Космічний об'єкт і право, що визначає його статус

Космічний об'єкт як технічний пристрій (апарат), використання якого регулюється нормами національного права, лише за певних умов (запуску в космічний простір або спорудженні в ньому) стає об'єктом міжнародного космічного права. Саме з моменту запуску космічного об'єкта або спорудження такого об'єкта в космічному просторі, включаючи небесні тіла, виникають пов'язані з ним міжнародні правовідносини, що продовжуються до його приземлення або згоряння при входженні в щільні шари атмосфери.

Відповідно до Конвенції про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року, держави надсилають на ім'я Генерального секретаря ООН інформацію не тільки про запущені космічні об'єкти, але й про об'єкти, що, будучи виведеними на орбіти навколо Землі, більше не знаходяться на цих орбітах. Тим самим наче підтверджується факт припинення міжнародних правовідносин, пов'язаних з польотом конкретного космічного об'єкта.

Як бути, однак, з питанням про міжнародні правовідносини у зв'язку з припиненням функціонування об'єктів, доставлених або споруджених на Місяці та інших небесних тілах?

З огляду на чинні норми міжнародного космічного права сам факт припинення функціонування об'єкта, доставленого або спорудженого на небесному тілі, не впливає на здійснення державою, у реєстр якої занесений цей об'єкт, юрисдикції і контролю над ним і пов'язані з цим міжнародні правовідносини. Недоторканими залишаються і права власності на цей об'єкт.

Чи можна зробити зі сказаного висновок про те, що міжнародні правовідносини, що виникають у зв'язку з доставкою або спорудженням на небесному тілі космічного об'єкта, практично не припиняються? Діючі угоди з космосу відповіді на це питання не дають. Уявляється, що такі міжнародні правовідносини можуть бути припинені. Для цього необхідно, щоб держава реєстрації інформувала Генерального секретаря ООН, а також громадськість і міжнародне наукове співтовариство про ліквідацію такого об'єкта або про відмовлення від своїх суверенних прав на нього.

Подібного роду інформація цілком відповідала б п. 2 ст. VI Конвенції про реєстрацію 1975 року і п. 1 ст. 9 Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 року.

У першому випадку передбачається, що кожна держава реєстрації може час від часу передавати Генеральному секретареві ООН додаткову інформацію щодо космічного об'єкта, занесеного в її реєстр. У другому випадку говориться про негайне інформування Генерального секретаря ООН державою, що створює на Місяці станцію, про її місце розташування і цілі. Надалі ця держава з інтервалами в один рік повинна інформувати Генерального секретаря також про те, чи продовжується використання цієї станції, і чи змінилися її цілі.

Тимчасові рамки застосування норм міжнародних угод до космічних об'єктів можуть розширюватися при створенні таких об'єктів на міжнародній основі або їхньому приземленні на території іноземної держави, а також у відкритому морі. Як правило, однак, на космічний об'єкт, що змонтований і навіть встановлений для запуску на стартовій площадці космодрому, норми міжнародного космічного права не поширюються.

Відповідно до Конвенції про реєстрацію 1975 року, космічні об'єкти вносяться до реєстру тільки після їхнього запуску на навколоземну або навколосонячну орбіту, чи ще далі в космос. Водночас, геофізичні ракети, незважаючи на те, що їх політ відбувається на висотах орбіт штучних супутників Землі, не реєструються як космічні об'єкти.

Важливе практичне значення має питання про те, чи відносяться до космічних об'єктів і тим самим чи підпадають під сферу дії Конвенції про реєстрацію 1975 року, а також інших міжнародних угод з космосу літальні технічні пристрої (апарати), що, були виведені на навколоземну орбіту і не зробили повного обертання навколо Землі (так званий частково орбітальний політ), повертаються на Землю.

Деякі юристи стверджують, що положення міжнародних угод з космосу поширюються лише на такі літальні технічні пристрої (апарати), що зробили повний цикл обертання навколоземною орбітою.

Саме так вони трактують, зокрема, п. 1 ст. II Конвенції 1975 року, в якому міститься зобов'язання реєстрації космічного об'єкта, що запускається на орбіту навколо Землі або далі в космічний простір. Нерідко при цьому частково орбітальний політ порівнюється із суборбітальним польотом міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), на які положення Конвенції про реєстрацію 1975 року та інші міжнародні угоди з космосу не поширюються.

Для такого порівняння, однак, як у юридичному, так і в технічному відношенні немає серйозних підстав. У юридичному сенсі проліт МБР через космос не вважається забороненим у силу відсутності режиму повної військової нейтралізації космічного простору. Що стосується часткового орбітального польоту космічного об'єкта, то наявність на його борту ядерної зброї виявилося би порушенням встановленої Договором 1967 року заборони розміщувати в космосі ядерну зброю.

У технічному плані об'єкту, що робить частково орбітальний політ, на відміну від МБР, що летить за балістичною траєкторією, надається перша космічна швидкість. Завдяки цьому він виходить на навколоземну орбіту, а для того, щоб спуститися з неї на Землю, ним використовується гальмівний пристрій. Тому такий об'єкт за своєю конструкцією призначений для використання в космосі, і у випадку його запуску він цілком підпадає під сферу дії як Конвенції 1975 року про реєстрацію, як і, до речі, інших міжнародних угод з космосу.