Військова кар’єра

Павло Скоропадський

Дитинство та формування особистості Павла Скоропадського

Павло Скоропадський народився 16 травня (3 травня за старим стилем) 1873 року у Вісбадені, де його мати, Марія Андріївна Скоропадська (Миклашевська), відпочивала на мінеральних водах Німеччини. Дитячі роки (з 5 років) він провів на Чернігівщині в Тростянці, в родовому маєтку Скоропадських. Пізніше Павло Петрович згадував: “Перші українські враження мені навіяні в будинку мого діда”. В оселі Скоропадських постійно співали українських пісень. На стінах висіли портрети гетьманів, полковників, старшин. Серед них і портрет гетьмана України Івана Мазепи, до якого ставились з симпатіями. Тут також висіла козацька зброя і стояли старосвітські меблі, а на полицях милували око чудові старовинні сервізи, келихи, кубки і книги. Останніх було багато, ціла бібліотека, різними мовами, а надто книжок українських – друкованих і давніх рукописних. В родині шанували українські звичаї і дотримувались українських традицій. Любов і шана до свого рідного, українського, національного перейшли й до хлопця, визначили його життєвий шлях.

Разом з тим, він належав до родини російських аристократів. Навчався Павло Скоропадський в Стародубі, в місцевій прогімназії.

У 1885 році передчасно помирає батько Павла, Петро Петрович Скоропадський, і життя сім’ї різко змінюється. Перед підлітком постає завдання: вибрати свій шлях в житті. З дитячих років його приваблювала військова кар’єра та й сімейні традиції співпадали з мріями Павла. Марія Андріївна вирішує влаштувати сина в Пажеський корпус. Цей військово-учбовий заклад був доступний лише для дітей вищих кіл аристократії. Марія Скоропадська просить аудієнції в Олександра ІІІ. Імператор відгукується на прохання матері і призначає Павла «пажем височайшого двору». Сім’я Скоропадських залишає Тростянець і вирушає до Москви, де Павло проходить домашній курс навчання, готуючись до вступу в Пажеський корпус.

Військова кар’єра

Павло Скоропадський успішно склав вступні екзамени і був прийнятий у 1886 р. до 3 класу привілейованого військово-учбового закладу. Попереду майбутнього генерала чекали нелегкі роки навчання.

У Пажеському корпусі серйозно ставилися до вивчення предметів і успішності. Отож молодий Скоропадський, хоча й наполегливо навчався, однак деякі дисципліни йому давались тяжко. Про це свідчить той факт, що мати Павла, турбуючись за успіхи сина наймала йому репетиторів, які допомагали йому у вивченні особливо складних предметів.

Разом з тим, П.Скоропадський самостійно підвищує свій інтелектуальний рівень: читає художню та наукову літературу.

З часом, Павло Скоропадський досягає значних успіхів у навчанні. І в жовтні 1892 р. він отримує перший чин: камер-пажа.

У 1893 р. Павло Петрович успішно закінчує Пажеський корпус за першим розрядом. Йому присвоюється чин корнета і він призначається для проходження служби у лейб-гвардії Кавалергардський полк. Цей полк був одним із кращих у гвардійських кавалерійських частинах, у ньому проходив службу і батько Павла.

Завдяки прекрасній військовій освіті та особистим якостям Скоропадський досить швидко піднімається сходинками військової кар’єри. Так, у 1894 р. його тимчасово призначають виконувати обов’язки командира ескадрону Кавалергардського полку. А, через рік він виконує посадові обов’язки корнета.

У 1895 р. за сумлінність у службі Павла Скоропадського нагороджують орденом Австрійського Кавалерського хреста Франца-Йосифа 3-го ступеня.

Згодом, П.Скоропадський отримує призначення на посаду полкового ад’ютанта полку, а в грудні 1897 р. – стає поручиком.

Але не лише військова служба приваблює молодого Скоропадського. Він бере відпустку і їде за кордон. Відвідує Англію, Голландію, Бельгію, Швейцарію, Німеччину, Францію, пильно приглядається до тамтешнього життя, і нарешті потрапляє в Париж і залишається там надовго, бо він полонив серце Павла Петровича. Він відвідує лекції у знаменитому університеті, до болю в голові сидить у Французькій національній бібліотеці, годинами блукає по залах Лувру та інших музеїв, відвідує художні вернісажі.

У січні 1897 р. Павло Скоропадський одружується з Олександрою Дурново, дочкою генерал-ад’ютанта царя Петра Павловича Дурново і його дружини князівни Марії Василівни Кочубей. До речі, обом молодятам довелося докласти багато зусиль, щоб нарешті одружитися. Батько нареченої, довго не погоджувався на шлюб. Але кохання перемогло. Ця жінка стане найщирішим другом свого чоловіка, чудовою матір’ю їхніх дітей. Скромна, чуйна, чарівна і найвищою мірою природна вона успадкувала кращі риси своєї матері, доброту якої знала петербурзька біднота. А від батька вона взяла сильний характер.

Через декілька років щасливе подружжя мало четверо дітей: Марію (1898 р.), Єлизавету (1899 р.), Петра (1900 р.) та Данила (1904 р.). Пізніше в Скоропадських народилося ще двоє дітей: Павла у 1915 році (помер у трирічному віці) та Олену у 1919 році (вона живе нині у Швейцарії, кілька разів відвідувала Україну, приїздила і в Чернігів та в Тростянець).

Розпочинається російсько-японська війна і молодий Скоропадський, вихований у кращих традиціях офіцерського корпусу, проситься на фронт. Його призначають командиром 5-ої сотні 2-го Читинського козачого полку Забайкальського козачого війська. За хоробрість у бою з японцями він отримує золоту зброю. Згодом, Скоропадського призначають на посаду ад’ютанта Головнокомандувача Російськими військами на Далекому Сході генерал-ад’ютанта Линевича М.П. Вірний воїнському обов’язку, осавул Скоропадський працює у військових частинах за дорученням Головнокомандувача, коли цього потребують обставини, бере участь у бойових діях, надихаючи солдатів і офіцерів особистим прикладом.

Російсько-японська війна стала своєрідною військовою школою для Павла Петровича. Він здобув великий бойовий досвід, підвищив свою тактичну та аналітичну майстерність у плануванні й розробці військових операцій.

Після завершення війни П.Скоропадський призначають флігель-ад’ютантом царя (з 1905 р.). А невдовзі він одержує чин полковника і стає командиром 20-го Фінляндського драгунського полку.

Особовий склад полку з пошаною та любов’ю ставився до молодого офіцера. Не залишався він і поза увагою командування. Отож Павло Скоропадський швидко просувається сходинками військової кар’єри. У 1912 році він отримує чин генерал-майора. Його Кінний полк вважався «однією із боєздатних частин в армії Російської імперії».

Хоча, Павло Скоропадський і отримав його у жалюгідному стані. Але генерал усю свою енергію і вміння спрямовує на професійну, моральну і фізичну підготовку кожного кавалериста в умовах тогочасного бою. І всі ці зусилля позитивні.

Розпочинається Перша світова війна і Павло Скоропадський знову на фронті. І вже на початку війни, 6 серпня 1914 р., Кінний полк генерала відзначився у бою під Краупішкеном. Скоропадського нагороджують орденом Святого Великомученика і Переможця Георгія 4-го ступеня.

Величезний досвід ведення бойових дій, здобутий у попередній війні став йому у нагоді. Павло Петрович вміло керує полком, за що отримує високі нагороди та підвищення по службі. І невдовзі він командує всією 1-ою гвардійською кавалерійською бригадою.

Влітку 1916 р. Павло Скоропадський отримує чергове звання – генерал-лейтенанта. Через рік він приймає командування 34-армійським корпусом, який розташувався на Україні. Тут Павло Петрович і ознайомився з українським національно-визвольним революційним рухом.

Відтак, молодий командир, беручи участь у двох війнах, набув величезний бойовий досвід. А перебуваючи на посаді флігель-ад’ютанта царя Павло Петрович Скоропадський ознайомився із управлінням державою. Цей досвід стане йому в нагоді в майбутньому, під час перебування на посаді гетьмана Української держави.

Поїздки Скоропадського сприяли розширенню його світогляду, розвивали допитливість і спостережливість, прилучали до європейської культури.