Право приватної власності на землю

Вперше у новітній законодавчій історії України право приватної власності на землю було передбачено Законом "Про форми влас­ності на землю". На цій підставі право громадян на довічне спад-

кове володіння земельними ділянками, закріплене у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.) було пе­ретворено на право їх приватної власності на землю. У чинному ЗК це право набуло подальшого розвитку. Воно поширюється не тільки на громадян України як фізичних осіб, а й на юридичних осіб, заснованих українськими громадянами або створених ук­раїнськими підприємствами, установами і організаціями недержав­ної та некомунальної форм власності. Водночас варто зазначити, що це не завжди є виправданим і не в усіх випадках узгоджується з цивільним і господарським законодавством. Очевидно, наведена обставина і стала підставою для відособленої регламентації в зе­мельному законі права приватної власності на землю громадян і юридичних осіб.

Насамперед треба зазначити, що набуття громадянами права приватної власності на земельні ділянки має свої правові засади. Так, згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договора­ми купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-пра­вовими угодами; безоплатної передачі із земель державної та кому­нальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Набуття громадянами права приватної власності на землю за цивільно-правовими угодами, передбаченими ЗК, може мати місце, наприклад, за договорами купівлі-продажу під час продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності (ст. 127), договорами дарування земельних наділів, обміну ними або успад­кування їх за законом чи за заповітом (ст. 131). До інших цивільно-правових підстав набуття права приватної власності на землю мож­на віднести, наприклад, перехід права на земельну ділянку при пе­реході права на будівлю і споруду (ст. 120).

Безоплатна передача громадянам земельних ділянок у приватну власність із земель державної і комунальної власності може здійснюватися, наприклад, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та ор­ганізацій (ст. 25), під час визначення місць розташування земель­них ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ст. 29) або у разі розподілу несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств (ст. ЗО). Безоплатна передача земельної ділянки у при­ватну власність громадянина може мати місце за давністю корис­тування нею, тобто на підставі набувальної давності (ст. 119).

Приватизація земельних ділянок, наданих раніше громадянам у користування, як підстава набуття права приватної власності на землю за ЗК, може здійснюватися при одержанні земельних діля­нок членами фермерських господарств (ст. 32).

Громадяни України можуть набувати право приватної власності на земельні ділянки на зазначених підставах для утворення фер-

мерського господарства (ст. 31), ведення особистого селянського господарства (ст. 33), садівництва (ст. 35), будівництва та обслуго­вування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва (ст. 40), дачного будівництва (ст. 51) тощо. Для зазна­чених цілей земельні ділянки надавалися громадянам на праві при­ватної власності й за земельним законодавством, яке діяло раніше. Особливістю ж чинного ЗК є те, що наведений у ньому перелік видів приватного землеволодіння не є вичерпним, оскільки вико­ристання земельних ресурсів на підставі права приватної власності передбачено, по суті, для всіх категорій земель.

У земельному законі своєрідно закріплено право приватної власності на землю юридичних осіб. Так, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЗК юридичні особи, засновані громадянами України або ук­раїнськими юридичними особами, можуть набувати у власність зе­мельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності.

Приватна природа права власності на земельні ділянки юри­дичних осіб, заснованих українськими громадянами або ук­раїнськими підприємствами приватної власності, не викликає сумнівів. Однак з текстуального змісту наведеної земельно-право­вої норми випливає, що приватними власниками землі можуть бу­ти не тільки юридичні особи недержавної чи некомунальної влас­ності, а й підприємства державної і комунальної власності, оскільки вони також є юридичними особами України. Проте важ­ко уявити ситуацію, за якої державне або комунальне підприємство на передбаченій законом підставі набуде земельну ділянку для підприємницької діяльності, що знаходилась, напри­клад, у приватній власності.

Тому для зазначених юридичних осіб у ЗК збережено інститут права постійного користування землями державної та комунальної власності. Інакше придбання ними земельних ділянок у приватну власність неминуче призводило б до становлення змішаної держав-но- чи комунально-приватної земельної власності. Теоретично можна припустити можливість надання земель державної або кому­нальної власності відповідним підприємствам у постійне користу­вання і закріплення за ними викуплених у громадян земельних ділянок на праві приватної власності. Проте чинне законодавство не передбачає такої правової підстави використання зазначеними підприємствами не тільки земельних ресурсів, а й майна та інших засобів виробництва.

Юридичні особи можуть набувати право приватної власності на земельні ділянки у разі придбання їх за договорами купівлі-прода-жу, дарування, міни та іншими цивільно-правовими угодами; вне­сення земельних ділянок їх засновниками до статутного фонду; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених за­коном. Не важко побачити, що підстави набуття права приватної власності на земельні ділянки юридичними особами не збігаються з підставами набуття права власності на землю громадянами. Для юридичних осіб не передбачається, наприклад, безоплатна переда-

ча земель державної та комунальної власності. Вони можуть прид­бати їх у приватну власність за плату.

Незважаючи на те, що приватизація земельних ділянок, які раніше були надані юридичним особам у постійне користування, не передбачена як підстава набуття ними права приватної влас­ності на них, вона фактично може застосовуватися. Про це свідчить п. 6 Перехідних положень ЗК, який зобов'язує юридич­них осіб до 1 січня 2005 р. переоформити у встановленому поряд­ку право власності чи право оренди на зазначені земельні ділянки. Насамперед така приватизація може здійснюватися юридичними особами, які втратили статус осіб державної або комунальної влас­ності. У таких випадках приватизація земельних наділів юридични­ми особами може здійснюватися як безоплатно, наприклад, для ви­користання з метою, передбаченою ст. 41 ЗК, так і за плату. І тоді вона мало чим відрізнятиметься від придбання ними земельних ділянок за цивільно-правовими угодами.

Треба зазначити, що такий спосіб набуття юридичними особа­ми права приватної власності на землю, як внесення земельних ділянок їх засновниками до статутного фонду, є обмеженим. Так, згідно з п. 14 Перехідних положень ЗК до 1 січня 2005 р. заборо­няється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. Це положення поширюється ли­ше на господарські товариства як юридичних осіб. Воно обмежено трирічним терміном і стосується лише громадян, оскільки тільки вони володіють правом на земельну частку. Однак зазначене обме­ження є недостатньо обґрунтованим. Адже у будь-якому разі реаль­но не виділена земельна частка знаходиться у складі земель сільськогосподарського підприємства.

Порівняльний розгляд положень земельного і господарського законодавства свідчить про відсутність істотних відмінностей між правом користування громадянами земельною часткою на свій роз­суд і користуванням цим правом у складі господарського товарист­ва. Більше того, відповідно до положень Закону України від 19 ве­ресня 1991 р. "Про господарські товариства"¹ самі громадяни — власники прав на земельні частки можуть засновувати такі товари­ства. У зв'язку з цим виникає ситуація, коли громадянин — член сільськогосподарського кооперативу згідно з ч. 2 ст. 20 Закону Ук­раїни від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію"² може передавати право користування земельною ділянкою коопе­ративу як пайовий внесок, а вносити право на земельну частку до статутного фонду цього товариства, яке може надаватися відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону "Про господарські товариства" ли­ше на умовах користування, йому заборонено.

Земельне законодавство передбачає й деякі інші обмеження, пов'язані з виникненням права приватної власності на землю. Так,

¹ Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

² Див.: Там само. - 1997. - № 39. - Ст. 261.

відповідно до ч. 4 ст. 78 ЗК особам та їх спадкоємцям, які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 р., останні не повер­таються. Зазначена дата є днем набрання чинності ЗК в редакції від 13 березня 1992 р., в якому закріплювалося право приватної влас­ності на землю. З цього випливає, що фізичні та юридичні особи, а також їх спадкоємці не мають права вимагати повернення при­ватних землеволодінь, наданих їм до 15 травня 1992 р. Такі особи мають право на придбання земельних ділянок у приватну власність на загальних підставах, передбачених земельним законодавством.

Не менш важливим є обмеження за розмірами і термінами на­буття фізичними та юридичними особами права приватної влас­ності на сільськогосподарські землі. Так, згідно з п. 13 Перехідних положень земельного закону на період до 1 січня 2010 р. громадя­ни та юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування зе­мельних ділянок за законом. Таке обмеження пов'язане, по-перше, з обмеженістю земельних площ сільськогосподарського призначен­ня, а, по-друге, з більшою цінністю сільськогосподарських земель.

Проте зазначене обмеження не поширюється на інші категорії земельних ресурсів нашої країни, які громадяни та юридичні осо­би можуть придбати на праві приватної власності. Крім того, площі земель сільськогосподарського призначення можуть бути збільшені у разі успадкування земельних ділянок. Незважаючи на те, що на­ведене положення стосується лише успадкування земельних діля­нок за законом, уявляється, що воно підлягає розширеному тлума­ченню і поширенню на успадкування земель сільськогосподарсько­го призначення вітчизняними громадянами та юридичними особа­ми і за заповітом.