2015-06-30
463
Сьогодні ми є свідками значного зростання інтенсивності міжконтинентального і трансокеанського транспортного потоку. Продовжують вдосконалюватись морські та повітряні перевезення, а розміри морських і повітряних суден поступово зростають. Все це ставить на порядок денний підвищені вимоги до техніки навігації. Безпека суттєво завантажених морських маршрутів і повітряних ліній може бути забезпечена найкращим чином шляхом використання навігаційних супутників.
Перші космічні навігаційні системи (КНС) ГЛОНАСС (СРСР, з 1991 року – Росія) і НАВСТАР (США) розроблювались як виключно військові. Однак реалії сьогодення показали не тільки економічну вигоду використання цих супутникових систем для вирішення національних проблем керування рухом, але й виявили політичні аспекти, що дозволяють інтегрувати зусилля міжнародного співтовариства для прогресивного розвитку засобів космічної навігації, не випускаючи з поля зору питання національної безпеки Росії та США.
Більше того, не дивлячись на певні успіхи в співпраці Міністерства оборони США з Міністерством транспорту США, цивільні користувачі продовжували сприймати КНС НАВСТАР, насамперед, як військову систему і відчували непевність в можливостях її структури повністю задовольнити їх потреби. Тому цілком природним було заснування США на початку 90-х рр. КНС цивільного призначення ГПС – Глобальної системи місцевизначення (DPS – Global Position System), яка стала, таким чином, першою реальною компонентою майбутньої ГНСС.
Як і у випадку з КНС НАВСТАР, юрисдикція МО РФ над системою ГЛОНАСС ускладнює її використання цивільними користувачами. На думку російських юристів протиріччя між інтеграційними тенденціями і забезпеченням національної безпеки потребує додаткових зусиль для досягнення розумного компромісу. Тим не менше, враховуючи монополію США на ринку відповідних послуг і наближеність експлуатаційних характеристик ГЛОНАСС до стандартів об’єднаної Європи, міжнародні користувачі все ж зацікавлені в широкомасштабному використанні цієї КНС Росії.
На Х Аеронавігаційній конференції ІКАО, що відбулась у 1991 році, США ініціювали використання національної КНС для забезпечення міжнародного авіасполучення на термін 10 років, а ще через два роки пропонують вже ІКАО та ІМО використовувати ГПС як складову Глобальної навігаційної супутникової системи (ГНСС). Після цього російська влада виступила з відповідними ініціативами щодо використання КНС ГЛОНАСС з тією самою метою.
У 1996 році ІКАО та ІМО ухвалили зазначені вище пропозиції США і Російської Федерації щодо використання космічних навігаційних системи ГПС і ГЛОНАСС як компоненти майбутньої ГНСС.
Останнім часом велику увагу розвитку засобів космічної навігації приділяє й ЄС, з яким Україна має домовленості щодо участі національної космічної галузі в створенні та розвитку Європейської супутникової навігаційної системи ГАЛІЛЕО.
Але, тим не менше, все ще існує низка певних протиріч, які стримують використання національних і регіональних космічних навігаційних систем для побудови майбутньої ГНСС.
По-перше, до цього часу практично ігнорується необхідність урахування витрат, пов’язаних зі створенням національних або регіональних компонент майбутньої ГНСС.
По-друге, не дивлячись на широке порозуміння і визнання вигод, пов’язаних з використанням супутникової навігації, існує загроза, що не всі групи користувачів (авіація, морські судна, автомобільний та залізничний транспорт тощо) матимуть змогу домогтися своїх вимог при розробці майбутньої ГНСС.
Існують також серйозні занепокоєння відносно того, яким чином витрати, пов’язані зі створенням і експлуатацією майбутньої ГНСС, зможуть бути справедливо розділені між користувачами.
Виходячи з цього, найбільш актуальним стало опрацювання можливих шляхів міжнародно-правового вирішення проблеми широкомасштабного використання цивільними користувачами існуючих КНС з перспективою переходу до майбутньої ГНСС.
Процес створення міжнародно-правової бази майбутньої ГНСС «набрав обертів» після розгляду цього питання в рамках ЮНІСПЕЙС-ІІІ і наступних рекомендаціях ГА ООН на адресу Комітету ООН з космосу та ІКАО щодо підвищення їх координуючої ролі в питаннях створення такої бази.
Зокрема, в документах ЮНІСПЕЙС-ІІІ було накреслено «програму конкретних заходів»:
– для утворення глобальної багаторежимної супутникової системи радіонавігації та місцевизначення в масштабах планети першочергово забезпечити високу ступінь регіонального та глобального співробітництва;
– координація дій зацікавлених держав і міжнародних організацій з дослідження можливостей окремих КНС для оцінки їх сумісності та розроблення підсистем другого покоління;
– забезпечити міжнародно-правовими засобами умови безперервного доступу до глобальних навігаційних супутникових сигналів цивільним користувачам;
– визначення авторитетних міжнародних організацій ІКАО, ІМО та Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) відповідальними за здійснення заходів із захисту діапазону радіочастот, в якому функціонують усі ГНСС, від перешкод, що створюються іншими радіопередавачами, або перерозподілу цих частот за комерційними інтересами [1, С.56].
Хоча зазначена «програма конкретних заходів» – це скоріше організаційні засади співробітництва держав з міжнародними організаціями, безпосередньо зацікавленими в побудові та наступній експлуатації ГНСС. При цьому наведеними «заходами»практично ігнорується необхідність урахування витрат, пов’язаних зі створенням вищезазначеної системи, тобто, витрат які мають бути справедливо розділені між державами-власниками існуючих КНС і різними категоріями держав-користувачів: держав-власників регіональних або національних комплементарних сегментів, що проектуються, і держав, що є тільки споживачами відповідних послуг.
у 2001 році було утворено Ініціативну групу з ГНСС, основним результатом чотирьох років роботи якої стало заснування у 2005 році на добровільній основі Міжнародного комітету з глобальних навігаційних супутникових систем (МКГ). До складу МКГ входять дві держави, що володіють національними КНС (ГПС – США і ГЛОНАСС – РФ), держави-члени ЄС (ГАЛІЛЕО), а також держави-члени ООН (у тому числі й Україна), які докладають зусиль для створення ГНСС і використання її можливостей з метою використання космічних технологій. Крім цього, кілька авторитетних міжнародних організацій (серед яких Комітет ООН з космосу та ІКАО, МСЕ, КОСПАР), беруть участь у встановленні стандартів використання супутникових навігаційних сигналів і сприяють застосуванню нових технологій.
Але, безумовно, тільки розроблення та прийняття на рівні ООН принципів побудови та використання майбутньої Глобальної супутникової навігаційної системи може надати відчутного імпульсу процесу міжнародно-правового забезпечення.
