та нере­зидентами.

О.А. Костюченко вважає, що валютне регулювання - це діяльність держави, спрямована лише на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютними цінностями.

З вищенаведених трактувань можна приєднатись до визначення О.П. Орлюк, яка зазначає, що валютне регулювання — це врегульована законодавст­вом діяльність уповноважених органів держави, спрямова­на на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а та­кож резидентами України за кордоном. Ми вважаємо, що саме це визначення є найбільш точним та повним і відображає його природу.

Таким чином, валютне регулювання можна визначити, як уре­гульовану нормами законодавства діяльність уповноважених органів держави, спрямовану на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном.

Розрізняють два рівні валютного регулювання: нормативний та індивідуальний. Нормативний рівень передбачає прийняття правових норм, об'єктом яких є валютні відносини, а індивідуально-правовий - застосування зазначених правових норм до конкретних життєвих обставин, тобто виникнення, зміну та припинення конкретних валютних правовідносин. За допомогою валютного регулювання держава контролює здійснення валютних операцій та встановлює порядок ввезення;, вивезення і переказування національної валюти за кордон.

Залежно від сфери здійснення слід розрізняти:

- міжнародне валютне регулювання - здійснюють міжнародні фінансово-кредитні організації (здебільшого МВФ) з метою стимулювання валютної стабільності, запобігання конкуруючого знецінення валют, скасування валютних обмежень, функціонування зовнішнього валютного ринку;

- внутрішньодержавне валютне регулювання здійснюють уповноважені державні органи, насамперед НБУ, з метою забезпечення стабільності національної одиниці, запобігання її знеціненню, функціонування внутрішнього валютного ринку в державі та визначення порядку проведення валютних операцій.

Система валютного регулювання в Україні передбачає:

- наявність нормативно визначеної системи валютних операцій та їх ліцензування;

- регулювання валютного (обмінного) курсу валюти України; - визначення порядку ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України; - визначення порядку організації торгівлі іноземною валютою та розрахунків у іноземній валюті;

- існування системи суб'єктів з визначеними повноваженнями у сфері валютного регулювання. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень,встановлених в адміністративному та законодавчому порядку, щодо ліцензуванням валютних операцій, порядку купівлі (продажу) іноземної валюти і її використання як засобу платежу на території України, здійснення розрахунків у іноземній валюті, переміщенням готівкової національної та іноземної валюти фізичними й юридичними особами через митний кордон України тощо. Метою політики валютних обмежень є вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу, концентрація валютних ресурсів у руках держави. При впровадженні валютних обмежень валютні операції зосереджуються у центральних або спеціально уповноважених банках.

Елементом валютного регулювання є встановлення порядку здійснення валютних операцій - врегульованих національним законодавством чи міжнародними договорами, предметом яких є валютні цінності. Система валютних операцій визначена Декретом КМУ № 15-93. Вона охоплює:

- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

- операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Нормативними актами НБУ подається деталізований їх перелік та об'єднання у певні групи, а саме:

1) поточні торговельні операції в іноземній валюті: розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків; розрахунки на території України між резидентами - суб'єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії НБУ;

2) поточні неторговельні операції в іноземній валюті: перекази заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної допомоги, виплат і компенсацій, відшкодувань за страховими випадками, премій, призів, спадкових коштів, коштів, заощаджених на рахунках, і прибутків за ними; виплати готівкової іноземної валюти за платіжними картками; купівля за рахунок коштів, розміщених на поточному рахунку, чеків, що виражені в іноземній валюті; виплати на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів; платежі, що пов'язані зі смертю громадян; платежі, пов'язані із судовими витратами, із слідчими та нотаріальними діями, платежі з відшкодування витрат судовим, нотаріальним, слідчим та іншим правоохоронним органам, а також сплата державного мита, податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з виконанням зазначених дій і розглядом судових справ; оплата зборів, мита та дій, пов'язаних з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності; оплата за рахунок коштів фізичних осіб витрат на лікування громадян у медично-профілактичних закладах іншої держави; оплата за рахунок коштів фізичних осіб навчання у навчальних закладах, стажування в закладах іншої держави тощо;

3) валютні операції, пов'язані з рухом капіталу: надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик; операції, пов'язані з виконанням зобов'язань за гарантіями, поруками та заставою, виконанням зобов'язань за лізингом, факторингом; здійснення прямих інвестицій в Україну, за межі України; здійснення портфельних інвестицій в Україну, за межі України; виплата прибутків, доходів та інших коштів, отриманих іноземними інвесторами від прямих інвестицій та розміщених серед нерезидентів цінних паперів українських емітентів; операції з цінними паперами; розміщення коштів на вкладних (депозитних) рахунках; операції, пов'язані з експортом та імпортом продукції, робіт, послуг, розрахунки за якими відповідно до договору передбачають відстрочення платежу на строк, який перевищує встановлений законодавством України (комерційний кредит); міжнародні перекази за угодами, пов'язаними з накопиченням пенсійних активів; інші валютні операції, які не є поточними;

4) валютно-обмінні операції з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками (валютно-обмінні операції): купівля у фізичних осіб резидентів і нерезидентів – готівкової іноземної валюти за готівкові гривні; продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні; зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту; купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні; конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави; прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Учасниками валютних операцій (агентами валютного ринку) є НБУ, валютні біржі, банківські установи, підприємства та фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції, підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів, фізичні особи, валютні брокерські фірми.

Обсяг прав та обов'язків учасників валютних право­відносин залежить від того, є вони резидентами, чи нерезидента­ми за валютним законодавством України.

Визначення понять «резиденти» та «нерезиденти» містяться у пункті 5 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про сис­тему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно з Декретом резидентами є:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, осо­би без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

♦ дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дип­ломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

В свою чергу, до нерезидентів відносяться:

♦ фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, осо­би без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

♦юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької дія­льності України;

♦розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжна­родні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Необхідно зазначити, що на практиці тривалий час існувала проблема при тлумаченні зазначеного положення в частині ви­значення резидентності представництв іноземних юридичних осіб в Україні. Серед спеціалістів існувала точка зору, що у ва­лютному законодавстві України (на відміну від податкового за­конодавства) взагалі не міститься поняття «представництво нере­зидентів», і якщо його розглядати окремо, то взагалі виклю­чається можливість застосування валютного законодавства до представництв нерезидентів як у негативному, так і в позитив­ному плані. Проте, безумовно, з такою позицією не можна по­годитися. Відповідно до законодавства України (зокрема, стаття 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», стаття 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність») в Україні можуть створюватися такі види представництв суб'єктів підприємницької діяльності:

• постійні представництва, через які не здійснюється підпри­ємницька діяльність на підставі законів України;

• постійні представництва, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність на підставі законів України

Проаналізувавши пункти 5, 6 статті 1 Декрету Кабінету Мініс­трів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», можна зробити висновок, що класифікація юридич­них осіб та їх представництв на резидентів та нерезидентів відпо­відно до законодавства України здійснюється на підставі двох критеріїв:

♦ місцезнаходження (на території України чи за її межами);

♦ здійснення підприємницької діяльності на підставі Законів України (здійснюється чи ні);

Це означає, що якщо представництво нерезидента розташова­не на території України, то визначення його резидентності зале­жатиме від того, чи здійснюється через нього повністю або част­ково підприємницька діяльність на підставі законів України. Якщо через нього повністю або частково здійснюється підприєм­ницька діяльність на підставі законів України, то це представни­цтво, відноситься до категорії «резидент», якщо ні, то, відповід­но, — до категорії «нерезидент».

Якщо представництва нерезидентів розташовані за межами України і діють відповідно до законодавства іноземних держав, то вони відносяться до категорії «нерезиденти».