Міжнародний ринок технологій

Технологія— це спосіб або метод виробництва продуктів чи послуг, спосіб поєднання факторів виробництва, спосіб організації процесу, спосіб та мета управління і т. п., що базується на застосуванні науково-технічних знань. Залежно від об'єкта виділяють технології продуктів, процесів та управління.

Технологія в міжнародній економіці — це фактор виробництва та економічного розвитку, що характеризується високою міжнародною мобільністю. Комплекс процесів та відносин у міжнародній економіці з приводу вивозу та ввозу технології іменується науковою категорією міжнародна передача технологій.Ця частина зовнішньоекономічних відносин являє собою широку сферу обміну, кінцева мета якого, з одного боку, — підвищення технічного та технологічного рівня виробництва, а з іншого, — отримання прибутку.

Матеріальною основою виникнення міжнародного технологічного ринку та відносин з приводу передачі технологій є міжнародний поділ праці в сфері, що будується на технологічних відмінностях та перевагах країн. Ці відмінності склалися історично або набуті у процесі розвитку. В сучасні умовах технологічні досягнення країн найменше зумовлені вигідними природно-географічними умовами, а все більше — факторами науково-технічної, кадрової та фінансової бази.

Одна з ключових характеристик технології — це її новизна. Технологія може мати національну, регіональну або світову новизну, а також бути унікальною, прогресивною, традиційною або морально застарілою (згідно з етапами життєвого циклу), від чого залежать мотиви та масштаби її експорту/ імпорту в міжнародній економіці.

Міжнародна передача технологій посідає особливе місце в сучасній системі міжнародної економіки. Це зумовлено такими факторами:

•в епоху постіндустріальної цивілізації технологія та інформація стали головним фактором економічного розвитку;

• відбуваються якісні зміни в міжнародному поділі праці, що характеризуються виділенням наукомісткої спеціалізації та прискореним розвитком науково-технічної кооперації;

• ринковий характер розвитку міжнародної економіки, що постійно вимагає інновацій;

• загострюється міжнародна конкуренція за науково-технічні ресурси та продукти;

• нова стадія міжнародної конкурентоспроможності країн, на якій ключовим фактором є інновації.

Про зростаюче значення науково-технічної інформації та технології свідчать такі дані: конкурентоспроможність 2/3 промислової продукції та 55 % робочих місць у Західній Європі залежить від рівня розвитку технології інформації (висновок експертів Комісії Європейського співтовариства). Суспільство вступило в нову інформаційну епоху.

Взаємообмін, кооперація та спеціалізація на всіх етапах створення технології та інновацій дає змогу економити кошти для багатьох суб'єктів міжнародної економіки. Ефективність створення технологій залежить від використання в цьому процесі найновішої інформації, знань, винаходів, факторів виробництва. Тому розвиток науково-технічної сфери в одній країні не може не торкатися досягнутого в міжнародних масштабах. Науково-технічні сфери (наукова інфраструктура, технологічна база та ін.) різних країн переплітаються, стають все більш взаємозалежними у системі міжнародного поділу праці.

У науково-технічній сфері активізують свою роботу ТНК та МНК, виникають міжнародні (міждержавні) науково-дослідні інститути, технополіси з великою часткою іноземного капіталу та експортною орієнтацією. Національна науково-технічна сфера стає зорієнтованою на зовнішній світ.

У країнах з перехідною економікою можливість виходу на міжнародний ринок з пропозицією науково-технічних знань та технології є часто єдиною мотивацією для розвитку самої технології. В умовах обмеженості фінансування розвитку науки і техніки, її комерціалізації, а також за низької платоспроможності попиту єдиним способом розвитку національної науково-технічної сфери є отримання замовлень та фінансування від іноземних агентів, держав, організацій. Інша тенденція — висококваліфіковані науково-технічні кадри, не отримавши таких замовлень, мігрують до інших країн, де знаходять застосування своїм знанням та вмінням.

Міжнародний обмін технологією в товарній формі відомий з початку XX ст., однак формування світового ринку технологій припадає на другу половину — 60-х рр. Саме до цього часу обсяг міжнародних комерційних операцій з технологіями перевищив масштаби національного обміну. Міжнародний науково-технічний обмін включає в себе, окрім традиційної купівлі-продажу готових товарів і устаткування для їхнього виробництва, отримання ліцензій на передові техніку і технології, наймання висококваліфікованих іноземних учених і фахівців тощо.

Технологія як товар має ряд особливостей:

• це найбільш цінний товар, який вимагає багато витрат часу та коштів.

• технологія може забезпечити високі прибутки;

• завдяки своїм якостям вона швидко розвивається;

• та експортований товар, оскільки, по-перше, технологія в «чистому» вигляді має дуже низькі транспортні витрати; по-друге, мають місце незначні торгові обмеження (тарифні та нетарифні) на кордоні приймаючої країни, яка здійснює прийом, що зумовлено метою недопущення технологічного відставання.

Суб'єкти міжнародної передачі технологій — підприємства, ТНК та науково-дослідні і проектні інститути, технополіси, країни, регіональні інтеграційні угруповання, міжнародні організації. Найбільш вагомими суб'єктами міжнародної передачі технологій є фірми розвинутих країн, які забезпечують більшу частину обороту світового технологічного ринку. Світовим лідером на цьому ринку є США. Вони щорічно експортують наукомістку продукцію на суму близько 700 млрд дол. У рейтинзі експортерів друге місце займає Німеччина (понад 500 млрд дол. США), третє — Японія (400 млрд дол.). Найбільші витрати на НДДКР несуть США. Так у 2010 р. витрати США на ці цілі в 1,1 раза перевищували витрати Японії, Німеччини, Франції та Великобританії разом узятих. Спостерігається збільшення кількості суб'єктів міжнародної науково-технічної системи.

Мотивації учасників процесу міжнародної передачі технологій

Продавців:

• міжнародна передача технологій є альтернативою торгівлі, коли експорт товарної продукції, що виготовляється за даною технологією, не можливий через економічні або політичні обмеження;

• передача технологій часто є необхідною умовою руху капіталу;

всередині країни немає можливості або не вигідно застосувати або комерціалізувати технологію (наприклад, обмежений попит на інноваційну продукцію, відсутня виробнича база);

• продаж ліцензії на технологію дає змогу компенсувати витрати на її розробку або може бути прибутковою операцією;

• правовий захист дає змогу продавцям при виході на міжнародний ринок тимчасово зберегти комерційну таємницю та повні права на технологію;

• пройшовши пік життєвого циклу у своїй країні, інновація прагне вийти на інші ринки з метою подальшого отримання надприбутків;

• валютний ефект від реалізації технології на світовому ринку набагато вищий, ніж від експорту звичайних товарів;

Покупців:

• економія коштів та часу на розробку технологій. Найбільш масштабним прикладом досягнення такого ефекту є придбання Японією в 60-х роках патентів, ліцензій та іншої науково-технічної продукції, розробка якої власними силами потребувала б в 23 рази більших коштів та декілька десятків років;

• підняття технічного рівня виробництва за короткий термін.

• можливість не тільки оновити, а й розширити виробництво;

• зростання конкурентоспроможності;

• збільшення експорту продукції;

• очікувані прибутки від технологічних та інших інновацій.

Отже, в результаті міжнародної передачі технологій виграють як продавці, і покупці. Продавці отримують винагороду, а покупці отримують нову технологію, за рахунок якої можуть досягти певної економії засобів та часу порівняно із самостійною розробкою технології; ліквідувати технічну відсталість у певних галузях діяльності; досягти підвищення конкурентоспроможності продукції, що виробляється за придбаною технологією, та збільшити її експорт.

Тенденції міжнародного ринку технологій:

• суб'єктами виступають переважно промислово розвинені країни світу;

• збільшується участь країн, що розвиваються та країн перехідної економіки;

• спостерігається лібералізація ринку;

• зростає частка інтелектуальних послуг;

• виникло та поширюється міжнародне регулювання ринку;

• відбувається подальша диверсифікація та індивідуалізація продукту;

• збільшуються темпи зростання обсягу виробництва та товарообігу інноваційних продуктів;

• розширюється асортимент продукції (за 25 років він збільшився у 10 15 разів);

• скорочується середня тривалість життєвого циклу продукту (за 25 років зменшилася наполовину);

• скорочуються строки впровадження науково-технічних розробок від їх лабораторної стадії до серійного виробництва. Якщо для фотографії цей чає становив 112 років, електрики — близько 80, телебачення — 12, то для атомної бомби він скоротився до 6, транзисторів — до 5 і для інтегральних схем - до 3 років. При цьому середній термін впровадження науково-технічних розробок у різних країнах різний: в Японії він становить 2—3,5 роки, у США-5—7 років, у Німеччині - 5—10, у Франції - 8—10 років;

• інновація все більше стає необхідним засобом створення конкурентних переваг, завоювання міжнародного ринку. Відсутність достатньо продуктивних інновацій, навіть в умовах значних інвестицій, позбавляє країну економічного зростання та експортної конкуренції у провідних галузях.