Кодифікація права в українських губерніях Російської імперії першої пол. ХІХ ст

Звичаєва право, магдебурзьке право, ІІІ Литовський статут.

Зібрання малоросійських права 1807 року – кодифікований збірник норм цивільного права, що діяли на початку ХІХ ст. у Чернігівській і Полтавській губерніях. Офіційно збірник затверджено не було.

Повне зібрання законів Російської імперії 1830 року містило 40 томів законів (30 920 актів) і 6 томів додатків (покажчики, книги креслень і малюнків). Охоплювало законодавство з 1649 р. по 1825 р.

Звід законів Російської імперії 1835 року, до якого увійшло 15 томів чинного законодавства. Систематизований за галузями права (10-й том – цивільне право, 15-й – кримінальне, 1-й – шлюбно-сімейне);

Указ «Про запровадження в губерніях Чернігівської і Полтавській загальних про судочинство законів імперії» від 4 березня 1843 року. З метою уніфікації правової системи на території названих губерній могли застосовуватися 53 статті Зводу законів цивільних, які враховували особливості місцевого права.

«Уложення про покарання кримінальні та виправні» 1846 року. З редакціями 1866 і 1885 років. Установлювало форми вини, стадії здійснення злочину, види співучасті, обставини, що обтяжували чи зменшували вину. Збережено тілесні покарання, від яких звільнялися лише представники привілейованих верств.

Фабричне законодавство. Низка законодавчих актів, які регулювали правовідносини власників підприємств і найманих робітників. На Україну були поширені зі значним запізненням. Законодавством визначалася тривалість робочого дня, заборонялося використання жіночої та робочої сили на підприємствах у нічну зміну.

Зібрання узаконень і розпоряджень уряду. Видавалися двічі на тиждень. У них містилися маніфести, укази сенату, постанови, що мали силу закону і підлягали внесенню в Повне зібрання законів.

Окремі постанови сенату. Затверджені імператором мали силу закону.

Головна мета – втягнути Україну в орбіту російського законодавства, остаточно ліквідувати особливості українського національного права.