Правове регулювання наукового співробітництва

Розвиток продуктивних сил в суспільстві супроводжується поглибленням та розширенням міжнародного поділу праці, тобто розвитком на тільки економічних, політичних і правових зв’язків, але і науково-технічних та промислових. Це об’єктивно збільшує роль права в даній сфері.

В процесі обміну науково-технічними досягненнями між державами вдосконалюється механізм правового регулювання розподілу праці, також з’являються нові форми наукових зв’язків, нові типи міжнародних договорів, яуі сприяють максимілізації корисності. До таких договорів відносять угоди про науково-технічне співробітництво та міжнародні програми.

Складається система універсального міжнаролного співробітництва в галузі нуки. Її суб’єктами виступають держави та міжнародні організації. Ця система охоплює міжнародні наукові зв’язки, спрямовані на вирішення теоретичних та експерементальних завданнь фундаментальної та прикладної наук, підготовку кадрів, міжнародне співробітництво по виконанню певних робіт та створенню технологоічних процесів, забезпезпечення бехпечного використання досягнень науково-технічного прогресу, захист зовнішнього середовища.

Система норм міжнародно-правового регулювання співробітництва держав в галузі науки є фундаментом такоо співробітництва. Правові норми наукового співробітництва формуються згідно з загальними принципами міжнародного права на основі спеціальних принципів, характерних для науки.[3]

Основи права наукового партнерства складаються в світовому суспільстві на основі таких прававих актів: універсальні програми ООН в галузі науки та техніки, регіональні програми в сфері використання науково-тхнічних досягнень, програми, протоколи, угоди в галузі науки та тезніки, які укладені між державами на основі двосторонніх договорів.

Щодо джерел права в розглядуваній галузі то можна назвати такі джерела, як міжнародний звичай, міжнаодний договір, а також програми в сфері науки, які є особливими договорами. Норми, зо сформульовані в цих програмах, встановлюють параметри поведінки щодо використання досягнень науки, і виконують роль міжнародного узгодженого планування відносин в даній галузі.

На основі загальних принципів міжнародного права в практиці наукового співробітництва склалися специфічні міжнародно-правові принципи, які відображають інтернаціоналізацію еаукових зв’язків. Такими принципами є: принцип свободи наукових досліджень, принцип співробітництва в використанні досягнень науково-технічного прогресу, принцип науково-технічного сприяння, принцип розподілу сфер наукових досліджень між окремими державами з урахуванням географічних, соціальних, економічних та історичних чинників; принцип рівноправ’я в науково-технічних зв’язках; принцип еквівалентності при обміні науковими досягненнями, включаючи книгообмін; пинцип взаємності та ін.

Такі принципи закріплені в міжнародних договорах та резолюцях міжнаодних організацій. Вони відображають тісну взаємодію міжнародного права та науково-технічного розвитку.

Критерієм правомірності або протиправності застосування досягнень науки і техніки є основні та спеціальні принципи норм міжнародного права, які регулюють міжнародні наукові та технічні зв’язки.