Хореографія побутових танців та їх характеристика

Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнку. Про­те всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних ру­хах: «перемінний крок», «тинки», «присядки», «вихилясники», «голуб­ці», «дрібушки», «притупи» тощо.

Всі відомі танцювальні рухи та їх варіанти — це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю. Вивчаючи технологію вико­нання танцювальних рухів, легко по­мітити, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або якась дія людини. Так, наприклад, танцювальний рух «колупалочка» асоціюється в нашій уяві з колупанням землі носком і п'яткою, танцю­вальний рух «тинок» технікою ви­конання нагадує перестрибування че­рез тин чи перелаз тощо. Є й такі танцювальні рухи, які підкреслюють характер людини.

В танцювальній пісні «Дощик, до­щик», в третій і четвертій строфах співають:

Аж він іде, аж він іде,

Ступає дрібненько,

То ж то милий, то ж то любий,

Дивітеся, ненько.

Дощик, дощик,

Аж із стріхи капотить,

Розсердився мій миленький,

Аж ногами тупотить.

Ці строфи пісні супроводжують танцювальний рух, який називають «дрібушками». Характер «дрібушки» повністю залежить від тексту. В од­ному випадку «милий» ступає «дрібненько», розкриваючи перед «коха­ною» свою граціозність, в другому — «аж ногами тупотить», виражаючи злість і досаду.

В пісні «Колись моя стара ненька» говориться про різноманітні танцювальні рухи, характерні для танцю «Тропак».

Так, наприклад:

Туп, туп, ніженьками,

Цок, цок, підківками.

Гоп, чук, га тропака,

Бо я зроду така.

Або ж в іншій строфі:

Ой, пішла б я на музики,

Щоб дав батько п'ятака,

Закрутилася б навіки

Та вдарила б тропака.

Перший рядок першої строфи «Туп, туп, ніженьками» супроводжує тан­цювальний рух «притуп», а другий рядок «Цок, цок, підківками» — тан­цювальний рух «голубці». Третій рядок другої строфи «Закрутилася б навіки» говорить про характерні для українських народних танців різнома­нітні кружіння.

Всіма цими рухами зображається весела вдача енергійної, дотепної і спритної української жінки, здатної на веселу витівку, невимушений жарт тощо. Сплетіння цих рухів, їх логіч­на послідовність в загальній компо­зиції танцю утворює своєрідний хо­реографічний малюнок. Для кожного з побутових танців він різний.

В одній із строф пісні «Ой, джиґу­не, джиґуне» розповідається про та­нець «Козачок», розкривається йо­го характер:

«Люби ж мене, джиґунець, Пожартуймо, молодець: Бери мене за рученьку, Веди мене у танець».

Цей танець відзначається жартів­ливим характером, жвавим, стрімким темпом. Здається, що з-під ніг джи­ґунця і дівчини, яка приваблює його, іскри сиплються. Бісерна техніка ви­конання цих рухів виявляє темпера­мент українських юнаків.

В жартівливій пісні «Ой, мій милий умер, умер» описується вже інший танцювальний рух, також характер­ний для танцю «Козачок»:

Ой, ти, дуда ж моя, дуда, Я молода сюда-туда, Навприсядки та в долоні... Пішла мука по коморі.

З цієї строфи ми дізнаємось про те, що, крім «дрібушок», «притупів», «го­лубців», різноманітних кружінь тощо, в українських танцях зустрічаються також різноманітні присядки.

Один і той самий танцювальний рух згідно з характером хореографічного образу в танці може виконува­тись по-різному. Танцювальні рухи доповнюються пластикою, мімікою і жестами.

Особливого смислу танцювальний рух дістав в контексті, зумовленому нагальною композицією танцю.

Основою хореографії жанру побутових танців є хороводи на побутову тематику. На відміну від хороводів, орнаментальний малюнок побутових танців виводиться на основі відшлі­фованих віками танцювальних рухів, це є «наслідком високого розвитку на­родного танцювального мистецтва. Орнамент, витканий живою лінією виконавців, не тільки приваблює зір глядача, а й виявляє основний зміст танцю в цілому. Іноді в нього вкрап-люють характерні для того чи іншого танцю хореографічні епізоди. Напри­клад, перед глядачем вишиковується ряд хлопців-красенів, які завзято вибивають «дрібушку». Раптом один а них, широко стрибнувши, опиняєть­ся в центрі сцени і дзиґою починає крутитись на місці. Інший виконавець. стрибнувши високо вгору, почи­нає виконувати високі «голубці»...

Цей і йому подібні моменти в танці с типовими для гопака.

В кожному з побутових танців орнаментальність, як і емоціональний зміст музики, звичайно, мають свої відмінності.

Метелиця. Зміст танцю передаєть­ся активною динамікою рухів, швидкою зміною фігур і різноманітними кружіннями, що ніби відтворюють хуртовину-метелицю.

У хореографічному відношенні цей танець ще не втратив зв'язків з хо­роводами. Раніше метелиця супро­воджувалася піснею, яку виконували самі танцюристи. Серед багатьох метелиць найбільш відома з таким тек­стом:

Ой, надворі метелиця, Чому старий не жениться.

Ой, ніколи женитися, Бо нікому журитися.

Жаль мені превеликий, Що поганий та сердитий, Ой, жаль животу, Що любив сироту.

Ой, жаль же мені, Що не взяв я її, Що любив, та не взяв, Тільки світ зав'язав.

Пізніше пісню почали виконувати в інструментальному супроводі, нерід­ко — у супроводі «троїстої музики». Коли кінчали співати пісню, продов­жували грати на інструменті чи групі інструментів.

Тепер вокальну мелодію метелиці виконують переважно на інструмен­тах. В зв'язку з цим мелодії метели­ці зазнали ряд ладово-інтонаційних, ритмічних змін, які значно поглиб­люють ідейно-емоціональний зміст танцю.

Жвава мелодія метелиці передає характер цього природного явища.

Гопак. Назва цього танцю похо­дить від вигуку «гоп!». Танець в ос­новному імпровізаційний. В народі танцюють так, щоб танцюристи один одному не заважали. У цьому відно­шенні гопак нагадує до певної міри польську мазурку, про яку відомий балетмейстер Івановський писав: «Головна чарівність цього оригіналь­ного танцю і вся його принадна сила полягає в тій порівняній особистій свободі, коли кожний може за влас­ним розсудом створювати комбінації, які йому заманеться...»

В танці використовують стрибки, присядки і різноманітні примхливі кружіння. Ці та інші танцювальні ру­хи танцюристи намагаються викона­ти якнайкраще, і між ними ніби ви­никає своєрідне змагання, аналогіч­не до російського «переплясу».

В минулому гопак виконувався тільки чоловіками і, поряд з метели­цею, був одним з улюблених танців запорізьких козаків. З приводу цьо­го геніальний син українського наро­ду Т. Шевченко писав:

«Кобзар вшкварив, а козаки – Аж Хортиця гнеться — Метелиці та гопака Гуртом оддирають...».

Тепер цей танець виконують жінки і чоловіки разом. Поряд з цим, гопак може виконуватись одним (обов'яз­ково чоловіком), двома, трьома і біль­ше танцюристами. Отже, у виконан­ні цього танцю основна роль нале­жить чоловікам.

В сценічній обробці гопак має ком­позиційну структуру, яка складаєть­ся з окремих танцювальних фігур. В чергуванні цих фігур все підпоряд­коване тому, щоб зобразити в танці героїку, силу, мужність тощо.

Гопаки зустрічаються в операх — «Сорочинському ярмарку» М. Му-соргського, «Мазепі» П. Чайковського, «Майській ночі» О. Римського-Корсакова, «Запорожці за Ду­наєм» С. Гулака-Артемовського і ін., а також балетах — «Конику-Горбоконику» Ц. Пуні, «Тарасі Бульбі» В. Соловйова-Сєдого, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Марусі Богуславці» А. Свєчнікова і ін.

Мелодії гопаків під час виконання часто змінюють свій характер: вони звучать то мужньо і героїчно, то ра­дісно й запально.

Мелодій гопаків дуже багато. Значна частина їх являє собою пі­сенні мелодії типу «Гоп, мої греча­ники», які тепер виконуються ви­ключно на інструментах без співу.

Основною частиною мелодії гопа­ків є інструментальні п'єси. Дуже ба­гато з них виконуються для слухання. Отже, вони належать до галузі народної інструментальної музики. Ці п'єси відзначаються ладовими зіставленнями окремих речень або пе­ріодів, внутрікласовими інтонаційними зрушеннями і варіаційним викладом. Форма цих п'єс дуже різноманітна (вони можуть мати від одного до чо­тирьох і більше періодів).

Народні мелодії гопаків широка використовували і використовують своїх творах українські і російські композитори.

Особливо слід відзначити симфо­нічну сюїту «Пам'яті Лесі Українки» А. Штогаренка, однією з частин якої є «Гопак». В цій симфонічній карти­ні композитор надзвичайно перекон­ливо передає найтонші відтінки примхливого народного танцю.

Козачок. Походження назви цього танцю пов'язане з життям воїнів-козаків. В кінці XVI, на початку XVII століття виникла народна драма «Вертеп». Це лялькове видовисько складалося з двох частин. Перша з них—варіант епізоду із «священ­ної історії», легенди про народження Христа. В другій частині централь­ним персонажем був козак-запорожець. Він добре грав на бандурі, спі­вав і танцював. Цей танець дістав назву козачка. У «вертепній» дії ко­зачок характеризував молодечу від­вагу, завзяття і невичерпний опти­мізм непереможного козака-запорожця.

На відміну від гопаків, козачки танцюють в дуже швидкому темпі. Трапляються козачки, яким передує повільний, ліричного характеру вступ. Цей вступ тільки підкреслює вогнен­ний темперамент танцю. «Припадання» («доріжки»)» «тинки», «вихилясники»т «вірьовочки», «присядки», «го­лубої», «зірочки», «ланцюжки» і інші танцювальні рухи, використані в за­гальній композиції козачка, вихором проносяться перед глядачем. Живе сплетіння їх в окремих фігурах утво­рює візерунчастий хореографічний малюнок танцю.

В козачку, як і в гопаку, дуже поширене змагання між окремими виконавцями і їх групами. Загальна композиція козачка має свої давні традиції щодо послідовного чергування окремих фігур, їх повторень тощо. В цьому відношенні козачок відрізняється від гопака, який передбачає імпровізаційність виконання.

Козачка раніше виконував один танцюрист-хлопець, або пара (дівчина і хлопець). Тепер це масовий танець, у виконанні якого основна роль належить жіночій групі.

Оптимізмом, радістю, граціозністю, нестримною веселістю, характерни­ми для вдачі українського юнацтва, означені численні мелодії козачків. Для них властиве ладове багатство, широке використання внутріладових інтонаційних зрушень. Велика части­ка мелодій козачків складається з двох, трьох і навіть більше періодів. Воші являють собою досить розгор­неш інструментальні п'єси, які вхо­дять складовою частиною в народну інструментальну музику.

Типовою ознакою мелодії козачків с їх дрібний (бісерний) ритмічний малюнок.

Мелодії козачків настільки емоційно виразні і яскраві в художньо­му відношенні, що з давніх-давен привертали увагу митців України, Росії. Польщі та інших країн. Вже у XVIII ст. в балетах і операх використовують­ся народні мелодії козачків. Зустрі­чаються вони також в балетах «Нова героїня або жінка-козак», «Торжество Росії» (припускають, що автором цих балетів був К. Кавос). Яскраві мело­дії козачків використано у 4-й части­ні симфонії № 21 (написав невідомий автор), в опері «Катерина» М. Аркаса й інших творах. За радянських ча­сів мелодії цього танцю зустрічають­ся в поемі «Возз'єднання», Б. Лятошинського, в симфонії №З Р. Симовича, в «Танцювальній сюїті» А. Коломійця, в 4-й частині симфонії В. Борисова і т. д.

Цікавими є спроби композиторів створити окрему форму цього танцю для симфонічного оркестру. Серед них слід відзначити «Малоруський козачок» О. Даргомижського і «Ко­зачок» Л. Ревуцького.

Коломийка. На відміну від інших народних танців, коломийка зберег­лась до останнього часу як пісня, ін­струментальна п'єса і танець. Дуже часто в народі всі ці різновидності коломийок об'єднують в одне ціле: під спів хору в супроводі оркестру танцюють коломийку. Отже, коло­мийка є однією з форм синтетичної на­родної творчості.

Текст коломийок найрізноманітні­ший щодо змісту. Він складається з окремих строф (куплетів). Кожна строфа — це коротка зарисовка типо­вого моменту, взятого з навколиш­ньої дійсності. Зміст цих зарисовок відтворює різноманітні прояви жит­тя народу в тих чи інших історичних умовах. Ці строфи мають між собою внутрішній зв'язок.

Коломийка-танець відзначається багатством танцювальних рухів, бар­вистістю хореографічного малюнка, жвавим темпом виконання, вражає глядача яскравим колоритом.

Мелодії коломийок за характером виконання слід поділити на три гру­пи: вокальну, вокально-інструментальну та інструментальну. В цих мелодіях зберігається їх во­кальна природа, проте вони відзна­чаються більш широким діапазоном, роздрібненою ритмікою, широким за­стосуванням синкопованих ритмів та різноманітних прикрас (мелізмів).

Мелодії коломийок широко вико­ристовуються композиторами. Яскра­ві, оригінальні щодо своєї ладово-інтонаційної і ритмічної будови коло­мийки зустрічаються в симфонічних творах Р. Симовича, в поемі «Воз­з'єднання» Б. Лятошинського, в «За­карпатських ескізах» В. Гомоляки, в «Гуцульській рапсодії» Г. Майбороди і у багатьох творах інших компо­зиторів.

Радянські композитори створили багато хорів-коломийок, серед яких особливо популярний хор А. Кос-Анатольського «Коломия – місто».

Гуцулка і верховина — в музично­му відношенні є варіантами коломи­йок. Проте верховина, на відміну від коломийки і гуцулки, починається з широкого, ліричного за характером вступу у розмірі 6/з або ж 3/4. Далі йде звичайна мелодія коломийки.

На Україні з давніх-давен люблять і цінять танці інших народів, особли­во тих, які межують з Україною. Так, у нас охоче танцюють російські «Камаринську» і «Бариню», білору­ську «Лявоніху», чеську польку, поль­ські краков'як і мазурку і багато ін­ших танців.

Любовно і дбайливо зберігає укра­їнський народ особливості танцю­вального мистецтва інших народів. Виконуючи російську частушку, чесь­ку польку або французьку кадриль, він вносить деякі зміни в їх хорео­графічний малюнок і мелодичний ма­теріал відповідно до особливостей українського національного мистецтва.

Полька, яка широко побутує серед народу, в хореографічному відношен­ні дуже проста (складається з двох танцювальних фігур). Полька-танець сценічного типу створюється на основі народних польок з безлічі фігур (до 12-ти). В ній використовується принцип змагання («перепляс») між групами виконавців або парами, ус­кладнюється хореографічний малю­нок.

Мелодії польок емоційно виразні і дуже різноманітні за змістом. Багато з них мають конкретну назву: «Те­тяна», «Попадя», «Псальма», «Вій­ськова», «Соловейко» і т. д. В назві лаконічно розкривається основний зміст мелодії. В одному випадку зо­бражуються трелі соловейка (полька «Соловейко»), в другому — викори­стовуються ритми похідних маршів (полька «Військова»), в третьому — емоційно невиразні, монотонні поспівки із псалмів і кантів для відобра­ження елементів сатири в музиці (полька «Псальма») і т. д.

Яскраві, життєрадісні мелодії по­льок використовуються композито­рами для музичної характеристики дійових осіб в оперних творах. Так, Сєров у фрагментах до задуманої опери за однойменною повістю Го­голя «Ніч перед Різдвом» характе­ризує веселу вдачу Оксани мелодія­ми польок. Польки концертного типу писали Глінка, Лисенко, Чайковський, Рахманінов, Балакирєв і інші.

Сучасні українські композитори ча­сто користуються народними мело­діями польок як тематичним матеріа­лом для своїх творів. На основі на­родних польок композитори створю­ють вокально-інструментальні п'єси-хори.

Кадриль, як і полька, широко по­бутує на Україні. Вона складається з багатьох фігур (до 12-ти) і відзна­чається різними хореографічними ва­ріантами танцю. Музичний матеріал кадрилі в більшості випадків станов­лять пісенні мелодії («Ой, не ходи Грицю», «Баламуте» і ін.) в інстру­ментальному викладі, а також мело­дії польки тощо.