Анотація. У сучасної людини не склалися відносини із суспільним часом – часом, що відрізняється від минаючого за законами обертання планет часу фізичного

У сучасної людини не склалися відносини із суспільним часом – часом, що відрізняється від минаючого за законами обертання планет часу фізичного. Людина живе та працює, задаючись питанням: «Коли це вже нарешті закінчиться?!», а в останні миті життя здивовано питає себе: «Коли ж все минулося?!». Сучасна людина «часів не спостерігає» не від щастя. І саме тому позбавленість суспільного часу суб­станційного змісту призводить до його ж позбавлення суттєвої семантики життя. Проте лише такі визначеності спроможні (навіть за нестерпної перевантаженості) надати того сенсу суспільному часу, коли життя може бути пережитим за вищими імперативами та інтенсивністю навіть при кількісно короткій протяжності. Саме таких сенсів позбавлена сучасна людина. Вона наосліп «мандрує» у суспільному часі за циклами часу фізичного. Сумна «мандрівка».

У монографії вперше здійснено спробу системно визначити методологію дослідження суспільного часу та найсуттєвіші «ланки» ієрархії його конституювання до завершальних суб’єктивованих форм буття. Таких форм, які передбачають їх окультурення через стихійне опосередку­вання та свідоме самоопосередкування означеними «лан­ками» та через їх зняття у феноменології суспільного часу до естетичних вимірів тотальної безпосередності дійсної (в єдності сутності та існування) людини та дійсного сус­пільства. Отже, логіка нарисів представленої монографії відтворює логіку конкретизації суспільного часу в логіці історичного процесу та в єдності з ідеальними формами його категоріального самовизначення. Оскільки в епоху «пост-пост-історії» суспільний час вступив у стадію самодеструкції, перетворився на своєрідного сучасного «Кроноса», який пожирає вже не власних дітей, а самого себе, у монографії розкрито основні засади та наслідки такого феномену.