Діяльність в еміграції

П.Скоропадський виїхавши до Німеччини залишається патріотом рідної землі. Він створює громадську організацію “Союз гетьманців-державників”, яка відстоювала інтереси українства. Павло Петрович користувався заслуженим авторитетом серед української еміграції. “Вся тодішня Україна” горнулась зі своїми скаргами і за моральною підтримкою до Гетьмана, який скріплював віру в краще майбутнє України” – згадували сучасники.

Наприкінці Другої світової війни, 16 квітня 1945 р., під час бомбардування гетьмана смертельно поранено. А 26 квітня в шпиталі монастиря Меттен (Німеччина) перестало битися серце вірного сина України – Павла Петровича Скоропадського.

Історики зазначають, що доля ніби поділила життя Павла Скоропадського на дві частини. У першій (до 1917 року) він вірою і правдою служив Російському престолу, залишаючись українцем, а після 1917 року він поступово переходить до служіння українському народу, Українській державі. Спочатку – як військовий, тобто полководець, потім – як керівник держави, і нарешті, - як політичний і громадський діяч.