І.1.7.5. Міжнародна космічна станція (МКС)

Правові проблеми сучасної космічної діяльності, на нашу думку, не можуть бути повно усвідомлені без урахування положень Міжурядової угодиміж США, країнами-членами ЄКА, Канадою та Японією про співробітництво в створенні Міжнародної космічної станції (МКС), яку було укладено 29 вересня 1988 року. Тоді, у 1988 році йшлося про побудову американської космічної станції, до якої європейці, Канада та Японія були залучені зі своїми «важливими елементами, які разом з базовою американською космічною станцією мали скласти міжнародний комплекс космічної станції з розширеними можливостями». Але масштаби цього «проекту ІІІ тисячоліття» виявилися такими, що навіть у розширеному складі учасники проекту не змогли забезпечити виконання робочих планів побудови МКС.

З 1993 - 1994 рр. до обговорення можливої участі в проекті залучається Росія, яка як правонаступниця СРСР зосередила найбагатший досвід (а також технічний потенціал і підготовлений персонал) у сфері створення та експлуатації пілотованих орбітальних станцій і практичної реалізації довготермінових місій в космічному просторі. За Міжурядовою угодою1988 року проект хоч теоретично і мав статус міжнародного, практично «писався за американським сценарієм»: рішення з усіх питань приймались колегіально, однак, якщо США мало свою «точку зору», остання й мала верховенство. З приєднанням 29 січня 1998 року Росії до проекту ситуація змінилась: проект набуває дійсно міжнародного статусу. Особливо це стає помітним, якщо прийняти до уваги остаточну формулу ухвалення рішень – консенсусом. І тільки для випадків неузгоджених ситуацій остаточне рішення приймає Голова Ради з управління проектом (представник США) з можливістю оскарження цього рішення в Комітеті з координації програми, складеного з представників усіх учасників проекту під співголовуванням представників НАСА і РКА.

Як підсумок більш ніж десятилітніх переговорів делегацій держав-партнерів утворилась безпрецедентна у світовій юридичній практиці система взаємних правових зобов’язань держав та їх виконавчих органів, що регулюють діяльність зі створення та експлуатації МКС, її обслуговування як в космосі, так і на Землі. Умовно цю систему можна уявити собі у вигляді триповерхової споруди, кожний з поверхів якої регулює свій рівень відносин: найвищий рівень – угода між урядами держав-учасниць проекту, яка акумулювала в собі основні принципи співробітництва, а також ті взаємні зобов’язання партнерів з МКС, що потребують закріплення шляхом ратифікації (взаємна відмова від вимог щодо відповідальності, питання митного та імміграційного врегулювання, обмін даними та товарами, захист інтелектуальної власності, кримінальна юрисдикція на станції тощо); міжагентський рівень – низка двосторонніх меморандумів про взаєморозуміння між основними виконавчими органами держав-партнерів (космічними агентствами): ЄКА, ККА, НАЗДА, РКА та НАСА та рівень фізичних осіб (космонавтів, як основних експлуатантів МКС на найближчий період) – Кодекс поведінки космонавтів.

Кодекс поведінки, призначений для регламентування прав і обов’язків членів міжнародного екіпажу станції, щойно з’явився, але його поява викликала неоднозначну реакцію навіть у теоретиків, які до пілотованих місій в космосі мають опосередковане відношення. І це не дивно. В сучасному міжнародному праві регламентування прав і обов’язків членів міжнародних екіпажів є одним з найбільш складних і суперечливих: особливі умови космічних місій потребують, з одного боку, виконання принципу єдиноначальності (безумовного виконання наказів командира екіпажу, особливо, що стосується екстремальних і надзвичайних ситуацій), з іншого, вирішення питання межі владних повноважень командира екіпажу, рівня його відповідальності за прийняті рішення і, навіть, про можливі заходи примусу, які командир екіпажу може застосувати до членів цього екіпажу, що відмовились виконувати його накази; до цих проблем додаються й проблеми врегулювання відносин між державою реєстрації пілотованого космічного засобу та іноземним або міжнародним елементом щодо визначення сторонами lex causae.

Прийняття Кодексу не означає автоматичного вирішення усіх проблем і саме цей факт більш за все насторожує фахівців-практиків. Ось лише кілька проблемних питань, на які в правилах поведінки космонавтів немає відповідей: що робити з членом екіпажу, який вийде з під контролю під час здійснення місії в космосі? Як реалізувати право командира екіпажу щодо усунення від роботи будь-якого з членів екіпажу, якщо його поведінка буде неадекватною щодо умов пілотованої місії? І, нарешті, Кодекс нічого не говорить про ситуації, коли увесь екіпаж відмовляється підкорятись командам Центру керування польотом. А ця ситуація не є надуманою, вона вже мала місце при здійсненні пілотованих польотів космічних кораблів АПОЛЛО та орбітальних космічних комплексів СКАЙЛЕБ і МИР.

Міжнародний проект створення МКС передбачає проектування, виробництво та експлуатацію орбітальної космічної станції для різноманітних потреб в галузях фундаментальних наукових досліджень, розробки нових та практичного використання космічних технологій; широкого (більшою мірою комерційного) використання інформації з орбіти Землі для потреб цілої низки галузей економіки: природокористування, екології, ресурсозабезпечення, проблематики катастроф та багато інших).

Беручи до уваги зазначені напрями використання МКС і положення Розділу 101 «Комерціалізація космічної станції» останнього Закону США з питань комерційного використання космічного простору від 28 жовтня 1998 року, можна говорити про подальше поширення процесів комерціалізації космічного простору, включення окремих видів діяльності на борту пілотованих орбітальних станцій до сфери світового ринку космічних послуг і технологій.

І, звичайно, про необхідність вже в найближчий перспективі (2005‑2010 рр.) вирішення міжнародно-правових і приватноправових проблем регулювання відносин на цьому поки що незначному за обсягом, але дуже важливому за вагомістю результатів діяльності (в тому числі для інших напрямів) сектору світового космічного ринку. Таких проблем, як: «юрисдикція і контроль» щодо національного космічного сегменту та членів міжнародного екіпажу поза межами Землі; «відносин між державою реєстрації та іноземним або міжнародним елементом» (яке право застосовувати, якщо правова подія, врегульована міжнародним приватним правом, відбулась на пілотованому об’єкті чи поза ним в космічному просторі?); «право власності» (йдеться про винаходи та відкриття в процесі провадження космічної діяльності поза межами Землі) та ін. Особливо важливими з огляду на проблематику практичної космонавтики доби комерціалізації та приватизації є питання збереження права на інтелектуальну та промислову власність, створену на борту МКС.