І.1.1.14. Конвенція про міжнародні гарантії на рухоме обладнання (Кейптаунська конвенція)

На своїй сорок третій сесії, що відбулася у 2000 році Комітет ООН з космосу (КВКП) погодився з пропозицією ГА ООН щодо включення до порядку денного 40-ої сесії Юридичного підкомітету в 2001 році нового окремого питання/пункту для обговорення, озаглавленого «Розгляд проекту конвенції Міжнародного інституту уніфікації приватного права (УНІДРУА) про міжнародні гарантії стосовно мобільного устаткування та попереднього проекту протоколу до неї з питань, які стосуються космічного майна»[57]. КВКП погодився також, що варто запропонувати Секретаріату ООН та Керівній раді УНІДРУА підготувати доповідь щодо цієї конвенції та протоколу з космічного майна, що дозволить отримати вихідну довідкову інформацію для обговорення цього пункту Юридичним підкомітетом.

Історичний та економічний аспекти

Зусилля УНІДРУА з розробки нового міжнародного режиму, що має регулювати порядок забезпечення виконання зобов'язань високоцінним мобільним устаткуванням, були започатковані ще до прийняття Конвенції 1988 року про міжнародний фінансовий лізинг. Стаття 7 цієї Конвенції містить норму, якою визнається можливість примусового здійснення в судовому порядку речових прав орендодавця стосовно довірчого власника при банкрутстві орендаря і незабезпечених кредиторів орендаря.

Успіх такого підходу переконав УНІДРУА в бажаності поширення цього принципу на примусове здійснення в судовому порядку прав на забезпечення виконання зобов'язань такими особливими категоріями високоліквідного мобільного устаткування, стосовно яких – у силу того факту, що, судячи з його природи, це устаткування буде, цілком імовірно, регулярно переміщатися через державні кордони або за їхні межі в ході звичайної господарської діяльності, – не занадто зручно застосовувати норму lex rei sitae (закон місця розташування) для вирішення спорів, що стосуються юридичної дійсності, можливості примусового здійснення і першочерговості задоволення таких прав.

Крім того, таке юридичне обґрунтування підкріплювалося економічними міркуваннями. У силу очевидних труднощів, з якими позикодавці зіштовхуються в плані забезпечення і стягнення таких позик, можливості фінансування операцій на базі активів, представлених такими категоріями устаткування, залишаються досить обмеженими.

Особлива перевага фінансування операцій на базі активів у вигляді високоцінного капітального устаткування складається в скороченні витрат, що випливає зі зниження ризику для фінансиста за рахунок одержуваної їм можливості оперативно скористатися вартісними параметрами майна, що бере участь в угоді, у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань. Якщо взяти конкретний приклад космічного майна, то приватні позикодавці, перед якими постає питання, надавати або не надавати позику під забезпечення яким-небудь супутником, безсумнівно, захочуть з'ясувати, чи не мають уже на це ж майно неврегульованих претензій інші позикодавці.

Нині у розпорядженні потенційних позикодавців немає надійних механізмів, які дозволяли б їм наводити довідки про наявність таких незадоволених претензій. Якщо не буде розроблено централізовану облікову систему для реєстрації прав на космічне майно, то потенційні позикодавці не одержать доступу до подібного механізму.

Ще одна проблема практичного характеру, що дотепер, як правило, обмежувала можливості використання фінансування операцій на базі космічного майна в якості активів, породжена практичними труднощами, пов'язаними з вилученням за неплатіж майна, що фізично знаходиться на навколоземній орбіті, у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань.