2015-06-30
480
Працівники наукової сфери складають різноманітні тексти: наукові, технічні, науково-ділові, науково-популярні, науково-публіцистичні.
Для переважної більшості науково-технічних текстів характерні різні типи викладу матеріалу: опис, розповідь і роздум (міркування). Тип викладу суттєво впливає на добір мовних засобів.
Загальна схема побудови науково-технічних текстів може мати такий вигляд:
а) констатація відомого (наявного);
б) критичний аналіз відомого (наявного);
в) обґрунтування потреби змінити відоме або наявне (уточнити теорію, удосконалити технологію, сконструювати новий прилад);
г) опис нового;
д) прогноз щодо застосування нового.
Щоб поєднати частини тексту, науковець уживає метатекстові оператори – мовні формули наукового стилю. Функція таких словесних формул – організувати текст, поєднати його частини, виразити авторську оцінку інформації, вказати на джерело повідомлення [37: 240].
Констатація відомого (наявного) потребує таких словесних формул: як відомо...; як стверджує (вважає)...; давно доведено, що.... Критичний аналіз відомого (наявного) передбачає вживання таких метатекстових операторів: автор заперечує...; автор критично ставиться до...; у роботі викладено дискусійні твердження...; подано суперечливі відомості про...; не обґрунтовано думку...; не підтверджено фактами...; подано переконливі докази...; зроблено спробу довести...; можна погодитися з твердженнями....
|
|
|
Для обґрунтування потреби замінити відоме (наявне) послуговуються такими формулами: досить актуальною є проблема...; назріла потреба в удосконаленні...; пропонується новий підхід (метод)....
Опис нового потребує таких слів-організаторів наукової, технічної думки: запропонований пристрій має переваги...; перевага моделі полягає в тому, що...; результати експериментів підтвердили гіпотезу....
Висловити прогноз щодо нового допомагають такі словесні формули: запропонований пристрій дозволяє підвищити надійність..., новий метод сприятиме...; нова технологія забезпечить потреби...; результати експериментів відкривають нові можливості....
Автори наукових текстів дають оцінку природним і соціальним явищам, діям та ідеям певних осіб. Є жанри, основною метою яких є оцінка (відгук, рецензія на наукову працю). У монографіях, рефератах, наукових статтях, дисертаціях оцінюються здобутки попередників, колег. Спочатку за традицією подається позитивна оцінка: заслуга автора полягає в тому, що...; робота має велике теоретичне (практичне) значення; достоїнством роботи є...
Негативну оцінку в наукових текстах рідко дають у різкій, категоричній формі. Учені, які усвідомлюють відносність істини, часто вдаються до обережних формулювань і суджень, до евфемізмів – слів або виразів, які пом’якшують висловлювання з неприємним емоційним забарвленням: запропонована методика видається не зовсім доцільною; висновки можна було б сформулювати більш чітко; на жаль, не зовсім зрозуміло...; дискусійним є твердження автора...; залучення більшої кількості експериментальних даних дозволило б....
|
|
|
Цілісність тексту зумовлюється його змістом. Важливу роль у поєднанні частин тексту відіграють лексичні та граматичні засоби.
Одним із найпростіших способів зв’язку між компонентами тексту є повторення того самого слова в сусідніх реченнях. Наприклад: “Основою підлогового електричного опалення є низькотемпературний кабель. У кабелі електрична енергія перетворюється в теплову”.
Щоб уникнути повторювання тих самих слів у сусідніх реченнях, уживають займенники: “Автори проекту поєднали прокладання магістральних підземних тепло мереж з одночасним улаштуванням над ними збірних пішоходних тротуарів”; “Була розроблена комплексна методика динамічних досліджень для споруд висотного типу. Вона базується на використанні сучасних високочутливих приладів з комп’ютерним обробленням одержаних результатів”.
Поєднати частини інформації у межах тексту, узагальнити, уточнити, розчленувати повідомлення, показати причинно-наслідкові відношення між частинами інформації можуть специфічні засоби організації тексту:
| Відношення між частинами інформації | Мовні засоби |
| Єднальні відношення | Цей, той, такий, він, разом з тим; |
| Перелічувальні відношення | і... і, ні... ні, по-перше, по-друге, по-третє; |
| Розділові відношення | або, або... або, чи... чи, то... то; |
| Відношення причини й наслідку | оскільки, тому що, унаслідок цього, зав-дяки, завдяки тому що, через, через те що, з нагоди, від, з, з приводу, з огляду на, зва-жаючи на, у результаті, у зв’язку з, у зв’язку з тим, що; |
| Відношення мети | з метою, для, по, на, ради, заради, з тим щоб, в ім’я, в інтересах, щоб, для того, щоб; |
| Відношення умови | у разі, на випадок, якщо, якби; |
| Зіставлення і протиставлення частин інформації | а, але, проте, та, зате, однак, і все-таки, і все ж таки, навпаки, не тільки (лише), а й, аналогічно, тоді як, інакше; |
| Часові відношення | з того часу як, тепер, віднині, відтепер, донині, дотепер, тоді, пізніше, потім, перш ніж, в першу чергу, перш за все, перед тим як, далі, надалі, спочатку, насамперед, передусім, на закінчення, на завершення, одночасно, в подальшому, наприкінці, після того як, як тільки, протягом, упродовж, під час; |
| Допустові відношення | всупереч, наперекір, незважаючи на, незалежно від, попри, незважаючи на те що; |
| Відношення відповідності – невідповідності | згідно з, відповідно до, залежно від, у дусі, на підставі, на противагу, у розріз; |
| Доповнення, уточнення інформації | наприклад, зокрема, а саме, також, навіть, адже, точніше кажучи, іншими словами, причому, крім того, це значить, тобто, між іншим; |
| Узагальнення інформації | отже, зрештою, нарешті. |
Лексичні та граматичні одиниці науково-технічного тексту є характерними для наукового стилю літературної мови: 1) наукові, технічні, виробничі терміни й номенклатурні назви (коефіцієнт теплопередачі, реле безпеки, термостат, теплообмінник, динамічна характеристика, розвантажувальний момент, інтеграл Мора, матеріаломісткість); 2) абстрактна лексика (залежність, довговічність, припущення, навантаження); 3) стійкі словосполучення (вийти з ладу, стояти на позиції, мати на увазі, вводити в оману, альфа і омега, брати під сумнів, центр ваги, питома вага, ставити в основу); 4) значна кількість абстрактних іменників і відносних прикметників (магістральний, технічний, термічний, профільний, сталевий); 5) нанизування іменникових форм родового відмінка: “ Архітектори намагаються вирішити проблему збільшення кількості поверхів будівлі; Марк Ветрувій називав три основні критерії визначення якості будинку – користь, міцність, краса”; 6) значна кількість неозначених, узагальнених, безособових форм дієслів (можна довести, слід відзначити, необхідно розв’язати, бракує матеріалів); 7) значна кількість дієприкметникових і дієприслівникових зворотів; 8) сполучники; прислівники; вставні слова; словосполучення й речення; вони доповнюють, роз’яснюють, уточнюють основний зміст речень, оцінюють вірогідність інформації, вказують на джерело повідомлення, послідовність викладу думок4 допомагають оформити висловлювання, привернути увагу читача (слухача): на думку..., зокрема, отже, безумовно, зверніть увагу, з одного боку, навпаки; 9) абревіатури та графічні скорочення (НАНУ, 300 кВт, 480 мм, ГРЕС, ДПІ, ТЕЦ); 10) значна кількість складних речень; 11) цитати, посилання на друковані джерела.
|
|
|
У науково-технічних текстах широко вживаються позамовні засоби (цифровий матеріал; математичні, фізичні, хімічні та ін. знаки; формули; графіки, діаграми, схеми, таблиці та ін.). Використовуються різноманітні типографічні засоби: лінії, що підкреслюють певні слова і фрази, різні шрифти.
У науковому тексті обмежено вживаються синоніми, відсутня емоційно-експресивна лексика (допускається в полемічних працях). Текст має чітку композицію, рубрикацію (поділ на абзаци, розділи, частини, пункти, підпункти).
