Типи колізійних прив'язок

При всій різноманітності колізійних норм різних країн їх можна класифікувати по певних типах прив'язок:

1) Особистий закон (lех реrsonalis).

Ця колізійна прив'язка відома в 2 -ох видах:

а) національний закон або закон громадянства (lех patriae), тобто закон країни, до якої дана особа належить за своїм громадянством;

б) закон місця проживання (lех dоmicilii), тобто закон держави, на території якої дана особа вважається такою, що має „осілість”(1).

Приклад lех реrsonalis – підвид lex patriae ч.1 ст.566 ЦКУ (схожі норми є в ЦК Російській Федерації та інших держав колишнього СРСР): „Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є”.

Lех dоmicilii - ч.2 цієї ж статті 566 ЦКУ: „Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання”.

Закон громадянства прийнятий в країнах континентальної Європи і Далекого Сходу, в мусульманських країнах.

Закон доміцилія діє в англосаксонських, скандинавських і латиноамериканських країнах.

Так, англійські суди застосовують відносно британських підданих, що народилися в Англії, презумцію збереження ними „доміцилія походження” (на відміну від „доміцилія за вибором”) навіть при тривалому мешканні таких осіб за кордоном.

В значній мірі такий стан речей пояснюється еміграцією та імміграцією у відповідних країнах. Ці країни як би борються за владу над фізичними особами, що відповідно виїхали з їх території або в'їхали на неї.

(Італія „lех patriae” - США „домицилий”),

(Індія „lех patriae” - Великобританія „домицилий”).

При розгляді lех personalis слід мати на увазі, що закон громадянства сприйнятий багатьма міжнародними конвенціями, зокрема, Женевськими конвенціями про векселі та чеки відповідно 1930 і 1931 р.р. (США та Великобританія, в цих конвенціях участі не беруть). З цих спеціальних питань існує уніфіковане вирішення виникаючих колізій.

Закон громадянства та закон доміцилія мають свої переваги і недоліки. Закон доміцилія дозволяє будь-якій особі змінити закон, що регулює її особисте положення, особистою дією, тобто шляхом зміни свого доміцилія. Такий обхід закону не можливий у разі застосування закону громадянства. В останньому випадку зберігається можливість здійснення певного контролю в межах сфери владарювання іноземних держав.

З іншого боку, всі держави, що застосовують закон громадянства, постають перед необхідністю вирішення, яке саме громадянство є вирішальним в тих випадках, коли одна і та ж особа має більше, ніж одне громадянство, і якою буде колізійна прив'язка, коли питання торкається осіб без громадянства. В обох випадках закон повинен буде брати до уваги доміцилій (або місце постійного перебування) зацікавленої особи.

Невипадково, в деяких країнах, відзначає алжирський вчений М. Іссад, поняття доміцилія „розкололося” і поступилося місцем іншим, точнішим і конкретнішим, таким, як резиденція (місцеперебування), використовуваним, зокрема, в податковому праві та при визначенні підсудності (вк. роб., с.82).

Так, хоча у праві багатьох країн цивільний стан особи визначається законом його громадянства, можливі ситуації, коли ця прив'язка неприйнятна. У таких випадках в якості субсидіарної прив'язки застосовується закон доміцилія. Наприклад, якщо йдеться про апатриди, неможливо визначити їх особистий статус через закон громадянства з тієї причини, що вони не мають громадянства. Дія колізійної норми натрапляє на непереборну перешкоду. Доктрина висунула ідею застосування в таких випадках закону доміцилія.

2) Закон „національності” юридичної особи (lex societatis) - наступний тип прив'язки.

Законодавство, за яким встановлюється цивільна правосуб'єктність організації різне.

А. У Франції, Німеччині, Італії, Швейцарії воно визначається за законом місця знаходження її адміністративного центру (правління).

Б. У країнах „загального права” (Англії, США та ін.) - за законом місця заснування (реєстрації статуту) даної організації.

В. Відповідно до ч. 2 ст. 567 ЦКУ, „цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій при здійсненні операцій у зовнішній торгівлі та, пов'язаних з ними розрахунковими, страховими й іншими операціями визначається за законом країни, де засновані підприємство або організація”.

3) Закон місцезнаходження речі (lex rei sitae).

Це - один із загальновизнаних колізійних принципів. У ч.1 ст.569 із значком 3 ЦКУ зазначено: „Право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться”.

Вилучення з цього закону в Україні: право власності на річ за спадщиною визначається за законом останнього постійного місця проживання спадкодавця (ч.1 ст. 570 ЦКУ), за винятком спадкоємства будівель в Україні (ч.3 ст.570 ЦКУ).

4) Закон, обраний особами, що здійснюють операцію (lex voluntatis). Він означає, що початком вирішення колізійних питань по операціях з „іноземним елементом” є воля сторін, що здійснюють операцію.

Даний принцип, іменований „автономією волі” виражений в ч.1 ст.569 ЦКУ, згідно якої „права та обов'язки сторін по зовнішньоторговельній операції визначаються за законами місця її здійснення, якщо інше не встановлене за угодою сторін”. У ч. 8 ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” говориться: „Права та обов'язки сторін за зовнішньоекономічною угодою визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодилися про інше”.

У більшості країн автономія волі по контрактах не обумовлена тим, що вибраний правопорядок повинен мати зв'язок з даним правовідношенням. У ст. 1-105 Одноманітного торгового кодексу США вибір сторонами закону якого-небудь з штатів або іноземних держав обумовлений наявністю „розумного зв'язку” операції з обраним законодавством.

Автономія волі, відзначав Л.А.Лунц, дає можливість банкам, страховим суспільствам і іншим монополістичним організаціям розширити сферу застосування так званих „договорів приєднання” (Вольф М., зазнач. роб, с.12). Проте, автономії волі сторін можуть бути поставлені певні межі. Автономія волі здійснюється, головним чином, у сфері договірних зобов'язань

5) Закон місця здійснення акту. Цей колізійний принцип включає декілька різновидів прив'язок, головні з яких наступні:

а) Закон місця здійснення договору.