Сонет 162

Щасливі квіти й благовісні трави,Прим'яті донною на самоті.Пісок, що береже сліди святіЧудових ніжок під листком купави; Гаї прозорі, віти, наче пави,Фіалки у любовній блідноті,Ліса вільготні, тихі та густі,Куди не сходить сонце величаве; О краю мій, о ріки голубі,Ви омиваєте Лаури очі,Їх блиск перебираючи собі. Прекрасні ви в своєму непороччі!А там підводні скелі серед ночіГорять в мого закохання журбі.

Сонет 267

Де погляд ніжний, де чарівний вид;Де постать горда, де струнка постава,Де мова та бентежна й величава,Що завдає негідникові встид? Де сміх, що жалить того, хто набрид?Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить? Я вами дихаю, для вас палаю,Я народивсь для вашого єства,Без вас мені нема й не треба раю; Як радість відійшла моя жива,В словах надію я плекав безкраю,Та вітер порозвіював слова.