Фонетичні зміни, спричинені дією закону відкритого складу

Зміст фонетичного закону відкритого складу полягає в тому, що звук меншого ступеня звучності займав місце ближче до початку складу, а більшого – ближче до кінця. Голосні звуки як найбільш звучні містилися в кінці складу, творячи його межу. Таким чином, всі склади внаслідок дії цього закону стали відкритими. Паралельно діяв з-н складового сингармонізму (в межах складу мали бути звуки лише наближеної артикуляції) та принцип висхідної звучності (звуки у складі розташ. За принципом від найменшої звучності до найвищої).

Наслідки дії ЗВС:

1. Переміщення приголосних на межі складу: утв. нових груп приг.(супровідні зміни – спрощення (dn, tn,dm,ps,kst – зникає проривний), вставлення між приг. нового голосного (з’яв. ъ після б,т у преф. об-, от-), вставлення нового приг. (se sr a – se str a), асимілятивно-дисимілятивні зміни (ve dt i – ve- dt i – ve- tt i – ve- st i)).

2. Занепад кінцевих приголосних (найчастіше s, рідше – d,t,r,n) – sunu s, domu s, mate r, medu m.

3. Монофтонгізація дифтонгів (перед приг. та в абс. кінці слова; між голосними монофтонгізація не відбувалася – складники дифтонга розподілялися між оточуючими складами).

4. Поява носових голосних (перед наст. приг., в абс. кінці слова)

5. Поява протези (зі збігом двох сусідніх голосних утв. зіяння(гіатус), щоб це усунути на початку слова приєднувалися приголосні: v перед ы, ъ; j перед ь, i, a, e та ін. – ablko - jablko.

6. Зміни сонантів r, l, m, n: or, ol, er, el перед голосними не змінилися, а перед приголосними ъ, ь перетворювались у призвук, а сонорні набували складотворчості (z ьr no – z ь r no).

8. Монофтонгізація дифтонгів у праслов*янській мові.

Якщо дифтонічні сполуки виступали пред наступним гол., то монофтонгізація не відбувалась, а складники дифтонгів розподілялись між попереднім і наступним складами. Якщо ж перед наступним приголосним, а також в абсолютному кінці слова, то вони монофтонгізувалися:

і -дифтонги→гол. перед. ряду ě (ять), і.u -дифтонги→гол. u (у).

Дифтонги, що являють собою поєднання 2-ох звуків у позиції перед наст. приг. чи в кінці слова не могли зберегтися, оскільки закривали склад, бо другий компонент дифтонга не складотворчий. У такій позиції вони монофтонгізувалися.

10. Історія дифтонгічних сполук *or, *ol, *er, *el

Історія повноголосся

Протоукраїнські діалекти успадкували *or, *ol, *er, *el з праслов*янської мови

1. *ort 2 .*tort

*olt *tert

*ert *telt

*elt *tolt

Усім дифтонгічним сполукам було властиве розрізнення 2-ох типів інтонації:

• висхідна (акутова) – тоді на другому компоненті підвищувався тон.

• спадна (циркумфлексова) – тон спадав.

Зазнали дифтонгізації сполуки *or, *ol, *er, *el, але іншим шляхом. Втратили здатність брати участь у розподілі інтонації протоукраїнські плавні r ۪, l ۪ і в зв*язку з цим вони перетворились на приголосні звуки

Вважалося, що після того межа складу почала переходити після о або е. Також допускалися r, l з наступним приголосним. Таке сполучення можна було усунути двома шляхами: метатеза та поява вставного голосного між плавним і наступним приголосним.

•метатеза. При метатезі дані сполуки зазнали змін: 1. о подовжилося до ступеня а; 2. е→ě(ять). Також метатеза відбувалась без додаткових фонетичних змін, якщо сполучення знаходилося під спадною інтонацією. (orbota – робота). Процес метатез з подовженням о та е, якщо сполуч. були під висхідною інтонацією. При цьому відбувалося переміщення тону з плавного на голосний (oldos – ладо). У прасл. м. сполуки tort, tolt, tert, telt рефлексувались як torot, tolot, teret, telet (повноголосся). Без жодних додаткових фонетичних змін перетворились сполуки tort, tolt, tert, telt. Сліди колишньої інтонації виявились тільки в характері наголошення. У СУЛМ наголошується перший голосний повноголосної сполуки: берег, золото, голос.

11.Зміни задньоязикових приголосних перед наступним [j] у праслов’янській мові.

Під впливом [j] задньоязикові приголосні, що стояли перед ним, стали пересуватися вперед, у сферу його артикуляції(яка властива палатальним приголосним). Внаслідок цього задньоязикові поступово самі палаталізувались, а далі змінювалися на шиплячі. На наступному етапі відбувалася прогресивна асиміляція шиплячими звука [j] і виникнення м’яких подовжених шиплячих. З фонологічного погляду довгі шиплячі були звуками, в яких реалізувалося по дві однакових фонеми. На остнньому етапі цього процесу шиплячі втратили свою довготу й перетворилися на звуки з однофонемним звучанням: [gj] – [g’j] – [z’j] – [z’:] – [z’]. (зміна г, к, х на ж, ч, ш).

12. Зміни приголосних d,t,z,s перед ј
Під впливом йота зубні приголосні змінилися на мякі шиплячі:
[zj]→[žۥ] *rĕz-ј ọ(о носовий)- р(ять)жу
[sj]→[šۥ] *nos-jo(о носовий)- ношу
Припускають, що спочатку зубні помякшилися і перетворились на шиплячі, далі- асимілювавши j, стали подовженими шиплячими, згодом довгота втратилась:
[sj]→[s´j]→[š´j]→[š´:]→[š´]. Цю зміну послідовно відбивають всі словянські мови.
Сполучення d,t + j дало неодинакові результати в різних словянських мовах. На східнословянському мовному грунті після проривного розвинувся фрикативний [žۥ] і [š´]: [tj]-[t'š'] světja-свěча, [dj]-[d'ž'] *sadj- - саджу. Проте в діалектах, що лягли в основу російської мови, африката [d'ž'] не збереглась: втратився проривний (сажа, сажу, хожу). Для української мови теж характерна різна рефлексація [dj]: [dž ] (сиджу, раджу, в діалектах: меджа, саджа) або [ž] (межа, сажа, пряжа,), також в діалектах [dj] рефлексується як [d']: садю, ходю.

13. Зміни губних приголосних перед наступним [j]
Звук [j], асимілюючи попередній губний зумовив його палаталізацію, а потім і сам асимілювався ним. У зв’язку з тим, що губні піддавалися палаталізації менше, ніж інші приголосні, то разом з утратою [j] внаслідок його асиміляції після них став виникати вторинний палатальний елемент подібний до [l]. У позиції початку кореня він розвинувся далі в звичайний приголосний [l](епентичний, тобто вставний)
Сполучення губні + [j] витворилась нова сполука «губний + л’»,
bj= бл’ блюдо
pj=пл’ плювати
vj=вл’ ловля
mj=мл’ земля

14. перша перехідна палаталізація задньоязикових приголосних у праслов*янській мові. Наслідки цього явища в українській мові.

І палаталізація задньоязикових приголосних – це процес зміни твердих задньоязикових g, k, h перед голосними переднього ряду i, e, ę, ь, ě на м*які шиплячі передньоязикові приголосні ž(ж), č(ч), š(ш). Після шиплячих ě→а

g→dž→ž(ж) *gěna→gena→žena→жена

k→č(ч)

h→š(ш)

Наслідки першої перехідної палаталізації збереглися і в сучасній українській мові: біг – біжиш, тяга – тяжко, нога – ніжка, книга – книжка, рука – ручка, задуха – душно.