Зовнішньоекономічні зв'язки та інтеграційні процеси

Курс держав Співдружності на формування відкритої ринкової економіки і лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності створює передумови для їхнього включення у світове господарство. На початку1998 р. на взаємну торгівлю країн СНД приходилося 30% їхнього експорту і 38% імпорту, у той час як на «треті» країни — відповідно 70% і 62% (17,6 млрд. дол. і 14,0 млрд. дол.). При цьому 91% експорту країн СНД у страны іншого світу приходиться на Казахстан, Росію й Україну, а 87% імпорту з цих країн — на Білорусію, Казахстан, Росію й Україну.

З розривом взаємних господарських зв'язків і падінням виробництва на початку 90-х рр. позиції країн СНД на світовому ринку істотно ослабнули. Дезинтеграця не тільки не розширила можливості зовнішньоекономічних зв'язків з «третіми» країнами, але і ще більш утруднила їх.

Структура експорту держав Співдружності на світовому ринку залишається архаїчної, має сировинну спрямованість, що не дозволяє їм зайняти там гідне місце. Щоб змінити сформоване положення, потрібна радикальна структурна перебудова в економіці, для проведення якої вимагаються значний час і величезні інвестиційні ресурси. Виробники країн СНД, за рідкісним винятком, не здатні витримати конкуренцію з фірмами розвитих країн навіть на своїх внутрішніх ринках. Експансія останніх стрімко наростає і сполучається з політикою твердого протекціонізму у відношенні товарів зі Співдружності.

Серйозні труднощі повноправного входження у світове співтовариство визначають велику актуальність поглиблення й удосконалювання співробітництва в рамках СНД

На рубежі 1992—1993 р. доцентрові тенденції у взаєминах країн СНД істотно підсилилися, закономірним результатом чого з'явилося підписання у вересні 1993 р. Договору про створення Економічного Союзу. Реалізація передбачених їм мір складає основний зміст сучасного інтеграційного етапу розвитку Співдружності Незалежних Держав.

Потреба в реінтеграції, насамперед, визначена досягнутої в попередні десятиліття глибокою технологічною взаємозалежністю і багатобічною взаємодоповнюваністю національних народногосподарських комплексів. Налагоджена система поділу праці, стійка територіальна спеціалізація і розгалужені коопераційні зв'язки, при яких у випуску готових виробів найчастіше беруть участь багато підприємств, що мають нині різну державну приналежність, об'єктивно вимагають тісної інтеграційної взаємодії, як у міжгалузевому, так і у внутрішньогалузевому розрізах.

Не менш серйозним стимулом до інтеграції для країн СНД є потреба зберегти свій сукупний і надзвичайно ємний ринок. Аналіз структури взаємного товарообміну дає вагомі підстави для висновку про те, що відмовлення від гнітючої частини його позицій, з урахуванням реальних можливостей переорієнтації на ринки «третіх» країн і імпортозаміщення, чи нездійсненний у доступній для огляду перспективі, чи взагалі економічно недоцільний.

Крім того, формування народногосподарського комплексу СРСР як єдиного цілого мало своїм результатом створення в республіках значного числа великих підприємств-монополістів, орієнтованих на задоволення загальних господарських потреб. Їхнє нормальне функціонування знаходиться як в інтересах країни перебування, так і в інтересах країн-споживачів.

Значний потенціал інтеграції визначений і тим, що держави Співдружності в сукупності володіють могутньою і комплексною сировинною базою, включаючи практично усі види стратегічної сировини. В умовах сучасної хитливої міжнародної обстановки її спільне використання являє собоюфактор, що істотно зміцнює їхню економічну безпеку.

У силу технологічної відсталості ринок взаємної торгівлі став для держав СНД і, по усій видимості надовго, основною сферою збуту готової продукції й у першу чергу — машинобудівної. Однак і тоді, коли структурна перебудова в країнах забезпечить достатню конкурентноздатність вироблених ними товарів на світовому ринку, ринок СНД не тільки не утратить своїх переваг, але й одержить нові імпульси до подальшого розвитку, причому не тільки кількісному, але і якісному — за рахунок збагачення асортименту і підвищення рівня взаимопоставляемой продукції.

Не останню роль у довгостроковій пріоритетності регіональної інтеграції грають географічна близькість і наявність могутньої спільно створеної як єдине ціле інфраструктури — насамперед транспорту і зв'язку. Порушення єдності системи керування нею практично виключає для кожного з партнерів можливість ефективної її експлуатації. Оскільки кожна з країн Співдружності зацікавлена в гарантованому і безпечному функціонуванні всіх транзитних магістралей, незалежно від державної приналежності їхні експортно-імпортні контакти, що забезпечує, із третіми країнами, найбільш оптимальне рішення — відтворення загального транспортного простору.

Інтеграційні процеси, що почалися, засновані на такій сприятливій передумові, як дуже розвитий сукупний науково-технічний потенціал держав СНД, раціональне використання якого в національних границях представляється разом з тим досить проблематичним.

Завдяки конструктивній взаємодії партнерів по СНД за минулий період в основних рисах удалося закласти систему організації співробітництва, пристосовану до обслуговування їхніх економічних відносин на ринкових принципах. При цьому використовується вся сукупність відомих у світовій практиці форм зовнішньоекономічної діяльності.

Інтеграційні процеси в Співдружності Незалежних Держав одночасно розвиваються на трьох рівнях: у масштабах усього СНД (Економічний союз), на субрегиональной основі (Митний союз Білорусії, України, Казахстану, Киргизії, Таджикистану і Росії, Центральноазіатський союз) і через систему двосторонніх відносин [8.].

Виникнення багаторівневої моделі обумовлено наявністю в партнерів широкого спектра інтересів друг до друга, реалізація яких припускає використання різноманітних форм і напрямків інтеграції.

Насамперед, це загальні інтереси, що кожна з країн СНД має стосовно всіх інших учасників Співдружності. З обліком глибокої багатобічної взаємозалежності і взаємодоповнюваності національних господарських комплексів, вони насамперед, полягають у створенні умов, необхідних для нормального процесу відтворення.

Системні перетворення в країнах Співдружності є чинником, що визначає суть і спрямованість трансформації взаємних зв'язків. Економічні реформи висувають на передові рубежі міжнародного співробітництва, що хазяюють суб'єкти, пряма взаємодія яких, незалежно від форм власності, складає основний зміст сучасних інтеграційних процесів. Тому головної для держав СНД задачею стає формування умов для розвитку, поглиблення й удосконалювання співробітництва на мікрорівні.

Поряд із загальними інтересами, для країн Співдружності значимі і субрегиональные інтереси, реалізація яких можлива в рамках окремих, порівняно невеликих і територіально близьких груп держав.

Поява в руслі загального процесу інтеграції вогнищ з підвищеною інтенсивністю взаємодії — дуже розповсюджене у світовій практиці явище, засноване на «принципі змінюваної геометрії». У Співдружності під ним розуміється «по-різному-швидкісна інтеграція». Гнучкість і розмаїтість інтеграційних форм дають партнерам можливість у випереджальному порядку й ефективно вирішувати комплекс задач, зв'язаних з поглибленням і удосконалюванням співробітництва. При цьому обов'язковою умовою повинне бути ненанесення збитку інтересам інших країн СНД, що не входять у субрегиональные об'єднання.

Особливе місце в системі організації взаємного співробітництва на нинішньому етапі і на майбутню перспективу займають двосторонні зв'язки, що базуються на інтересах, що кожна з країн СНД має стосовно іншим окремо узятим членамам Співдружності. Такі інтереси обумовлені виробничою спеціалізацією, що склалася раніше в рамках системи міжреспубліканського поділу праці.

Найважливішою функцією двосторонніх відносин між державами Співдружності є також і те, що через їхні механізми здійснюється практична реалізація багатобічних домовленостей і, у кінцевому рахунку, досягаються конкретні, матеріально значимі результати співробітництва. У цьому полягає значна специфіка СНД у порівнянні з іншими інтеграційними об'єднаннями світу.

Рішенню задач обслуговування вищезгаданих груп інтересів відповідають два дополняющих друзі друга виду організаційно-правових механізмів: багатобічний (Економічний союз, субрегіональна інтеграція) і двосторонній. Як показує практика, така модель найбільш оптимальна для сучасного етапу співробітництва держав СНД.

Основною задачею багатобічних механізмів є формування рамкових умов, що забезпечують реалізацію загальних і регіональних інтересів країн Співдружності. Це досягається шляхом розробки і висновку на міждержавному і міжурядовому рівнях багатобічних договорів і угод, спрямованих на розвиток інтеграції в різних областях спільних інтересів.

У рамках усього СНД у даний час діє порядку 900 міжнародних договорів на багатобічній основі, що охоплюють широке коло питань торгово-економічного, фінансово-кредитного, виробничо-технічного, оборонного і соціально-гуманітарного характеру.

Економічний союз створюється шляхом поетапного руху по шляху поглиблення співробітництва у всіх сферах обший зацікавленості.

У виконання Договору про створення Економічного союзу здійснюється практична реалізація одного з найважливіших передбачених їм напрямків — формування Митного союзу.

Митний союз дозволяє зняти штучні бар'єри на шляхах взаємного товарообміну, зведені на етапі суверенізації, у виді скасування на взаємній основі тарифних і нетарифних обмежень, податків і зборів на експорт продукції [5.].

Спрощується порядок і процедури митного оформлення вантажів і прикордонного контролю за переміщенням через границю товарів, послуг і громадян, скорочуються витрати на транзит товарів унаслідок застосування умов, прийнятих для національних перевізників. У результаті формування загального економічного простору в кілька разів зростає місткість ринку збуту, що створює сприятливі можливості для оптимізації масштабів виробництва.

Напружені бюджети країн-учасниць звільняються від витрат на зміцнення між ними границь. Скасовано митний огляд протягом майже 9 тис. км, ліквідовано більш 150 митниць, митних посад, автомобільних і залізничних пропускних пунктів.

Не менш важливо і те, що, крім створення на взаємній основі максимально сприятливого режиму торгової й економічній-господарсько-економічної діяльності, Митний союз надає можливості підвищення ефективності співробітництва з «третіми» країнами і міжнародними організаціями. Нескоординована зовнішньоекономічна діяльність не тільки не дає однобічних вигод, але і приносить прямі збитки.

Темпи росту експортно-імпортних операцій між країнами Митного союзу перевищують показники їхньої зовнішньої торгівлі з іншими країнами СНД. У 1997 р. обсяги товарообігу України з Білорусією зросли приблизно на40%.Частка країн-учасниць Митного союзу в загальному обсязі зовнішньоторговельних операцій у рамках Співдружності складає близько 53%.

Не менш важливим напрямком удосконалювання торгово-економічного співробітництва країн СНД є створення діючого механізму платежно-расчетных відносин. На нинішньому етапі в рамках двосторонніх відносин зважуються такі ключові питання, як уведення взаємної конвертованості і підтримка стабільності, національних валют, їхнє котирування на внутрішніх валютних ринках, що веде до усунення множинності курсів, взаємне надання прав на використання національних валют для оплати постачань товарів і послуг.

Надалі країнам Співдружності будуть потрібні уніфікація законодавчої і нормативної бази, забезпечення єдності фінансового документообігу, узгодження грошово-кредитної політики. Усе це — основні передумови виникнення єдиного валютного ринку. Важливе значення має також внутрішня фінансова стабільність кожної держави — учасника.

Цілий пакет багатосторонніх угод, що передбачають значне поглиблення інтеграції, у даний час реалізується в сфері матеріального виробництва. Це Угоди про співробітництво в області машинобудування (24 вересня 1993 р.), будівництва (9 вересня 1994 р.), хімії і нафтохімії (9 вересня 1994 р.), про товарообіг і виробничу кооперацію в області машинобудування на взаємопов'язаній основі (9 грудня 1994 р.).

Задачі розвитку і зміцнення економічних і науково-технічних зв'язків держав СНД в агропромисловій сфері визначені Угодою про міждержавні взаємини з питань агропромислового комплексу, підписаним у березні 1993 р. схвалена Науково-технічна програма співробітництва країн СНД по фундаментальних і пріоритетних прикладних проблемах розвитку агропромислового виробництва до 2000 р., визначені головні наукові установи, яким доручено сформувати координаційні ради по кожнім напрямку наукових досліджень. Усі ці міри покликані сприяти стабілізації і розвитку агропромислового виробництва.

Відповідно до ув'язнених на урядовому рівні багатобічними, а також двосторонніми угодами в області транспорту і зв'язку партнери по Співдружності на принципах взаємності забезпечують на своїй території сприятливі умови функціонування усіх видів транспорту і зв'язки, що здійснює перевезення пасажирів і вантажів між країнами СНД і транзитом по їхній території.

Через крайню гостроту проблеми модернізації виробничого апарата в промисловості, сільському господарстві й інфраструктурних галузях особливе значення мають багатосторонні Угоди про співробітництво в області інвестиційної діяльності (24 грудня 1993 р.) і про створення загального науково-технологічного простору (3 листопада 1995 р.). Перша угода передбачає усунення можливості дискримінації інвесторів із країн СНД у порівнянні з національними інвесторами, друге — містить комплекс організаційно-економічних мір, спрямованих на відродження могутнього сукупного науково-технічного потенціалу шляхом інтеграції. Зокрема, намічені міри і визначені пріоритети проведення погодженої політики в області науки і техніки.

Одним з найбільш складних і перспективних напрямків удосконалювання взаємного співробітництва є створення механізму взаємодії на мікрорівні. У зв'язку з підписанням багатосторонньої Угоди про сприяння в створенні і розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових, страхових і змішаних транснаціональних об'єднань (15 квітня 1994 р.) із усією гостротою встала проблема формування сприятливих організаційно-економічних умов для інтеграції суб'єктів окремих країн, що хазяюють. Уже на першому етапі його реалізації виявлені значні труднощі (зокрема, при формуванні фінансово-промислових груп), обумовлені, насамперед серйозною розбіжністю в методах проведення реформ в окремих країнах, недосконалістю (а часом і відсутністю) відповідної правової бази.

Усе це об'єктивно вимагає послідовної роботи по взаємній адаптації внутрішніх господарських механізмів і національних законодавств. У рішенні цієї проблеми ключову роль покликані зіграти Міжпарламентська асамблея СНД і Міждержавний економічний комітет.

Створений на багатобічній основі зачепив в організаційно-економічному механізмі інтеграції в СНД надає широкі можливості її розвитку через систему двосторонніх відносин. Додаткові імпульси до цього дає не тільки зростаюче число колективних проектів у різних галузях матеріальної сфери, що розвертаються в ході своєї реалізації в «віяло» двосторонніх домовленостей і зобов'язань, але і гостра необхідність оптимізації взаємних зв'язків. Остання, за винятком випадків багатобічної внутрішньогалузевої технологічної кооперації, можлива лише в двосторонньому порядку.

Така робота припускає, зокрема, одномоментный чи поступовий (для того, щоб не завдати шкоди інтересам партнерів) відмовлення від неефективних напрямків співробітництва, вибір його «опорних» напрямків і оптимальних організаційних форм, що сприяють науково-технічному прогресу (виробнича і науково-технічна кооперація, спільні інвестиції, транснаціональні об'єднання й ін.), а також створення умов для їхньої реалізації.

На двосторонній основі легше забезпечити виконання зобов'язань по взаємних постачаннях, погашенню заборгованості по кредитах, користуванню транзитними магістралями і рішення інших дуже значимих для країн питань, що співробітничають.

Формування системи двосторонніх відносин держав СНД здійснюється за допомогою механізмів відповідних договорів і угод по двох основних напрямках. Перший напрямок складають договірно-правові документи, що регламентують розвиток співробітництва між Україною, з одного боку, і іншими державами СНД — з іншої. Воно обумовлено в першу чергу тим, що система міжреспубліканського поділу праці в колишньому СРСР мала своїм центром Росію. Саме на нее була й у значній мірі залишається орієнтованої переважна частина зовнішньоторговельного обороту більшості країн Співдружності. Тому досить оперативне заповнення організаційно-правового вакууму, що виник з розпадом СРСР, було в інтересах, як України, так. і її партнерів по Співдружності.

Другий напрямок — це оформлення двосторонніх відносин держав СНД між собою. Якщо процес створення договірно-правової основи їхнього співробітництва з Україною в головному практично довершений, то двосторонні зв'язки без її участі ще знаходяться в стадії організаційного становлення, хоча останнім часом ця робота значно активізувалася.

Зміст договорів, що укладаються партнерами, і угод відбиває їхню обопільну зацікавленість у поглибленні взаємодії в економіці, науці, техніку, виробництві, рішенні соціально-гуманітарних і інших актуальних для них питань. Просліджується також тенденція до перекладу торгово-економічних зв'язків на довгострокову основу, щостворює сприятливі передумови для розвитку інтеграції. Зокрема, почата робота з реалізації Програми економічного співробітництва між Росією й Україною, розрахованої на 10 років.

У цілому СНД має всі необхідні передумови для перетворення у високоефективне інтеграційне об'єднання сучасного типу, підвищення своєї геополітичної ролі у світі. Цьому багато в чому покликана сприяти глибока реформа організаційно-правових основ, що завершується в дійсне, час Співдружності, результатами якого стануть запуск із 1 січня2000 р. зони вільної торгівлі й упорядкування системи керування інтеграцією.