Спрощення у групах приголосних внаслідок занепаду зредукованих у давньоукраїнській мові

До занепаду зредукованих сполучення кількох приголосних могло бути лише на початку складу. У двозвуковому сполученні поєднувалися лише фрикативний+сонорний, проривний+сонорний, дзвінкий фрикативний+дзвінкий проривний, глухий фрикативний+глухий проривний: сло-во, тра-ва, гні-здо. Тризвукові сполучення приголосних в той період були такі: стр, ств, скр, скл, скв, здр: се-стра, и-скра, скво-зь. Внаслідок занепаду зредукованих утв. багато нових звукосполучень приголосних. Деякі з них виявилися важкими для вимови і тому стали спрощуватися. Як правило, спрощувалися три звукові сполучення, середнім приголосним у яких був проривний д або т, а кінцевим – сонорний н, л або африката ц: здн – зн (поздно –позно), ждн – жн (кождный – кожний), стн – сн (честный – чесный), стл – сл (стлати – слати), рдц – рц (сердце – серце), стц – сц (містце – місце). Відб. Спрощення сполучень, у яких поряд стояли два сонорних: слн – сн (сонце – сонце), рнч – нч (горнчар – гончар). Частина давньорус. говорів уратила фрикативний /г/ у звукосполученні мгл: мьгла – мла.