2015-06-30
559
На території Запорізьких Вольностей земля на праві займанщини належала винятково козацькому товариству. Земля та угіддя запорожців вважалися спільною власністю Війська Запорізького та були в повному розпорядженні козацького Коша.
Козаки й посполиті – піддані Війська Запорізького могли отримати землю в користування. Цю можливість використовували насамперед старшини та заможні козаки, які мали змогу її обробляти.
Земельні ділянки відводилися Кошем (інколи планковим урядом) козакам і посполитим на їхнє прохання. Претендентам на земельні ділянки дозволялося самим вибрати землю, після чого вони одержували засвідчений Кошем документ на право користування нею. На відведеній ділянці дозволялося заводити своє господарство – зимівник, який разом із землею розглядали як неподільні частини одного господарства. За згодою кошової старшини, землю та зимівник дозволялося продати, закласти, подарувати.
Земельні угіддя запорожців розрізнялися за багатством тваринного світу: одні були багатші на рибу та звірів, інші – бідніші. Кращими вважалися також ті угіддя, які розташовувалися якомога далі від південних кордонів Запорізьких Вольностей, оскільки вони зазнавали менших утрат від набігів татар. Щоб уникнути непорозумінь, пов’язаних з експлуатацією різних за якістю земельних ділянок, земля в Запорізькій Січі щороку перерозподілялася шляхом жеребкування.
Процедура перерозподілу проводилася в такому порядку: спочатку жереб кидався між куренями, потім – між старшиною, духівництвом і, нарешті, між одружених козаків та інших верств населення.
У запорізьких козаків існували дві категорії земель, які мали різний правовий статус.
До першої належали мисливські та рибальські угіддя, сіножаті, пасовища. Саме воно підлягали щорічному перерозподілу між різними суб’єктами землекористування. Курінь, військовий старшина або рядовий козак мали право користуватися землею впродовж року.
До другої категорії належали вільні землі, якими, за дозволом Коша, міг довічно володіти і користуватися кожен бажаючий із козаків чи посполитих.
