І.1.1.12. Інтелектуальна власність і космічна діяльність

проблеми інтелектуальної власності в космонавтиці привернули до себе підвищену увагу світового співтовариства ще наприкінці 70-х – початку 80-х років ХХ століття у зв’язку з досить складними проблемами, що постали перед міжнародним та внутрішньодержавним правом в процесі передачі космічних технологій.

Промислова та інтелектуальна власність є визначальним чинником для гострих дискусій в рамках КВКП та його Науково-технічного і Юридичного підкомітетів з приводу одного з основних положень Договору про космос, а саме щодо міжнародного співробітництва в космосі, а також стосовно принципу про використання космосу в інтересах і на благо усіх країн.

На думку деяких делегацій на форумах КВКП та його підкомітетів при обговоренні умов розширення взаємовигідного співробітництва в космосі (що безумовно сприяє активізації діяльності на світовому космічному ринку) намагання застосування зазначених принципів до співпраці держав призводить до того, що інтелектуальна власність виступає засобом контролю за передачею технологій, а також чинником монополізації космічних технологій окремими країнами світу.

Додаткової уваги ця проблема набуває десятиліттям пізніше, після прийняття рішення держав-учасниць наймасштабнішого з проектів в історії людства зі створення МКС щодо активізації співпраці в цій галузі, а також реальної оцінки можливостей початку побудови МКСі перспектив комерційного використання МКС вже найближчим часом.

Протягом переговорів (які завершились у вересні 1988 року) держав-партнерів (США, Канади, Японії та держав-членів ЄКА) стосовно укладення Міжурядової угоди про співробітництво в створенні МКС та підписання перших трьох з п’яти міжагентських меморандумів щодо створення МКС[52] виявилося, що проблеми інтелектуальної власності відіграють важливу роль щодо встановлення юрисдикції та контролю над елементами станції, а також визначення прав власності на винаходи та відкриття, які здійснюватимуться на борту постійно діючої лабораторії в космосі. Ці дискусії стосувалися проблем права промислової власності, особливо щодо гармонізації патентного законодавства, інших питань патентного права.

Дві перші конференції ООН з космосу (відповідно у 1968 та 1982 рр.) в своїх рекомендаціях основну увагу співтовариства зосередили на вигодах, які може принести космічна діяльність країнам, що розвиваються. Проблема в отриманні цих вигод полягала в тому, щоб втілити в життя положення ст. 1 Договору про космос, оскільки вони були сформульовані настільки загально, що практично не мали наслідком конкретно визначених зобов’язань: «… дослідження та використання космічного простору мають здійснюватися на користь і в інтересах усіх країн, незалежно від рівня їх економічного та наукового розвитку, і повинні бути справою усього людства;... космічний простір... відкритий для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації на основі рівності і згідно з міжнародним правом..., вільний для наукових досліджень, і держави сприяють і заохочують міжнародну співпрацю в таких дослідженнях».

Тоді ж, у 1982 році вперше в контексті космічної діяльності та міжнародного співробітництва інтелектуальну власність було пов’язано з нормами космічного права (право передруку та суміжні права знайшли своє місце в резолюції ГА ООН про Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення[53].

Після багаторічних подальших дискусій на форумах ООН у 1996 році було прийнято Декларацію про міжнародне співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору на користь і в інтересах усіх держав, з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються. У цій Декларації знову було зроблено наголос на статтю 1 Договору про космос, на додаток до якої зазначалось: «… держави вільні у визначенні всіх аспектів міжнародного співробітництва в галузі дослідження та використання космічного простору на засадах рівноправності та взаємної згоди. Договірні умови здійснення коопераційних заходів мають бути чесними та відповідати здоровому глузду, а також не порушувати прав і законних інтересів сторін, у тому числі й права інтелектуальної власності»[54].

Третя Конференція ООН з космосу, наголошуючи на тих нових аспектах, що їх несуть комерціалізація та приватизація космічної діяльності, серед інших виносить на порядок денний і проблему інтелектуальної власності. В підсумковому звіті ЮНІСПЕЙС-ІІІ, розділі ІІ «Загальні відомості та рекомендації Конференції» світовий космічний форум, акцентуючи на важливості належного доступу до космічної техніки та прикладних технологій, які можуть використовуватися в рамках програм сталого розвитку в країнах, що розвиваються, а також взаємну комерційну вигоду як для постачальників технології, так і для її одержувачів і користувачів, пропонує державам-членам ООН приділити особливу увагу налагодженню міжнародної співпраці в галузі передачі цих технологій та їх побічних вигод. У зв’язку з цим особливого значення для стимулювання міжнародного співробітництва в галузі космічної техніки та побічних результатів набувають відповідні міжнародно-правові рамки та міжнародні угоди, що розроблюються органами та установами ООН, які охоплюють такі питання, як права інтелектуальної власності, торговельні знаки, авторські права та іноземні інвестиції.

Практикум з космічного права в рамках ЮНІСПЕЙС-ІІІ, реально оцінюючи стан досконалості міжнародного права, що регулює космічну діяльність ери комерціалізації та приватизації, закликав продовжити вивчення багатьох аспектів сучасного права, зокрема, щодо «... прав інтелектуальної власності та питань передачі технологій, у зв’язку з якими може знадобитись особливий режим для глобальної уніфікації на практиці»[55], а Практикум з прав інтелектуальної власності в космонавтиці закликав додатково вивчити питання про можливість узгодження міжнародних стандартів з прав інтелектуальної власності та законодавства, що стосується прав інтелектуальної власності в космонавтиці, з метою посилення міжнародної координації та співробітництва на рівні як держав, так і приватного сектору[56].