Міжнародний рух капіталу означає переміщення його за кордон з метою одержання підприємницького прибутку чи відсотків на капітал

Сутність і форми міжнародного руху капіталу

Капітал (за “Економікс” Макконнела і Брю) – це:

· створені ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг;

· товари, які безпосередньо не споживаються людьми;

· інвестиційні товари, засоби виробництва. У закритій економічній системі джерелом капіталу є виключно внутрішні заощадження. За умови підключення національної економіки до системи світогосподарських зв'язків іноземні капітали, одночасно з внутрішніми, виступають легітимною складовою національного інвестиційного середовища. Специфіка міжнародного руху капіталу полягає в тому, що передача права власності на інвестиційний товар чи надання економічних послуг відбувається між резидентами різних країн.

Міжнародний рух капіталу для сучасного світового господарства є найважливішою формою міжнародних економічних відносин. Суб'єкти світового господарства сьогодні тісно пов'язані між собою не тільки опосередковано - через обмін товарами, але й прямо - через капітал.

Темпи зростання експорту капіталу випереджають темпи зростання ВВП та товарного експорту. За чверть століття (з середини 60-х років) закордонні капіталовкладення зросли в 4 рази, на початку 80-х років їх сума оцінювалась на рівні 450 млрд. дол. США. А на сьогоднішній день - близько 3 трлн. дол. США.

Міжнародний рух капіталу означає переміщення його за кордон з метою одержання підприємницького прибутку чи відсотків на капітал.

На відміну від міжнародної торгівлі, коли за кордон переноситься акт реалізації прибутку, що вже міститься в товарі, який експортується, міжнародний рух капіталу означає переміщення за кордон процесу створення прибутку.

Міжнародний рух капіталів як з принципово-структурної, так і з функціонально-економічної точки зору є складною системою зв'язків.

Залежно від об'єктів здійснення іноземні капітали структуруються на:

- державні;

- приватні;

- мішані;

- кошти міжнародних організацій.

Державне капіталовкладення (його ще називають офіційне) об'єднує угоди щодо виконання певного проекту на державному рівні, офіційну допомогу у розвитку, а також гарантовані експортні кредити.

Серед міжнародних організацій, які займаються питаннями співробітництва у валютно-фінансовій галузі, найбільш авторитетними є:

· Міжнародний валютний фонд (МВФ);

· Світовий банк;

· Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

· Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

За мотивами та завданнями зарубіжні капітали поділяються на:

· позичкові;

· підприємницькі.

Позики в грошовій та товарній формі надаються кредиторами однієї країни позичальнику з іншої на умовах обумовленості терміну повернення ресурсів, а також сплати процентів.

Іноземні позики класифікуються наступним чином:

1) за призначенням:

- комерційні - пов'язані із зовнішньою торгівлею товарами та послугами;

- фінансові - призначені для закупівлі цінних паперів;

- проміжні - надані для обслуговування мішаних форм;

2) за видами:

- товарні - надані експортерами покупцям:

- валютні - кредити, які видаються банками в грошовій формі;

3) за валютою позики:

- у валюті позичальника;

- у валюті кредитора;

- у валюті третьої країни;

- у міжнародних розрахункових валютних одиницях;

4) за терміном надання:

- надкороткострокові (до 3-х місяців);

- короткострокові (до 1 року);

- середньострокові (до 5 років);

- довгострокові (більше 5 років);

5) за забезпеченістю:

а) забезпечені - кредити під наявні товарно-супроводжувальні документи, нерухомість:

- тверда застава — товарна маса заставляється на користь банку;

- під заставу товару в обігу;

- під заставу товару в переробці.

б) бланкові - кредити, які видаються під зобов'язання боржника з умовою повернути у встановлений термін.

Міжнародні відносини запозичення в сучасних умовах опосередковують зовнішньоторговельну сферу, процеси реального інвестування та регулювання платіжних балансів.

Підприємницькі капітали ведуть до створення нового чи зміцнення діючого об'єкту господарювання, а також спільних підприємств(СП). У свою чергу підприємницькі капітали поділяються на:

· прямі;

· портфельні.

Відмінність між ними полягає у праві на володіння контрольним пакетом акцій. Прямим капіталовкладенням вважається будь-яке надання кредиту чи придбання власності в закордонному підприємстві, яке значною мірою перебуває у власності резидентів країни-інвестора чи під їх контролем.

Конкретна цифра частки закордонного інвестора у володінні підприємством, яка дозволяє класифікувати капіталовкладення як прямі чи як портфельні, визначається кожною країною самостійно. У Данії та Туреччині до прямих інвестицій відносять не менш як 10% участь у статутному фонді підприємства, у Фінляндії, Франції, Іспанії - не менше 20%, у Німеччині, Австрії, Японії та Великобританії - не менше 25%. Статистика Світового банку визначає прямим іноземним капіталовкладенням кожен внесок, якщо інвестор має або отримує 10% і більше власності фірми. В Україні – не менше 10%.

Залежно від призначення прямі іноземні капіталовкладення мають таку структуру:

а) спрямовані на створення нового підприємства;

б) на розширення діючих;

в) для придбання раніше створеної та діючої фірми. Характер участі іноземних партнерів в інвестиційному проекті, відповідно, організаційно-правовий критерій угоди з іноземним капіталовкладником про співробітництво зумовлюють поділ угод на дві групи. До першої належать активні форми партнерства, а саме:

· самостійні;

· акціонерні.

Поняття „самостійні” об'єднує філії, відділення, дочірні компанії, які характеризуються повним володінням іноземного власника.

Акціонерні форми характеризуються змішаним володінням. Капітал таких об'єктів належить не тільки іноземному власнику, але і національному учаснику, в якості якого можуть виступати як приватні підприємства, так і держава. Компанії змішаного володіння мають п'ять характерних ознак:

1) існування угоди про довгострокові завдання співробітництва;

2) об'єднання сторонами активів (грошових та матеріальних ресурсів, досвіду управління);

3) оцінка об'єднаних активів як капіталовкладень сторін;

4) здійснення узгоджених завдань за допомогою спільних органів управління;

5) участь сторін в прибутках та збитках залежно від вкладеного капіталу.

До другої групи угод з іноземними капіталовкладниками належать так звані пасивні форми співпраці, відомі в економічній літературі під назвою неакціонерні або контрактні операції. Це форма капіталовкладень, яка не пов'язана зі створенням юридичної особи.

Сфера застосування контрактної форми співробітництва з іноземними капіталовкладниками охоплює різні форми господарського співробітництва: виробничу, науково-технічну, управлінську, фінансово-кредитну, збутову. До неї належать:

• будівельні роботи за підрядними угодами;

• добування сировини за підрядними угодами;

• субконтракти;

• інжиніринг;

• ліцензійні угоди;

• контракти про управлінську допомогу та експорт гудвіла;

• лізинг;

• франчайзинг;

• факторинг.

Сутність ліцензійних угод полягає в тому, що компанія надає в користування протягом певного терміну захищену ліцензією технологію без права передачі третім суб'єктам, оскільки юридично залишається власником технології, що унеможливлює подальше її розповсюдження (у випадках наявності в країні відповідних правових засад). Такі угоди, як правило, містять умови додаткових обов'язків компанії, що використовує технологію, а саме: закупівлю обладнання, комплектуючих, напівфабрикатів у компанії, яка є власником технології.

Інжинірингові контракти, як правило, передбачають надання послуг двох видів:

· інженерно-консультаційних;

· інженерно-будівельних.

У першому випадку зарубіжна компанія консультує замовника на стадії підготовки будівництва (вибір оптимального проекту, складання кошторисної документації). Цей вид інжинірингових угод широко розповсюджений у практиці міжнародної економічної взаємодії. Другий вид зустрічається не так часто, в основному в нафтопереробній галузі.

Міжнародні субконтракти пов'язані з наданням місцевому партнеру обладнання чи технології, які орієнтовані на експорт. Найчастіше за субконтрактами в країнах, що розвиваються, виконуються працеємні операції зі збирання продукції, що пов'язано з прагненням мінімізувати витрати на оплату праці, а також виробництво нескладних у технічному плані комплектуючих. Часто продукція, що випускається згідно субконтрактними угодами, настільки вузькоспеціалізована, що підприємство виявляється тісно прив'язаним до виробничої схеми іноземної фірми.

Експорт гудвіла - це передача невидимих активів: досвіду управління та організації виробництва, управління фінансовими активами, товарного знаку. Розповсюджений у видобувній та переробній галузях, сфері послуг, зокрема, організації морських та авіаперевезень, трастового управління фінансовими активами, експлуатації готелів та ресторанів.

Франчайзинг є формою співпраці крупного та малого підприємництва. Вона об'єднує елементи оренди, купівлі-продажу, підряду, представництва. Взаємодія крупного підприємства та невеликого підприємства здійснюється на основі угоди франчайзингу, яка укладається між крупним підприємством -франчайзером та малим - франчайзі (оператором). У межах цих угод міжнародні компанії реалізують продукцію та послуги на ринках країн, що розвиваються, використовуючи структури та персонал місцевої фірми. Вони розповсюджені в таких сферах бізнесу, як експлуатація ресторанів і готелів, прокат та обслуговування автомобілів, роздрібна торгівля, будівництво.

Предмет франчайзингової угоди передбачає надання компанією-франчайзером підприємству-франчайзі в обмін на пряму чи непряму винагороду прав на використання франчизи з метою маркетингу специфічних видів товарів та (або) послуг.

Факторинг - це здійснення посередницьких послуг у фінансових розрахункових операціях, який передбачає також обов'язки посередника щодо надання деяких інших послуг комерційного характеру. Основним змістом факторингу є задоволення спеціалізованою фірмою вимог кредитора за рахунок стягнення нею з боржника коштів з комерційного рахунку кредитора. Суть факторингу зводиться до того, що зобов'язання боржника, строк виконання якого не настав, може бути реалізовано кредитором шляхом продажу зобов'язань форфейтеру, який купує зобов'язання за умови забезпечення угоди третьою, особою. Механізм форсрейтинга використовується щодо двох видів угод: у фінансовій угоді з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань і в експортній угоді - щоб сприяти одержанню грошей експортером, який надав кредит іноземному покупцю.

Лізинг - це договір на право користування обладнанням та майном на основі орендних відносин;

- це форма фінансування вкладень на придбання обладнання, машин тривалого користування, будівель, споруд та іншого рухомого і нерухомого майна, що можуть бути об'єктами оренди;

- це особливий вид оренди, який передбачає, що лізингодавець за пропозицією майбутнього користувача купує вибране останнім обладнання у власність і потім здає його цьому суб'єкту в оренду;

- це особливий вид інвестиційної діяльності, спрямований на придбання лізингодавцем у власність вибраного лізингоодержувачем майна у певного виробника (продавця) та надання цього майна за певну плату в тимчасове користування для підприємницької діяльності.

Рис. 1. Техніка лізингових операцій

1) заявка на обладнання;

2) плата за обладнання;

3) обладнання;

4) орендна плата.