Національні школи менеджменту

Розглянемо особливості провідних національних шкіл менеджменту з урахуванням відомої світової тріади фінансово-економічних центрів, що утворюють три кластери національних управлінських шкіл.

Кластер означає групу країн переважно одного географічного регіону, яким притаманні загальні форми економічних відносин і однотипна соціально-культурна складова менеджменту міжнародних корпорацій, що мають походження з країн цього кластера.

На рис. 1.2. представлений склад трьох основних кластерів відповідно до таких критеріїв як прямі іноземні інвестиції і міжнародна торгівля.

Відповідно до трьох зазначених світових центрів як основні виокремлюються американська, європейська та японська національні школи менеджменту.

Американська школа менеджменту: перша історична класична школа, що залишається провідною у світі і зараз; ґрунтовна менеджерська освіта (268 шкіл бізнесу мають дворічну програму «магістр ділового адміністрування» (МВА), які щорічно закінчують понад 70 тисяч осіб; жорсткий агресивний менеджмент; величезна кількість навчальних і наукових видань, спеціальних журналів; спеціальні тренінгові програми про корпоративне життя в США; податкові поради іноземцям; утворення компаніями товариських мереж, що допомагають швидше пристосуватись до нового середовища; рольові ігри, що демонструють варіанти менеджерської поведінки.

Рис. 1.2. Основні світові кластери прямих іноземних інвестицій та міжнародної торгівлі

Японська школа менеджменту: використовує зарубіжний досвід менеджменту (насамперед США); ґрунтується на колективістських засадах; акцент робиться на підготовці менеджерів у компаніях; зорієнтований на світові ринки.

Щодо європейської школи менеджменту, то її досвід не є однорідним:

Досвід Франції: державний сектор – 20% ВНП; мета уряду – ефективне використання переважної кількості ресурсів країни; два типи державних підприємств – ринкового типу і монополісти, яких підтримує держава.

Досвід Німеччини: довіра влади у керівництві трудовою діяльністю; авторитаризм – функція лідерства; турбота менеджерів про підлеглих; закон про залучення робітників до управління підприємством (1951 р.); утворення виробничих рад (вибори через 4 роки).

Австралія: вплив на менеджмент моральних аспектів; наголос на політичні і соціальні цінності досягнення; сприйняття ризику.

Італія: дії у середовищі з низькими ризиками; конкурентоспроможність італійських менеджерів; схильність до групового прийняття рішень.

Австрія: наголос на самореалізацію у керівництві; висока цінність незалежності і конкурентоспроможності; прагнення уникнути ризиків.

Великобританія: висока цінність безпечності, винахідливості, адаптивної логіки; індивідуалізм вважається найвищою цінністю.