Основні напрямки і результати ринкових перетворень

Необхідною передумовою поступового подолання кризових явищ у країнах СНД стали проведені там економічні реформи, спрямовані на формування ринкового середовища. При цьому в залежності від конкретних умов і соціально-економічного положення, глибина і темпи системних перетворень в окремих державах на початковому етапі істотно розрізнялися. Наприклад, якщо в Україні і Киргизії домінували (хоча і не завжди послідовно) елементи «шокової терапії», те в інших країнах азіатського регіону, а також у Білорусії створення ринкових механізмів відбувалося більш плавно.

Незважаючи на, що зберігаються між окремими країнами розходження в механізмах функціонування економіки, у цілому можна констатувати, що до дійсного часу в державах Співдружності закладені основи ринкового господарства. При цьому основним інструментом інституціональних перетворень з'явилася приватизація власності, що знаходиться в руках держави. Найбільше інтенсивно цей процес протікав у Росії, Киргизії, Казахстану і Молдавії.

Усе більш помітною економічною силою стає приватне підприємництво, у тому числі мале. Так, у 1998 р. частка держав у роздрібному товарообігу лише в Білорусії і Туркменістану перевищила 25%, у більшості ж країн вона не перевищує 2—8%. У той же час, у зв'язку з природними труднощями етапу становлення, що очолюють позиції в економіці в цілому приватний сектор займає лише в Киргизії, Молдавії, Таджикистану, Туркменії й Узбекистану. Особливо гостро коштує проблема формування правової бази, здатної забезпечити сприятливі умови для розвитку підприємництва.

З огляду на серьезнейший (майже вдвічі) спад виробничої активності на початку 90-х рр. країни Співдружності гостро мають потребу в збільшенні темпів економічного розвитку, що стримується відсутністю фінансових засобів, як у держави, так і в промислових підприємств. Частка нагромадження, у порівнянні з часткою споживання, скоротилася.

У цих умовах істотно зростає значення іноземних інвестицій. У ряді країн вони стали основним джерелом розвитку: у Грузії в 1997 р. на їхню частку довелося 57% загального обсягу інвестицій, в Азербайджану — 71%.

Еволюція галузевої структури промисловості країн СНД у цілому характеризується негативними моментами. Навіть у державах з колись розвитими галузями з високим ступенем обробки (Україна, Росія, Білорусія) частка виробленої ними продукції скоротився на користь сировинних галузей. Питома вага паливно-енергетичного комплексу в загальному обсязі промислового виробництва збільшився: у Білорусії — до 19,7%, на Україні — до 24,6, у Росії — до 29,5, у Казахстану — до 38,7, в Азербайджану — до 68,3%.

Сформоване положення в основному порозумівається двома факторами: прагненням молодих держав одержати валютні надходження від експорту сировини і слабкою конкурентноздатністю національної обробний промисловості.

В умовах ринкової економіки держав, що формується, Співдружності відносно динамічно розвивається сфера послуг, насамперед за рахунок розширення її асортименту. Частка галузей, що роблять послуги, у ВВП у даний час коливається від 27% у Вірменії до 56% у Казахстану.

Однак подальший розвиток сфери послуг усе більш упирається в обмежений платоспроможний попит населення. Тому, якщо вартісні обсяги платних послуг зросли за рахунок росту цін і тарифів (у першому кварталі 1998 р. у порівнянні з квітнем 1997 р., приблизно на 20%), реальні їхні обсяги залишилися на тім же рівні, а в ряді країн навіть скоротилися (у Молдавії, Росії, на Україні за той же період на 1—6%).

Одним з негативних наслідків системних перетворень у країнах Співдружності з'явилася інфляція, що відрізняється винятково високими темпами. Так, протягом 1992—1996 р. індекс споживчих цін виріс на Україні в 42,5 тис. раз, у Білорусії — у 39,6 тис. раз, у Вірменії — у 26,4 тис. раз', у Казахстану — у 21,6 тис. раз, у Таджикистану — у 15,4 тис. раз, в Азербайджану — у 13,5 тис. раз, у Росії — у 2,2 тис. раз, у Молдавії — у 1,5 тис. раз, у Киргизії — у 941 разів, в Узбекистану в 1992—1995 р. у 4,7 тис. раз, у Туркменістану в 1992—1994 р. у 4,2 тис. раз.

Як правило, інфляційні процеси досягали апогею на етапі найбільш радикальних перетворень: у Росії — у 1992 р., у Вірменії, Киргизії, Молдавії, Таджикистану і на Україні — у 1993 р. в Азербайджану, Білорусії, Казахстану й У 1994 р. И хоча в наступні періоди темпи росту споживчих цін сповільнилися, інфляційна тенденція зберігається. У першому кварталі 1998 р. середньомісячний приріст інфляції склав: в Азербайджану — 0,7% (у відповідному періоді 1997р. — 1,1%), у Вірменії - 1,5(1,8), у Білорусії - 3,5 (6,5), у Грузії — 0,6 (1,0), у Казахстану — 1,0 (1,3), у Киргизії — 1,4 (2,4), у Молдавії — 0,6 (1,3), у Росії — 0,9 (1,6), у Таджикистану — 1,4 (7,8), на Україні - 0,7% (1,1%).

Важливим напрямком формування національної державності стало створення самостійних валютно-фінансових систем. Національні валюти введені в Росії (1992 р.), Вірменії, Білорусії, Казахстану, Киргизії, Молдавії, Туркменії (1993 р.), Азербайджану, Узбекистану (1994 р.), Грузії, Таджикистану (1995 р.), на Україні (1996 р.). У переважній більшості держав Співдружності виявляється тенденція зниження курсу національних валют стосовно долара США. Самі негативні наслідки для економіки країн СНД мав фінансову кризу 1998 р. Його результатом з'явилося значне падіння курсів національних валют, особливо в Білорусії — у 2,1 рази, у Киргизії — на 46,4%, у Молдавії — на 74%, у Таджикистану — на 30,6%, на Україні — на 52,3%.

У сформованій ситуації держави Співдружності вживають енергійних заходів (у тому числі спільного характеру) по стабілізації економіки і створенню умов стійкого розвитку [7.].

Невід'ємні елементи нових фінансових систем у країнах СНД — комерційні банки. В умовах зниження обсягів прямого державного фінансування вони покликані вирішувати питання кредитування економіки. Однак в умовах фінансової кризи їхньої можливості здійснювати цю функцію дуже обмежені.

У ряді країн (Росія, Киргизія) важливим інструментом мобілізації фінансових ресурсів з метою розвитку виробництва стали фондові біржі. Масштаби їхньої діяльності визначаються, насамперед, досягнутою глибиною процесів приватизації.

Із серйозними проблемами зіштовхуються країни СНД при формуванні державних бюджетів, що багато в чому обумовлене незадовільним збиранням податків — основи їхньої дохідної частини.

Радикальні системні перетворення породили цілий спектр проблем соціального характеру. У нових економічних реаліях спостерігалося зниження рівня життя населення. Особливо чітко це проявилося на етапі лібералізації цін, ріст яких істотно перевищував ріст заробітної плати. В другій половині 90-х рр. унаслідок посилення соціальної складової в економічній політиці держав темпи зростання грошових доходів перевищили темпи росту цін. Середня заробітна плата склала в квітні 1998 р. в Азербайджану 43 дол. США (у квітні 1997 р. — 28 дол.), у Вірменії — відповідно 28 і 21, у Білорусії — 107 і 74, у Казахстану — 124 і 106, у Киргизії — 40 і 31, у Молдавії — 51 і 41, у Росії — 172 і 157, у Таджикистану — 9,7 і 9,2, в Узбекистану — 58 і 49, на Україні — 91 і 92 дол. США. Практично у всіх країнах СНД спостерігаються затримки по виплаті заробітної плати. У дуже складних економічних умовах держави уживають заходів по упорядкуванню заробітної плати і її індексації.

Новим явищем для країн СНД стало безробіття. У цілому по СНД, за даними на кінець 1996 р., чисельність офіційно зареєстрованих безробітних складає 3,7 млн. чіл. У вересні 1997 р. рівень офіційного безробіття (відношення чисельності безробітних, зареєстрованих у службах зайнятості, до чисельності економічно активного населення) обчислювався в Азербайджану в 1,3%, у Вірменії — у 10,6, у Білорусії — у 3,1, у Грузії — у 2,4, у Казахстану — у 3,9, у Киргизії — у 3,2, у Молдавії — у 1,6, у Росії — у 2,9, у Таджикистану — у 3,1, в Узбекистану — у 0,4, на Україні — 2,4%. Для рішення цієї проблеми в державах СНД реалізуються заходи щодо забезпечення зайнятості, зокрема налагоджена професійна перепідготовка громадян.