Золотий стандарт має три основні правила

1. Держава фіксує ціну золота, і як наслідок, вар­тість своєї грошової одиниці в золотому вираженні. Звід­си, паритетна вартість золота - це встановлена дер­жавна ціна золота в національній валюті.

2. Держава підтримує конвертованість вітчизняної валюти в золото. По іншому, держава зобов'язана ку­пувати і продавати валюту на першу вимогу. Будь-яка людина (в т. ч. іноземець) може прийти в Центральний банк і за невеликі комісійні обміняти банкноти або чеки, виписані на пред'явника, в банку на золото.

3. Держава дотримується політики золотого забез­печення або стовідсоткового покриття, тобто в неї є запаси золота, які за вартістю не менші за сумарну вартість випущених в обіг грошей. Держава створює гроші, купуючи у населення золото і, навпаки, прода­ючи його, "знищує" їх. Скорочення запасів золота в Центральному банку веде до скорочення випущеної в обіг грошової маси один до одного.

Таким чином, золотийстандарт - це валютна система, заснована на офіційному закріпленні країна­ми золотого вмісту в одиниці національної валюти та зобов'язанні центральних банків купувати і продава­ти національну валюту в обмін на золото. Отже, ва­лютні курси були фіксованими, що називалось монет­ним паритетом.

Валютні курси могли коливатись в межах "золотих" точок, тобто на розмір вартості пересилки золота.

Зміна умов розвитку світового капіталізму наприкінці XIX - початку XX сторіччя, кризові потрясіння у світовому господарстві, що спричинили Першу світову війну, створили революційну ситуацію в багатьох країнах, привели до краху Парижської валютної системи. На зміну їй у 1922 р. була законодавчо оформлена Генуезська валютна система, що базувалася на золото-девізному стандарті (поряд із золотом використовувалися девізи - іноземні валюти). Золоті паритети були збережені, а режим плаваючих валютних курсів відновлений. Якийсь час в окремих країнах (наприклад, США, Великобританії, Франції) використовувався також золотозлитковий стандарт.

Золотодевізний стандарт — це міжнародна ва­лютна система, заснована на офіційно встановлених фіксованих паритетах валют до долара США, який у свою чергу був конвертований в золото за фіксованим курсом. Механізм останнього базувався на золоті та провідних валютах світу. Це було закріплено рішен­нями Генуезької конференції 1922р. Грошові системи 30 країн у цей час також функціонували на базі золо­тодевізного стандарту.

Генуезська система проіснувала недовго. Вже в першій половині 30-х років світова валютна система пережила найсильніші потрясіння, викликані світовою економічною кризою, що охопила і грошово-кредитну сферу. Золото - девізний стандарт зазнав краху. До початку Другої світової війни розмін банкнот на золото здійснювався фактично тільки в США.

Під час Другої світової війни співвідношення світових економічних сил перетерпіло корінні зміни. США перетворилися в найпотужнішу державу світу, позиції Великобританії і Франції були ослаблені, а економіка Німеччини і Японії була зруйнована. В цих умовах розробка проектів реформування світової валютної системи виявилася під сильним впливом США і в найменшій мірі - Великобританії. В основу нової валютної системи, юридично оформленої рішеннями міжнародної конференції в м. Бреттонвуді (США) в 1944 р. і тому отримавшої назву Бреттонвудської валютної системи, лягли наступні принципи.

Головні елементи Бреттон-Вудської валютної систе­ми:

· введення уніфікованої системи валютних курсів відповідно до встановлення паритету, тобто офіційно фіксованого курсу валюти до золота, іншої валюти, або валютного композиту;

· встановлення паритету до золота, або напряму через золотий вміст долара США, фіксований на 1 лип­ня 1944р. у розмірі 0,88571 г чистого золота за 1 дол. або 35 дол. за унцію;

· забезпечення конвертованості двох резервних ва­лют долара і фунта стерлінгів в золото за офіційним курсом;

· підтримка ринкового валютного курсу всіх валют в межах 1% відхилення в будь-який бік від паритету;

· отримання згоди МВФ на будь-яку зміну курсу, що перевищує 10% відхилення від паритету.

Були також створені дві валютно-фінансові і кредитні організації - Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, що були призначені для надання кредитів країнам-членам при виникненні серйозного дефіциту платіжного балансу, втраті стабільності національної валюти, а також здійснювати контроль за дотриманням країнами-членами прийнятих ними зобов'язань.

Бреттон-Вудська валютна система лише тимчасово відповідала структурі економічних зв'язків, що скла­лись у світі. Ще в 1972р., коли стало очевидним, що система фіксованих паритетів більше не відповідає інтересам більшості країн, був створений комітет з реформи міжнародної валютної системи в складі 20 країн (так званий комітет двадцяти, пізніше перейме­нований у Тимчасовий комітет Ради управлінців МВФ). Він сформував принципи нової валютної системи. Вони були проголошені на конференції в Ямайці (Кінгстоні).

Принципи Ямайської валютної системи:

· країни можуть використовувати будь-яку систе­му валютного курсу на вибір - фіксованого чи гнуч­кого;

· скасована офіційна ціна золота, воно перестало бути офіційним засобом платежу між МВФ і його чле­нами;

· МВФ отримав право здійснювати жорсткий кон­троль за змінами валютних курсів і угодами про їх встановлення;

· створені спеціальні права позичання (SDR) як додатковий резервний актив у міжнародній валютній системі. Стандарт SDR (спеціальних прав запозичення), створених ще наприкінці 60-х років і які являють собою міжнародні активи у вигляді записів на спеціальних рахунках в Міжнародному валютному фонді. Вартість 1 одиниці СДР визначалася на основі валютного кошика, до складу якого входили (у відсотках) американський долар (39), японська ієна (18), німецька марка (21), англійський фунт стерлінгів (11) і французький франк (11). У зв’язку з переходом до стандарту SDR юридично завершився процес демонетизації золота, тобто втрата ним грошових функцій.

За своїм характером Ямайськавалютнасистема - це девізна система з комбі­нацією фіксованих і гнучких курсів валют, що регу­люється як на двосторонній основі шляхом угод між країнами, так і на багатосторонній, - через механізм МВФ.

Звичайно, сьогодні існують і досить стійкі регіо­нальні валютні системи, наприклад, європейська.

В Західній Європі наприкінці 70-х років була юридично оформлена регіональна Європейська валютна система (ЄВС), що відобразила поглиблення інтеграційних тенденцій в цьому регіоні.Грошовою одиницеюв ЄВС було ЕКЮ, умовна вартість якого визначалася за методом валютного кошика, в який входять грошові одиниці країн Європейського Союзу. В середині грудня 1996 р. лідери Євросоюзу прийняли рішення про перехід з 1 січня 1999 р. до єдиної валюти країн ЄС - "ЄВРО".