Види колізійних норм

Склалася система колізійних норм і ряд загальноприйнятих правил їх застосування.

I. Імперативні і диспозитивні колізійні норми.

Важливою класифікацією колізійних норм є їх розподіл на диспозитивні і імперативні. Від імперативних сторони не мають права відступати шляхом договору. Загальна тенденція полягає у тому, що колізійні норми про зобов'язання частіше носять диспозитивний характер (автономія волі сторін), а колізійні норми в інших сферах формулюються переважно як імперативні.

II. Односторонні та двосторонні колізійні норми.

1. Односторонні колізійні норми (або, по суті, їх прив’язки) говорять тільки про застосування вітчизняного (для даної держави) права.

Прикладом служить абз. 1 ст. 18 Ввідного Закону до Німецького Цивільного Уложення від 18 серпня 1896 р. Тут говориться „Походження дитини від законного шлюбу обговорюється по німецьких законах, якщо чоловік матері дитини до часу народження останньої є німецьким громадянином...”.

Інший приклад. У ч. 2 ст. 3 французького цивільного кодексу наголошується: „Нерухоме майно, що навіть знаходиться у володінні іноземців, підкоряється французьким законам”.

В українському праві прикладом односторонньої колізійної норми може служити ч.3 ст.570 ЦК України, де говориться „Правонаступництво споруд, що знаходяться в Україні, у всіх випадках визначається за украинським законодавством...”.

2. Двостороння колізійна норма, у протилежність цьому, говорить не тільки щодо застосування вітчизняного права, але й про застосування всіх інших правопорядків в певному питанні, наприклад у питанні про дієздатність. Так, в абз. 1 ст. 7 НЦУ зазначається, що „дієздатність особи обговорюється по законах держави, до якого особа належить”. Дана норма не має прогалин і дає судді вичерпну, закінчену відповідь у всіх випадках, коли виникає питання про правопорядок, яким визначається дієздатність. Тому такого роду колізійні норми можна назвати також багатосторонніми або завершеними.

Двосторонньою (багатосторонньою) колізійною нормою є і ст. 7 голландського закону від 15 травня 1929 р., по якій „Земельні ділянки підлягають законам країни, де вони знаходяться”.