Нарід чи чернь

Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?.. Організована, сві-дома, виґранена збірна одиниця чи юрба без'язиких і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань, виразну відповідь ми тоді вагаємось...

Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал, який заповнює будинки і вулиці наших міст, вповні і незалежно заслуговує на назву нарід. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і з потрясаючим душу жалем стверджуємо, що величезна маса людиноподібних істот не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що це таке

людська гідність? Що таке — національна свідомість і для чого

її можна практично вжити?

Це явище не нове. Воно вже з прадавна існує на нашій планеті. Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить утратити основний стрижень буття, де значить перекреслити своє моральне обличчя.

Основою життя є не клас, а людина. Той чи інший поділ людей не повинен заміняти основного. Не важно, до якого класу належить порядна, творча, свідома людина. Важно, щоб вона такою була. Бо коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський чи буржуазний — він сам до собі не має найменшої вартості. Справа в людині. І тільки в людині.

Найбільшим нещастям українського народу було те, що діла його історія — перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа.

Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого по­буту. Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми — не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас.

Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою.

Це — боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії. Це явище — перше і основне зло, яке треба вирвати з коренем! Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Ні! Це не все одно.. То це значить, що не все одно для вас, хто є ми самі! (Улас Самчук)