Народні уявлення про освітні чинники формування особистості

Народна педагогіка пройнята глибокою людяністю. Вона ви­соко підносить гідність людини, її життєву місію. В українському фольклорі оспівуються велич людини, краса її духовних якостей. Народ-педагог послідовно бореться за право кожної людини роз­крити свої найкращі риси. Водночас повсякденність не раз спо­нукала задуматися над тим, чому все те краще, чого досягло людство, не завжди властиве кожній окремій особі, чому одна людина добра, а інша — зла, одна щаслива, а інша — нещасна. Народ своїм допитливим розумом прагнув збагнути причину цього, заглибитись у духовний світ людини, виявити ті чинники, від яких насамперед залежить становлення людської особистості, І погляди спрямовував до сім'ї як першоджерела життя людини. Так поступово, завдяки багаторічним педагогічним пошукам, ем­пірично визрівали народні уявлення про основні чинники форму­вання особистості.

І серед них, мабуть, першою була помічена спадковість. Не випадково кажуть: "Викапаний батько" чи "викапана мати", тобто "такий, як батько", "такий, як мати".

В українській народній педагогіці дається об'єктивне тракту­вання суті спадковості та її місця у формуванні особистості. Ба­гаторічні спостереження переконують, що спадково передаються лише певні фізичні ознаки (будова тіла, колір шкіри, очей, волос­ся), природні зачатки якихось здібностей або властивостей, деякі риси характеру. Проте більшість рис особистості не успадко­вується, а набувається.

Іншим важливим чинником впливу на особистість народна педагогіка вважає середовище — стан взаємин у сім'ї, побут, звичаї і традиції, матеріальний стан, житлові умови.

Сім'я впливає на дитину з першого дня народження. Спосіб життя родини і характер спілкування з малям є визначальним щодо формування в дитини перших звичок, від яких значною мірою залежатиме її майбутня поведінка.

Ідея залежності характеру дитини від середовища, побутових умов, домашнього оточення, всього укладу життя сім'ї знайшла вираз у багатьох українських народних прислів'ях і приказках: "З ким поведешся, від того й наберешся", "Ниточка веде до клубочка", "Який стук, такий грюк", "Кожна пташка свою пісню

співає і своє гніздечко має".

Вплив на дитину домашнього оточення, укладу життя родини особливо зростає, коли вона починає ходити й говорити. Саме тоді в неї з'являється більше можливостей для фізичного і духовного контакту з навколишнім світом ("Перший крок дитини — радість для родини", "Як говорить дитя, то вирує в хаті життя").

Сім'я позитивно впливатиме на дітей, якщо в ній пануватиме здоровий дух єдності. Родинні чвари, постійні сварки між батьками, а ще гірше — негідна поведінка когось з них, негативно позначаються на вихованні дітей.

Чітко визначився у народних уявленнях такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом. Щодо цього маємо народні афоризми: "Добрий приклад кращий за сто слів", "Бурчання наскучить, приклад научить", "Приклад кращий за правило". У цих висловлюваннях бачимо схильність дитини наслідувати старшого брата чи сестру, матір чи батька, силь­нішого чи розумнішого товариша, а також народну виховну практику наслідування з принципом "роби так, як я".

Усі три чинники розглядаються в народній педагогіці як однаково важливі, проте в різних ситуаціях кожний з них може стати вирішальним: спадковість ("Яке коріння — таке й насіння", "Яке зіллячко, таке й сім'ячко", "Від лося — лосята, від свині — поросята"), середовище ("Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся", "Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття"), виховання ("Що виховаєш, то й матимеш"), спадковість і виховання ("Яке дерево, такі його віти, які батьки, такі й діти", "Яка гребля, такий млин: який батько, такий і син").

Оскільки виховання в народній педагогіці розглядається як наріжний камінь формування особистості, розглянемо його детальніше.

Народ про виховання

Виховання українська народна педагогіка розглядає як першу суспільну потребу ("Камінь шліфують, а людину виховують"). З давніх-давен в Україні передається народна притча: "Якщо твої плани розраховані на рік — сій жито, якщо на десятиліття — саджай дерево, якщо на віки — виховуй дітей". Той, хто вміє виховати порядну, чесну людину, здавна вважається най кращим майстром на землі — таку думку стверджує народна мудрість.

У народній казці "Хто найкращий майстер на землі" розповідається про те, як в одному селі жінки вирішили продемонструвати свою майстерність. Домовилися: в неділю всі прийдуть на сільський майдан і принесуть найкраще з того, що зробили своїми руками.

У призначений день усі жінки прийшли на майдан і принесли безліч дивовижних речей. У тих, кому громада доручила на­звати найкращих майстринь, очі розбіглися: тут були і гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, і тонкі мережані занавіски з вив'язаними на них дивними птахами, і вишиті рушники...

Але переможницею стала жінка, що не принесла ні вишиванок, ні мережив. Вона прийшла зі своїм п'ятирічним сином Петрусем, що приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева, Приклав Петрусь жайворонка до губ — заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі завмерли на майдані, усіх зачарувала піс­ня, і раптом у блакитному небі заспівав справжній жайворонок, якого привабив спів на землі.

"Хто виховав розумну і добру людину, — найкращий май­стер", — таке було рішення найстарших.

Слово "виховувати" спільнокореневе зі словом "ховати". В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося у зна­ченні "оберігати" (виховувати). До речі, первинне значення слова "виховувати" в українській мові повністю збереглося до наших днів. У розмовній мові маємо слово "виховувати" — довго ховати,

переховувати кого або що-небудь, таїти що-небудь; "виховуватися" — довго переховуватись, ховаючись, залишатися непоміченим, невикритим, невпійманим; таїти що-небудь, не признаватися в чомусь. Згодом це слово набуло широкого й різноманітного змісту, зокрема педагогічного, й стало головним атрибутом не тільки народної, а й наукової педагогіки. У народній педагогіці слово "виховувати" означає вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі; систематичним впливом розвивати якесь почуття, рису вдачі, прищеплювати що-небудь. Звідси постали й інші слова: "вихователь", "вихователька" — людина, яка виховує, навчає дітей і молодь, прищеплює їм навички по­ведінки, певні погляди; педагог, який стежить за поведінкою дітей і відповідно коригує її; той, хто спрямовує силу свого впливу на виховання особи в певному напрямі; "вихованець" чи "вихованка" — дитина або юнак чи юнка, що виховується чи виховувалася ким-небудь або де-небудь; дитина, узята ким-небудь на виховання; людина, яка сприйняла думки, погляди, ідеї певної організації, товариства тощо, людина, яка вчиться або яка здобула освіту в якомусь навчальному закладі; "вихований" — у значенні"чемний", "увічливий" — той, хто набув навичок пристойного поводження; "вихованість" — уміння гарно поводитися у товаристві, володіти своїми почуттями; "виховуватися"— перебувати під чиїм-небудь опікуванням, навчатися правил поведінки, злобувати освіту та ін.; розвиватися духовно, здобувати знання, виробляти світогляд, моральні переконання.

З поняттям "виховувати" в народній педагогіці тісно пов'язане поняття "навчати" — обидва ці слова чисто використовуються як рівнозначні. Наприклад, в українському фольклорі: "Ой там в саду, у садочку научила (тут і далі виділення наше. — М. С.) мати дочку..." "Наступила чорна хмара, наступає синя; Научає бідна вдова єдиного сина".

У Т. Г. Шевченка: "А мати хоче научати, так соловейко не дає».

В українській етнопедагогіці широко використовуються синонімічні поняття до слова "виховувати": няньчити — доглядати

дитину; колихати — гойдати дитину в колисці, заспокоюючи і присипляючи ("Не ти ж мене колихав, не ти ж мене няньчив"); годувати — утримувати; леліяти — оточувати ласкою, піклуванним, пестити, голубити ("Годувати, леліяла, потіхи ся надіяла"); доглядати — турбуватися, піклуватися про дитину, створювати їй нормальні умови для життя і розвитку ("Будеш ти в мене хату помітати, малих діток доглядати"); бавити — забавляти, няньчити; доглядати (Як бавитимеш дитину, так вона й ростиме"); пестити — голубити дитину, виявляючи до неї любов і ласку ("Добре там дітей пестити, де піч велика і є кому варити"); ніжити — прихильно й тепло ставитися до дитини, виявляючи до неї любов і ласку; викохувати — з любов'ю ростити, дбайливо доглядати ("Викохав дитину в добру годину"); учити — впливати в певному напрямі, формувати, виховувати, прищеплювати що-небудь ("Пригоди учать згоди") та ін.

Отже, вплив виховного чинника на формування особистості настільки великий, що визначає навіть долю людини. Усе це говорить про те, що народна педагогіка виробила свою унікальну виховну систему.