2015-06-30
918
В результаті більше десяти років переговорів делегацій держав-партнерів з МКС утворилась безпрецедентна у світовій юридичній практиці система взаємних правових зобов’язань держав та їх виконавчих органів, що регулюють діяльність зі створення та експлуатації МКС, її обслуговування як в космосі, так і на Землі.
Умовно цю систему можна уявити собі у вигляді 3-поверхової споруди, кожний з поверхів якої регулює свій рівень відносин.
Вищий рівень – угода між урядом Канади, урядами держав-членів ЄКА, урядом Японії, урядом Російської Федерації та урядом Сполучених Штатів Америки щодо співробітництва з питань створення та експлуатації Міжнародної космічної станції цивільного призначення (далі– Міжурядова угода з МКС), яка акумулювала в собі основні принципи співробітництва, а також ті взаємні зобов’язання партнерів з МКС, що потребують закріплення шляхом ратифікації (взаємна відмова від вимог щодо відповідальності, питання митного та імміграційного врегулювання, обмін даними та товарами, захист інтелектуальної власності, кримінальна юрисдикція на МКС тощо).
Міжагентський рівень – низка двосторонніх меморандумів про взаєморозуміння (Міжагентських меморандумів) між основними виконавчими органами держав-партнерів – космічними агентствами, відповідно: ККА, ЄКА, НАЗДА, РКА та НАСА.
І, нарешті, третій рівень – Кодекс поведінки екіпажу Міжнародної космічної станції, Кодекс космонавтів) – рівень фізичних осіб, космонавтів (астронавтів), основних експлуатантів МКС на найближчий період.
Кодекс космонавтів, призначений для регламентації прав та обов’язків членів міжнародного екіпажу станції, щойно з’явився, але його поява викликала неоднозначну реакцію навіть у теоретиків, які до пілотованих місій в космосі мають опосередковане відношення.
Розроблення Кодексу космонавтів було здійснене у зв'язку з погодженою на багатосторонньому рівні домовленістю всіх учасників проекту МКС, закріпленої положеннями ст. 11.2 Міжурядової угоди з МКС від 29січня 1998 року.
Основою створення Кодексу став російський досвід, а також досвід роботи американських і європейських колег у сфері регулювання діяльності космонавтів і астронавтів після їхнього включення до складу екіпажу космічного корабля (КК). Кодекс являє собою вершину ієрархії документів, що містять звід норм, застосовних до екіпажів МКС. Зміст Кодексу складають польотні правила і дисциплінарні правила.
Виходячи з того, що Кодекс встановлює норми поведінки, застосовувані до усіх членів екіпажу МКС у ході передпольотної та післяпольотної діяльності, під час перебування на орбіті, держави-члени Угоди з МКС домовилися, що Кодекс за своїм статусом не буде являти собою міжнародний договір, що зажадало б його ратифікації. Однак, визнаючи, що цей документ повинний носити юридично обов'язковий характер, було прийнято рішення, що кожний із партнерів дасть офіційну згоду на прийняття тексту Кодексу, і в цьому випадку кожен Уряд доручить своєму космічному агентству сповістити про цю згоду багатосторонній координаційній раді МКС. Погодження всіх партнерів Кодексу фіксується в протоколі засідання Ради. При цьому малося на увазі, що складність і багатогранність таких проектів, як створення МКС, потребуватимуть спеціальних додаткових домовленостей.
Вибір зазначеної форми укладення Кодексу космонавтів був викликаний тим, що в міру накопичення досвіду роботи на борту МКС до Кодексу будуть вноситися зміни, а процедура його прийняття робить цей процес більш гнучким і оперативним.
Кодекс, з одного боку, являє собою погоджені норми поведінки на борту МКС, а з іншого боку – залишає можливість для космічних агентств держав-учасниць зобов'язувати космонавтів підпорядковуватись визначеним національним правилам.
Для загального розуміння значення Кодексу космонавтів важливо уявляти особливості документів більш низького рівня: польотних і дисциплінарних правил та ін.
Польотні правила визначають порядок взаємодії екіпажу МКС і Центру керування польотами (ЦКП). Зокрема, проводиться розмежування повноважень командира і змінного керівника польотом в ЦКП, пріоритетність розгляду питань у порядку зменшення: безпека екіпажу, безпека станції, захист станції або працездатності устаткування, продовження запланованих операцій.
Дисциплінарні правила, так само як і польотні правила, є вихідною основою для Кодексу. Вони, зокрема, визначають особливі права командира екіпажу МКС і послідовність застосування заходів дисциплінарного впливу на членів екіпажу, а також дії керівника польоту в ЦКП у випадку, якщо командир екіпажу перевищив свої повноваження, порушує розпорядження Центру керування польотами, не справляється зі своїми обов'язками або ще якимось чином порушує положення Кодексу.
Кодекс ні в якій мірі не впливає на застосування відповідних національних процедур кожним з космічних агентств, що співпрацюють. Кожний з партнерів проекту створення МКС зберігає юрисдикцію та контроль над елементами, які він реєструє в ООН, і над особами зі складу персоналу МКС, що є його громадянами. Підписання Кодексу кожним космонавтом (астронавтом) є обов'язковою умовою наймання і(або) затвердження його як члена екіпажу МКС відповідним агентством, що співпрацює. Текст Кодексу автентичний на усіх мовах партнерів з МКС.
У плані застосування ст. 22 Угоди з МКС щодо карної юрисдикції Кодекс не має на увазі обмеження її застосування. У зв'язку з положеннями цієї статті варто вказати на гіпотетичну можливість застосування командиром МКС у рамках своїх повноважень фізичної сили або дій з обмеження волі члена екіпажу МКС. Через екстремальні умови космічного польоту цілком таку можливість заперечувати не можна. Але цей момент викликав, мабуть, найбільш активну дискусію в ході переговорів щодо Кодексу. Російська позиція будувалася на неприйнятності включення цього положення до тексту документа.
Компромісним виявилося рішення засідання Координаційної ради МКС, в якому партнери, висловлюючи згоду з текстом Кодексу, погодилися і з трактуванням його розділу III (ст. 2.b, п/п 7), що наділяє командира МКС повноваженнями вживати всі розумні заходи, необхідні для захисту елементів, устаткування і корисних навантажень МКС, що не виключає, у принципі, й застосування фізичної сили.
У зв'язку з тим, що етап складання МКС почався наприкінці 1998 року запуском Росією модуля «Зоря», тоді ж почалися і перші польоти російсько-американських екіпажів на орбіту. Росавіакосмос і НАСА відповідно до Міжагентського меморандуму утворили двосторонню групу з питань діяльності екіпажу. Цій самій групі було доручено зайнятися розробленням Тимчасового кодексу поведінки, що й було реалізовано в досить короткий термін. Тимчасовий кодекс поведінки діяв до 2000 року, коли в ході багатосторонніх переговорів делегацій держав-учасниць проекту було ухвалено остаточний текст Кодексу космонавтів. Слід зазначити, що необхідність термінового прийняття постійного Кодексу диктувалася тією обставиною, що відповідно до Міжурядової угоди з МКС жоден з учасників проекту не може формувати екіпаж для польоту на МКС без згоди кожного з членів цього екіпажу з Кодексом космонавтів.
З міжнародно-правової точки зору безсумнівний інтерес представляють положення Кодексу про керівні принципи фізичного захисту та інформаційної безпеки. Раніше такого роду положень не було ні в одному з міжнародних договорів, і вони є новою нормою, що регламентує, в тому числі, й питання експортного контролю.
У керівних принципах зазначається, що використання всього устаткування і товарів, до яких мають доступ члени екіпажу МКС, буде обмежено рамками виконання обов'язків цих членів екіпажу МКС.
Додатково варто зупинитися ще на двох розділах Кодексу, що стосуються етичної та моральної категорій діяльності екіпажу МКС.
Першим є положення про принципи захисту прав людини, яка виступає як об'єкт досліджень. Кодекс забороняє проводити над людиною які-небудь дослідження, що з достатньою підставою можуть розглядатися як такі, що потенційно представляють загрозу його життя, здоров'ю, фізичній цілісності його організму або безпеці.
Стосовно досліджень на людині діє принцип так званої інформованої згоди, тобто письмової згоди в явно вираженій формі. При цьому особи, що добровільно виявили таку згоду, можуть за своїм розсудом і без представлення пояснення в будь-який час відкликати свою згоду без будь-яких наслідків для себе.
Другим важливим аспектом є пряма заборона використовувати свою посаду члена екіпажу МКС таким чином, що це може бути витлумачено як мотивоване здобування особистої вигоди, включаючи фінансову вигоду як для себе, так і для інших осіб та організацій.
Передбачаються відповідні обмеження для доставки і збереження на МКС членами екіпажу пам'ятних сувенірів. До таких можуть відноситися емблеми, конверти, значки, прапори та ін. Сувеніри розглядаються як баласт, їх не можна продавати або передавати для продажу, вони повинні задовольняти нормам щодо маси, габаритів, а також вписуватися в загальноприйняті уявлення про гарний смак.
Разом з тим, обмеження на отримання комерційної вигоди від сувенірної продукції не поширюються на діяльність, здійснювану космічними агентствами, що співпрацюють.
Прийняття Кодексу космонавтів заклало основу для успішної діяльності багатонаціональних екіпажів в екстремальних умовах тривалої роботи на орбіті.
У той самий час не можна однозначно стверджувати, що положення Кодексу є остаточною відповіддю на всі питання, які можуть виникнути в процесі експлуатації станції, зокрема, стосовно так званих «космічних туристів», чиї права й обов'язки детально регламентуються в контрактах, що укладаються ними, з національними космічними агентствами.
У сучасному міжнародному праві регламентування прав і обов’язків членів міжнародних екіпажів є одним з найбільш складних і суперечливих: особливі умови космічних місій потребують, з одного боку, виконання принципу єдиноначальності (безумовного виконання наказів командира екіпажу, особливо, що стосується екстремальних і надзвичайних ситуацій), з іншого, вирішення питання межі владних повноважень командира екіпажу, рівня його відповідальності за прийняті рішення і, навіть, про можливі заходи примусу, які командир екіпажу може застосувати до членів цього екіпажу, що відмовились виконувати його накази; до цих проблем додаються й проблеми врегулювання відносин між державою реєстрації пілотованого космічного засобу та іноземним або міжнародним елементом щодо визначення сторонами lex causae.
Прийняття Кодексу не означає автоматичне вирішення усіх проблем і саме цей факт більш за все насторожує фахівців-практиків. Ось лише кілька проблемних питань, на які в правилах поведінки космонавтів немає відповідей: що робити з членом екіпажу, який вийде з під контролю під час здійснення місії в космосі? Як реалізувати право командира екіпажу щодо усунення від роботи будь-якого з членів екіпажу, якщо його поведінка буде неадекватною щодо умов пілотованої місії? І, нарешті, Кодекс нічого не говорить про ситуації, коли екіпаж відмовляється підкорятись командам Центру керування польотами. А ця ситуація не є надуманою, вона вже мала місце при здійсненні пілотованих польотів космічних кораблів АПОЛЛО та орбітальних космічних комплексів СКАЙЛЕБ і Мир.
