Наслідки занепаду редукованих голосних у системі голосних української мови

Занепад зредукованих у слабкій позиції і їх вокалізація в сильній – одне з найважливіших фонетичних явищ давньоруської мови. В її фонологічній системі одним з найістотніших явищ, зумовлених занепадом редукованих було припинення дії з-ну відкритого складу. Втрата зредукованих у слабкій позиції спричинилася до виникнення нових закономірностей у складоподілі, оскільки приголосний, що стояв перед зредукованим і творив з ним склад, тепер відійшов до попереднього складу і закривав його: са-дъ – сад, съ-нъ – сон, правь-да – прав-да. У зв’язку з цим к-сть складів зменшилася й утв. нові закриті склади; перестав діяти і з-н розташування звуків у складі за наростаючою їх звучністю.

Сформувалося нове морф. явище – можливість вираження форм слів за допомогою нульової флексії.

Внаслідок вокалізації сильних [ъ], [ь] виникли нові [о], [е], або секундарні. Зредуковані у різних формах того самого слова чи у споріднених словах могли бути сильними і слабкими, отже, в одній позиції вони змінювались в [о], [е], а в другій – зникали, що й зумовлювало виникнення чергування секундарних [о], [е], з нульовою фонемою: сон – сна(сЪнъ-съна), орел – орла(орЪл-оръла).

Етимологічні [о], [е] в новому закритому складі, що утв. в процесі занепаду слабких [ъ], [ь] у наступному складі подовжилися (компенсаційне подовження). Витрата голосу, що припадала на вимову зредукованих, внаслідок скорочення останніх і їх подальшого повного занепаду передалася на голосні попереднього складу: волъ – в о л(о – подовжений). Ця зміна характерна для тих діалектів, на основі яких сформ. укр. мова.

Скорочення тривалості слабкого зредукованого і подальший повний його занепад відбився і на якості попереднього сонорного, що стояв на початку слова, цей сонорний посилив своє звучання. В укр. мові він, набуваючи нормального звучання, виділив препозитивний [і], тобто розклався на два звуки: і+сонорний: ръжа – іржа, мьгла – імла.

22. Чергування [о], [е] з нульовою фонемою.

Внаслідок вокалізації сильних [ъ], [ь], крім давніх, успадкованих ще від спільнослов*янського періоду голосних [о], [е], або так званих е т и м о л о г і ч н и х (воза, ночи, село, меду), в давньоруській мові виникли й нові [о], [е], або секундарні, вторинні: сотня, сон, овес, орел.

Фонетична закономірність чергування /о/, /е/ з нульовою фонемою зрідка порушується впливом аналогії. Внаслідок аналогії в говорах, на основі яких сформувалась українська мова, не виникло чергування в словах типу: лоб – лоба.

В іменнику заєць з нулем звука чергується голосний [е], що не походить з [ь]: [заjец'] - [заіц'а]. Цей іменник у давньоруській мові вживається з суфіксальним [а]. Форми заяць, заяці відомі деяким сучасним південно-західним говорам української мови. За аналогією до іменників з суфіксом -ец' (отець – отця, хлопець – хлопця), в якому голосний [е] випадний, слово заєць теж стало вживатися з цим суфіксом: [заjаць]→[заjац']→[заjец']→[заіц'а].

Крім випадних, у давньор. м. виникли також вставні секундарні [о], [а]. Якщо слабкий зредукований занепадав на кінці слова після сонорних [р], [л], [м], [н], перед якими був інший приголосний, то сонорний перебирав на себе компенсаційну звучність, а пізніше перед ним виділявся голосний [о] або [е]: огнь→огн۪'→огон'(огонь). Такі [о], [е] укр.м., як і рос.м. та білор.м., послідовно зберегла: вогонь, вузол, свекор.

Як фонетичне явище чергування /о/, /е/ з нульовою фонемою стало реалізуватися на морфологічному рівні, виконуючи одну з функцій при творенні нових словоформ і нових слів, набрало морфологічного значення: сто – сотий, пісня – пісень, вітер – вітряний.