Локомоторна система

Стан верхніх та нижніх кінцівок: ступень розвитку м’язево-­кісткової системи, наявність викривлень, вкорочень, форма, і функція суглобів, чутливість та інші.

III. ПОПЕРЕДНІЙ ДІАГНОЗ (Diagnosis preliminaris) з виділенням основного синдрому.

ІV. ЛАБОРАТОРНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ.

У кожного хворого визначаються результати обов’язкових досліджень:

- клінічний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор;

- аналіз калу;

- реація Вессермана (на сифіліс);

- флюорографія органів грудної клітки;

- елктрокардіограма

Студент також складає план додаткових обстежень необхідних для підтвердження діагнозу (не слід включати дослідження, які не знайдуть застосування в проведенні дифіеренціального діагнозу). Вносяться результати цих обстежень і заключення консультантів інших спеціальностей.

V. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ (Diagnosis differentialis).

При яких захворюваннях можна зустрітись з симптомами, синдромами, що мають місце у даного хворого. При проведенні диференціальної діагностики слід враховувати основні патологічні ознаки при опитуванні, фізичному обстеженні хворого та отримані результати додаткових методів дослідження. Диференціальний діагноз проводиться з захворюваннями, клінічна картина яких має спільні ознаки із захворюваннями даного хворого.

Перший етап диференціальної діагностики – визначити провідний синдром.

Другий етап диференціальної діагностики – визначити групу захворювань, яким притаманний визначений синдром (не менше 3).

Наступний етап диференціальної діагностики – порівняння усіх клінічних, лабораторних та інструментальних ознак цих захворювпань з аналогічними показниками у конкретного хворого з виявленням спільних та відмінних ознак.

Диференціальній діагноз проводиться по схемі: спільні ознаки (скарги, анамнез, дані фізичного і додаткових методів дослідження); відмінні ознаки (шляхом співставлення виділяються ознаками якими захворювання відрізняється від наявного у даного пацієнта).

Сучасний лікар-стоматолог повинен бути не тільки орієнтований в особливостях перебігу найбільш поширених соматичних захворювань, а й надавати допомогу при загроджуючих життю невідкладних станах. Необхідно знати основні невідкладні стани, що можуть виникнути у курованого хворого, невідкладну допомогу при них. Лікар-стоматолог повинен оцінити термін і об’єм стоматологічної допомоги у курованого хворого.